Ухвала КАС ВС № 420/14939/20

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 10 січня 2022 року м. Київ справа № 420/14939/20 адміністративне провадження № К/9901/47524/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо зменшення розміру пенсії за результатами перерахунку 13 квітня 2018 року пенсії з 01 січня 2016 року в зв`язку з протиправним застосуванням вимог частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та неврахуванням всіх складових грошового забезпечення, відповідно до довідки № 18935 про розмір грошового забезпечення для перерахунку його пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294; зобов`язання перерахувати та виплатити йому без обмеження максимальним розміром пенсію у розмірі 80 % грошового забезпечення відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», з 01 січня 2016 року, з урахуванням проведених раніше виплат; визнання протиправною бездіяльність щодо врахування при перерахунку його пенсії: надбавки за ОРД (50%), надбавки за виконання особливо важливих завдань (84%), надбавки за УБОЗ (50%), премії (86,30%); зобов`язання перерахувати та виплатити йому без обмеження максимальним розміром пенсію включаючи надбавку за ОРД (50 %), надбавку за виконання особливо важливих завдань (84 %), надбавку за УБОЗ (50%), премію (86,30%), починаючи з 01 січня 2016 року, з урахуванням проведених раніше виплат; визнання протиправною бездіяльність щодо врахування надбавки за вислугу років (40%) при перерахунку його пенсії 13 квітня 2018 року; зобов`язання перерахувати та виплатити йому без обмеження максимальним розміром пенсію, включаючи надбавку за вислугу років (40%); зобов`язання виплачувати йому 100% суми підвищення пенсії починаючи з 01 січня 2016 року, з урахуванням проведених раніше виплат; зобов`язання у встановлений судом строк, подати звіт про виконання рішення суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, позов задоволено частково. Визнано противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при проведенні перерахунку пенсії 13 квітня 2018 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, з 01 січня 2016 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату перерахованого розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року у розмірі 16 216,58 грн без застосування обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року. Винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із зменшенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу розміру пенсії за результатами перерахунку 13 квітня 2018 року пенсії з 01 січня 2016 року в зв`язку з протиправним, на думку позивача, застосуванням вимог частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та неврахуванням всіх складових грошового забезпечення, відповідно до довідки № 18935 про розмір грошового забезпечення для перерахунку його пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти «а», «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи. Суд критично оцінює наведені підстави касаційного оскарження, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Вказуючи на те, що в судах першої та апеляційної інстанцій знаходиться численна кількість аналогічних спорів скаржник не зазначає, яке неоднакове застосування норм матеріального права допущено судами, що б вказувало на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб`єктивний характер. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Я.О. Берназюк Суддя В.М. Шарапа