Постанова 4876 № 904/4831/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.12.2021 року м. Дніпро Справа № 904/4831/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф. при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт", м. Київ про стягнення 2 814 560,00 грн. неустойки за договором оренди приміщення, - ВСТАНОВИВ: У травні 2021р. Фізична особа-підприємець Шаталова Наталія Василівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" 2 814 560,00 грн. неустойки за договором оренди приміщення. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (02094, місто Київ, вул. Магнітогорська, будинок 1, 3 поверх; Ідентифікаційний код юридичної особи: 33103969) на користь Фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) неустойку за договором оренди приміщення у розмірі 2 814 560,00 грн. за період з 01.01.2019 по 30.04.2021 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 42 218,41 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт", в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема вказує наступне: - зауважує, що судом першої інстанції не досліджено наявності усіх умов, необхідних для застосування такої відповідальності по справі: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданими збитками, вина боржника; - звертає увагу на неможливість встановлення стану, у якому перебувало приміщення до його передання в оренду, а також на те, що висновок експерта зроблений без урахування інформації (документів), яка б підтверджувала дійсний стан переданого в оренду приміщення; - вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку відсутня вина та/або умисел відповідача у неповерненні предмета оренди. При цьому, апелянт вказує на активні заходи, які здійснював відповідач для передачі орендодавцю об`єкта оренди, посилаючись на низку листів; - вказує на те, що відповідачем завчасно звільнено орендоване приміщення від майна та персоналу, приміщення після цього відповідачем не використовувалось, а отже, є неможливим застосування до останнього санкції, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України; - вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на судові рішення по справі № 904/5649/18 та по справі № 904/7087/20, оскільки по справі № 904/5649/18 Верховний Суд у своїй постанові не встановлював обставин, а тільки процитував аргументи учасників справи, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2021 по справі № 904/7087/20 перебуває на розгляді в суді касаційної інстанції; - стверджує, що позивач відмовилась приймати приміщення з оренди, наполягаючи на роботах з капітального ремонту, що залишилося поза увагою суду першої інстанції, натомість судом безпідставно встановлений факт визнання відповідачем незадовільності стану приміщення; - зазначає, що до даних правовідносин має бути застосована спеціальна позовна давність в один рік, про сплив якої заявляв відповідач, проте судом першої інстанції цього враховано не було. Серед іншого, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виявилося у порушенні права відповідача на участь у судовому розгляді. В обґрунтування цього твердження апелянт вказує на те, що судом не було задоволено клопотання відповідача про відкладення судового засідання, на якому розглядалися важливі для справи докази, у зв`язку з чим відповідач був неправомірно позбавлений права брати участь у судовому засіданні. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.10.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 18.11.2021р. о 10:30. ФОП Шаталовою Н.В. подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування своїх заперечень на доводи апеляційної скарги позивач серед іншого вказує на безпідставність посилання апелянта на позицію Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 по справі № 923/43/19, відповідно до якої для застосування такої відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, оскільки у збитків і у неустойки, яка є предметом даного спору різна правова природа. Відшкодування збитків - це спосіб відновлення втраченого блага, або компенсація блага, яке особа могла отримати якби її право не було порушене. В той же час неустойка відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Заперечуючи на твердження апелянта щодо неможливості встановлення стану приміщення до його передання в оренду і порівняння його зі станом звільненого приміщення, позивач зазначає, що під час підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду сторонами було зафіксовано, що приміщення перебуває в доброму стані, жодних зауважень до належності стану приміщення у відповідача не виникало. До того ж, листом № 121 від 07.09.2018 відповідач самостійно визнав, що майно перебуває в неналежному стані та просив надати додатковий час для здійснення ремонтних робіт. Вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки обов`язку щодо повернення приміщення з оренди у належному стані відповідач не виконав та доказів невикористання цього приміщення після спливу строку оренди - не надав. Також, позивач звертає увагу на хибність тверджень апелянта про безпідставність посилання суду першої інстанції на судові рішення по справі № 904/5649/18 та по справі № 904/7087/20, оскільки подання касаційної скарги у справі № 904/7087/20 не зупиняє дію постанови суду апеляційної інстанції та не робить незаконним посилання суду на фактичні обставини справи, встановлені у цій постанові. Щодо ж ухвали Верховного Суду по справі № 904/5649/18, позивач вказує, що Верховний Суд вказав на правильність висновків суду апеляційної інстанції, а не просто процитував аргументи учасників справи, як на те вказує апелянт. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2021р. заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2021р., у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" про відкладення розгляду справи відмовлено, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 23.12.2021р. о 11:00. 26.10.2021р. до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про приєднання доказів до матеріалів справи, у відповідності до якого відповідач просив приєднати до матеріалів апеляційного провадження наступні письмові докази: висновок експерта № 17/09 за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи від 22.09.2021р.; акт обстеження нежитлового приміщення № 1 від 29.08.2021р., складеного представниками відповідача; адвокатський запит від 07.10.2021р. за вих. № 07102021 до ФОП Шаталової Н.В. Також, 20.12.2021р. до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про приєднання доказів до матеріалів справи, у відповідності до якого відповідач просив приєднати до матеріалів апеляційного провадження копію листа за вих. № 283/ТС від 02.12.2021р. З приводу зазначених клопотань апелянта судова колегія зазначає наступне. У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Отже, відповідач мав подати необхідні докази разом з відзивом на позовну заяву в суді першої інстанції або повинен був письмово повідомити суд про свій намір подати додаткові докази за межами встановленого строку, з обґрунтуванням причин, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк, чого відповідачем здійснено не було. Колегія суддів звертає увагу на те, що спірні правовідносини між сторонами даного спору тривають вже більше трьох років та розглядалися, крім даної судової справи, ще в двох судових справах, а отже, відповідач мав можливість заздалегідь підготувати усі необхідні докази на підтвердження своєї правової позиції зі спору та подати їх до суду у передбачений процесуальним законом строк. За таких обставин, судова колегія апеляційного суду вважає неповажними причини неподання відповідачем зазначених доказів у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк та вважає за необхідне відхилити зазначені клопотання апелянта від 26.10.2021р. та 20.12.2021р. У судовому засіданні, яке відбулось 23.12.2021р., представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною. Апелянт не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку представника, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Так, відкладаючи судове засідання у справі з 18.11.2021 на 23.12.2021 апеляційний суд ухвалив судове засідання у справі № 904/4831/21 провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/). Втім, у зв`язку з технічними складнощами зі сторони представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт", проведення відеоконференцзв`язку "EasyCon" в режимі відеоконференції у судовому засіданні не відбулося, про що складено відповідний акт. Згідно з ч. 5 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Враховуючи вищенаведене, повторне не з`явлення представника апелянта до судового засідання, приписи ст. 202 ГПК України, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представника апелянта не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представника апелянта. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 31.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (відповідач - орендар) та Фізичною особою-підприємцем Шаталовою Наталією Василівною (позивач - орендодавець) укладено Договір оренди приміщення №02-О, за яким Орендодавець за плату передала в тимчасове користування Орендареві приміщення загальною площею 342,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, буд. 1, приміщення

81. Відновна вартість приміщення, що передане в оренду складає 3751000,00 грн. з урахуванням індексації відповідно до законодавства України. Приміщення надане для розміщення персоналу (пункт 1.4. договору). За домовленістю сторін у пункті 1.5. договору, даний договір є договором оперативного лізингу без подальшої зміни статусу такої операції протягом терміну дії цього договору. Пунктом 3.1. договору передбачено, що прийом-передача приміщення відбувається протягом трьох календарних днів з моменту набрання чинності цього договору шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення. Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договір набирає чинності 01.10.2015 та діє до 30.09.2016 року включно. Даний договір може бути продовжений на наступний термін за згодою сторін, про що сторони укладають Додаткову угоду. 01.10.2015 за актом прийому-передачі до договору орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, буд.1, приміщення

81. На момент передачі стан приміщення був оцінений сторонами як "добрий". В акті зазначено, що приміщення придатне для використання орендарем з метою, передбаченою умовами договору. Претензій щодо стану приміщення у орендаря немає. Акт підписаний сторонами та зі сторони орендаря скріплений печаткою. Додатковою угодою №5 від 23.05.2017 договір був продовжений до 31.08.2018 включно. 21.06.2018 орендар листом .№088 від 21.06.2018 повідомив орендодавця відповідно до п. 4.3.4. договору про намір звільнити орендоване приміщення та достроково розірвати договір оренди з 25.08.2018. Листом від 09.07.2018 №1 орендодавець повідомив орендаря про продовження строку дії договору Додатковою угодою №5 від 23.05.2017 до 31.08.2018. Орендар листом від 09.07.2018 №094 повторно інформував орендодавця про намір розірвати договір оренди приміщення №02-О від 31.08.2015 та наголосив на тому, що попереднім листом №088 від 21.06.2018 ТОВ "Телесвіт" повідомляло про намір звільнити орендоване приміщення та розірвати договір оренди достроково, а саме з 25.08.2018. У зв`язку з чим, орендар звернувся до орендодавця з проханням направити свого представника 25.08.2018 для підписання акту приймання-передачі приміщення та угоди про розірвання договору. Листом від 07.09.2018 №121 орендар повідомив орендодавця про намір продовжити дію договору на період проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні, з метою приведення його до стану відповідно до пункту 3.7. договору та подальшого підписання акту прийому-передачі приміщення. До листа було додану Додаткову угоду №6 від 31.08.2018. Додатковою угодою №6 від 31.08.2018 до договору сторонами продовжено дію договору оренди до 30.09.2018. 26.09.2018 листом №128 орендар повідомив орендодавця про повне звільнення орендованого приміщення від майна та персоналу і запросило власника 29.09.2018 за адресою розташування приміщення, отримати ключі від приміщення та підписати акт прийому-передачі. Про отримання орендодавцем листа свідчить його відмітка вхідної кореспонденції №4 від 26.09.2018. Представниками ТОВ "Телесвіт" 29.09.2018 був складений акт про те, що за їх присутності було здійснено огляд приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, 1/81 з власником приміщення Шаталовою Н.В. для подальшого підписання акту прийому-передачі приміщення та передачі ключів. По завершенню огляду власник відмовився від підписання акту та прийому ключів. 29.09.2018, що підтверджується поштовим фіскальним чеком і описом вкладення у цінний лист орендарем відправлено на адресу орендодавця 2 екземпляри акту приймання-передачі приміщення і 2 комплекти ключів від приміщення. 30.09.2018 фізичною особою-підприємцем Шаталовою Н.В. і представником за довіреністю Шаталовим М.М. був складений акт про те, що в останній день строку договору оренди представники ТОВ "Телесвіт" не з`явилися для передачі орендованого приміщення з оренди, приміщення було закрите. Фізична особа-підприємець Шаталова Н.В. листом від 10.10.2018 за №2 (підписаним за довіреністю представником Шаталовим М.М.) повідомила ТОВ "Телесвіт" про відмову від підписання акту прийому-передачі у зв`язку з відсутністю проведення ремонтних робіт та незадовільним станом приміщення. Враховуючи вказані обставини, орендодавець просила здійснити дії по приведенню орендованого приміщення у стан, в якому його було отримано Товариством, або здійснити грошове відшкодування вартості необхідних ремонтних робіт, повідомивши письмово про дату та час повторної зустрічі для підписання акту прийому-передачі приміщення. До листа окрім інших документів було додано копію кошторису на проведення ремонтних робіт. У відповідь в листі №148 від 18.10.2018 ТОВ "Телесвіт" зазначило про те, що 29.09.2018 у зв`язку із відмовою прийняти звільнене приміщення за адресою місто Кривий Ріг, вулиця Лєрмонтова, будинок 1, приміщення 81 та підписати відповідні акти прийому-передачі, Товариство змушено було надіслати на адресу орендодавця цінним листом 2 екземпляри акту приймання-передачі зазначеного приміщення (підписані з боку ТОВ "Телесвіт"), а також 2 комплекти ключів від нього. Орендар повторно просив орендодавця підписати акти приймання-передачі приміщення та зазначив, що причина відмови від підписання документів не є обґрунтованою, оскільки приміщення, яке орендувалося відповідно до договору №02-О від 31.08.2015, знаходиться у тому ж стані, в якому ТОВ "Телесвіт" його отримало. ТОВ "Телесвіт" запропонувало власнику письмово, в деталях викласти, що саме в зазначеному приміщенні потрібно привести до попереднього стану та у випадку обґрунтованості твердження щодо незадовільного стану приміщення запевнило про вирішення питання щодо фінансування заходів для приведення приміщення у належний стан. Орендар листом від 12.11.2018 №159 повторно звернулося до орендодавця з проханням підписати акти приймання-передачі приміщення та один екземпляр повернути орендарю. ТОВ "Телесвіт" звернуло увагу на те, що строк дії договору є закінченим, а приміщення звільнено від майна та персоналу відповідача. Розглянувши лист орендаря від 18.10.2018 №148, орендодавець направила орендарю лист від 14.11.2018 №4, в якому повідомила, що станом на 09.11.2018 не отримала комплекти ключів від орендованого ТОВ "Телесвіт" приміщення за договором оренди приміщення №02-О від 31.08.2015. Орендодавець зазначила, що акт прийому-передачі не було підписано через невиконання Товариством п. 3.7. договору - не приведення приміщення у такий же стан, в якому його було отримано з урахуванням його нормального зносу та запропонувала повторно зустрітися представникам для обговорення можливості підписання акту передачі-приймання приміщення та досягнення згоди у вирішенні, виниклих спірних питань. Орендар листом №167 від 20.11.2018 у відповідь звернув увагу орендодавця на те, що строк дії договору оренди приміщення №02-О від 31.08.2015 є таким, що сплинув. Останнім днем дії договору була дата 30.09.2018 (згідно підписаної сторонами Додаткової угоди №6 від 31.08.2018). ТОВ "Телесвіт" вказало фізичній особі-підприємцю про те, що нею на пропозицію підприємства не було зазначено що саме потрібно привести в приміщенні до попереднього стану. Крім цього, вказано, що орендодавця проінформовано у попередніх листах про надіслання їй ключів та підписаних з боку підприємства актів приймання-передачі. У зв`язку з тим, що орендодавець не виявила бажання отримати поштове відправлення з підписаними орендарем актами прийому-передачі приміщення та з двома комплектами ключів від нього у відділі поштового зв`язку, орендар даним листом повторно направив орендодавцю для підписання акти прийому-передачі приміщення та ключі. ТОВ "Телесвіт" у своєму листі також висловило свою згоду на зустріч з фізичною особою-підприємцем з метою отримання одного екземпляра підписаного акту приймання-передачі приміщення та усунення між сторонами суперечностей. Листом від 18.02.2019 за № 023 орендар повідомив орендодавця про повне звільнення приміщення 29.09.2018 та складання представниками ТОВ "Телесвіт" акту, у зв`язку з відмовою фізичної особи-підприємця прийняти ключі від даного приміщення та підписати акти прийому-передачі приміщення. З огляду на чергову відмову позивача від отримання поштових пересилань з комплектами ключів від приміщення відповідач запропонував позивачу особисто отримати ключі від приміщення та вказав адресу можливої зустрічі, контактну особу та номер засобу зв`язку. 06.10.2020 орендодавцем був складений лист адресований орендарю, в якому зазначено про неналежність стану орендованого приміщення, що підтверджується постановою Касаційного господарського суду від 24.09.2020 у справі № 904/5649/18. Орендодавцем зазначено також про очікування від орендаря конструктивних пропозицій щодо мирного вирішення ситуації, що склалася. У відповідь листом від 21.10.2020 № 231/ТС орендар вказав про помилкове тлумачення орендодавцем змісту постанови Верховного Суду про незадовільність стану приміщення та в черговий раз запропонував спільно підписати акти приймання-передачі із вказанням дати передачі приміщення - 29.09.2018. Направлення листа орендодавцю 23.10.2020 підтверджується копіями поштового фіскального чеку № 01346380122950, поштової накладної № 0209421466935 і описом вкладення у цінний лист. При розгляді даної справи у суді першої інстанції, позивач також посилався на обставини, встановлені судами у справі № 904/5649/18 за позовом ТОВ "Телесвіт" до фізичної особи-підприємця Шаталової Н.В. про зобов`язання прийняти з орендного користування вищезазначене приміщення за актом прийому-передачі. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05.12.2019 №34/19, що була призначена судом у справі № 904/5649/18, технічний стан нежитлового приміщення № 81 в буд. №1 по вул. Лермонтова в м. Кривий Ріг, визначений на дату обстеження (листопад 2019 року), на рівні категорії 2-3 - не зовсім задовільний. Існуючі пошкодження свідчать про зниження несучої здатності конструкції. Потрібен поточний ремонт. Величина фізичного зносу на рівні 29% - задовільний стан. Елементи будівлі в цілому придатні до експлуатації, але потребують ремонту, який найдоцільніший на цій стадії. Пошкодження в нежитловому приміщені виникли внаслідок дії природно-кліматичних, технологічних факторів та життєдіяльності людини. Відповідно до таблиці 1.4. висновку (механічні пошкодження), в 16-ти із 22-х орендованих приміщеннях виявлено пошкодження стін від демонтажу обладнання, в трьох - частково відсутній плінтус, в 3-х відсутня розетка, пошкоджена вентиляційна решітка, дверний блок, в 5-ти пошкоджено електроустаткування, зруйновано пластиковий короб. В таблиці 1.5. наведені пошкодження приміщень внаслідок механічного впливу (фізичний знос). В 19-ти приміщеннях часткове відшарування шару штукатурки, фарби, частково видимі плями від вологи та бруду; в 14-ти приміщеннях на поверхні стелі часткова деформація плит "Армстронг". Таким чином, висновком експертизи підтверджено, що позивач у справі № 904/5649/18 - ТОВ "Телесвіт" не виконував свої зобов`язання щодо запобігання псуванню та пошкодженню орендованого приміщення, не здійснював поточний ремонт орендованого майна. А при звільненні приміщення, при демонтажу устаткування, допустив пошкодження приміщень. Експертизою підтверджено також необхідність проведення поточного ремонту. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2020 у справі № 904/5649/18 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 904/5649/18 (залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2020 з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови) рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5649/18 скасовано. Прийнято нове рішення. В позові відмовлено. В подальшому, оскільки орендар не привів приміщення у належний стан і не передав його орендодавцю за актом приймання-передачі, Фізична особа-підприємець Шаталова Н.В. 29.12.2020 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Телесвіт" про стягнення неустойки за користування приміщенням за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 на суму 301 560,00 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" про стягнення 301 560,00 грн. неустойки (договір оренди приміщення №02-О від 31.08.2015) задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" (Місцезнаходження юридичної особи: Україна, 02094, місто Київ, вулиця Магнітогорська, будинок 1, 3 поверх; Ідентифікаційний код юридичної особи: 33103969) на користь Фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни (Місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 301 560,00 грн. (триста одна тисяча п`ятсот шістдесят грн. 00 коп.) неустойки; 4 523,40грн. (чотири тисячі п`ятсот двадцять три грн. 40 коп.) судового збору. Постановою Центрального апеляційного господарського суду області від 05.07.2021 у справі №904/7087/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20 - залишено без змін. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт". Звертаючись до суду з позовом у справі № 904/4831/21, що розглядається, Фізична особа-підприємець Шаталова Н.В. зазначала, що станом на час подання позовної заяви (травень 2021) орендарем (відповідачем) не приведено орендоване приміщення у належний стан і не передано його орендодавцю (позивачу) за актом приймання-передачі, у зв`язку з чим позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача суму неустойки за користування приміщенням за період з 01.01.2019 по 30.04.2021 на суму 2 814 560,00 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив зі встановлених рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду області від 05.07.2021, таких фактів: невжиття відповідачем належних заходів щодо повернення позивачу об`єкта оренди за наслідком припинення орендних відносин, що полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стану, у якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу; не підтвердження належними доказами наявності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; відсутності в діях орендаря, спрямованих на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані, свідчень про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Судом першої інстанції перевірено наданий позивачем розрахунок неустойки за період прострочення та встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним. При цьому, судом відхилена як необґрунтована вимога відповідача про застосування до вимог позивача спеціальної позовної давності. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За частиною першою статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обов`язковість договору до виконання сторонами встановлена статтею 629 Цивільного кодексу України. Предметом позову є стягнення неустойки за період з 01.01.2019 по 30.04.2021 на суму 2 814 560,00 грн. За своєю юридичною природою договір оренди приміщення №02-О від 31.08.2015 є договором найму (оренди). За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною 3 статті 285, частиною 1 та частиною 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. В пункті 4.3. договору сторони визначили обов`язки орендаря, до яких, зокрема, входять: своєчасне здійснення поточного ремонту орендованого приміщення (підпункт 4.3.10.); повернення приміщення в терміни та у порядку, передбачені цим договором у стані не гіршому, ніж той, що існував на момент передачі приміщення в оренду з врахуванням нормального зносу. За вимогами статті 779 Цивільного кодексу України, наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця. Згідно з частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Судом першої інстанції встановлено, що строк дії договору оренди приміщення, укладеного сторонами цього спору, сплив 30.09.2018, отже приміщення підлягає поверненню з дотриманням порядку встановленого чинним законодавством і умовами договору. Так, пунктами 3.3., 3.4. договору передбачено, що не пізніше ніж за один день до закінчення терміну дії цього договору, у тому числі у випадку дострокового розірвання цього договору, орендар зобов`язаний виїхати з приміщення і підготувати його для повернення орендодавцеві. Приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами Акту передачі-приймання. За вимогами пункту 3.7. договору приміщення повинно бути повернено орендодавцеві орендарем у такому ж стані, в якому він його отримав, з урахуванням його нормального зносу. Відтак, чинним законодавством і умовами договору зобов`язано орендаря повернути майно не у будь-якому стані, а саме в тому стані, в якому він його отримав, з урахуванням нормального зносу. Зобов`язання орендодавця прийняти майно виникає лише у випадку повернення майна у стані, передбаченому законом та обумовленому договором оренди. Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції вірно прийняті до уваги обставини встановлені у справі № 904/5649/18 щодо невідповідності стану орендованого приміщення умовам договору. Так, Господарським судом Дніпропетровської області по справі № 904/5649/18 була призначена судова будівельно-технічна експертиза. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05.12.2019 №34/19, технічний стан нежитлового приміщення №81 в будинку №1 по вулиці Лермонтова в місті Кривому Розі визначений на дату обстеження (листопад 2019 року) на рівні категорії 2-3 - Не зовсім задовільний. Існуючі пошкодження свідчать про зниження несучої здатності конструкції. Потрібен поточний ремонт. Величина фізичного зносу на рівні 29% - задовільний стан. Елементи будівлі в цілому придатні до експлуатації, але потребують ремонту, який найдоцільніший на цій стадії. Пошкодження в нежитловому приміщені виникли внаслідок дії природно-кліматичних, технологічних факторів та життєдіяльності людини. Згідно таблиці 1.4. висновку (механічні пошкодження), в 16-ти із 22-х орендованих приміщеннях виявлено пошкодження стін від демонтажу обладнання, в трьох - частково відсутній плінтус, в 3-х відсутня розетка, пошкоджена вентиляційна решітка, дверний блок, в 5-ти пошкоджено електроустаткування, зруйновано пластиковий короб. В таблиці 1.5. наведені пошкодження приміщень внаслідок механічного впливу (фізичний знос). В 19-ти приміщеннях часткове відшарування шару штукатурки, фарби, частково видимі плями від вологи та бруду; в 14-ти приміщеннях на поверхні стелі часткова деформація плит "Армстронг". Таким чином, висновком експертизи підтверджено, що позивач у справі № 904/5649/18 (відповідач у справі № 904/4831/21) не виконував свої зобов`язання щодо запобігання псуванню та пошкодженню орендованого приміщення, не здійснював поточний ремонт орендованого майна. А при звільненні приміщення, при демонтажу устаткування, допустив пошкодження приміщень. Експертизою підтверджено також необхідність проведення поточного ремонту. Отже, незадовільний стан приміщення, що підлягає поверненню підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи у справі № 904/5649/18. Доказів в спростування висновку експертизи відповідачем до суду не надано. При цьому, судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що Верховний Суд у постанові по справі № 904/5649/18 не встановлював обставин, а тільки процитував аргументи учасників справи, оскільки зазначений вище висновок було зроблено у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2020р. у справі № 904/5649/18. Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 по справі № 904/5649/18 в цілому погодився з висновками суду апеляційної інстанції про допущене орендарем пошкодження орендованого майна та невідповідність його тому стану, в якому приміщення передавалося в оренду. Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, встановлені господарськими судами обставини у справі № 904/5649/18 не потребують додаткового доказування у справі № 904/4831/21, яка розглядається. Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статі 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За приписами частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. В пункті 7.8. договору сторони погодили, що в разі відмови орендаря повернути орендодавцю приміщення у строк встановлений даним договором оренди, орендар сплачує орендодавцеві неустойку в розмірі подвійної орендної плати за весь період прострочення. За вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, принципом єдності судової практики. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). За змістом частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" обов`язковість урахування (преюдиціальність) висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду передбачена не лише для учасників справи, а й для інших судів та всіх суб`єктів владних повноважень. В постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17 визначено, що особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі, передбаченому ст. 785 ЦК України. За висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19) в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) по ст. 785 ЦК України є мірою відповідальності, що застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю) та має характер тривалості у часі (сплачується за весь час неправомірного користування майном) - відтак, дійсно має певні особливості в порівнянні з іншими штрафними санкціями. Заперечуючи свою вину у не поверненні приміщення і посилаючись на вчинення дій щодо його повернення, відповідач не враховує, що повернення майна з оренди здійснюється з дотриманням чинного законодавства і умов договору, а саме у стані не гіршому ніж, в якому орендар його отримав, з урахуванням його нормального зносу. У зв`язку з чим, в договорі було передбачено покладення на орендаря здійснення поточного ремонту приміщення. Крім того, з встановлених обставин справи вбачається, що відповідач погодився з необхідністю здійснення ремонту, про що свідчить його лист № 121 від 07.09.2018 про намір продовжити термін дії договору на період проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні з метою приведення його до визначеного п. 3.7. договору стану і подальшого підписання акту прийому-передачі приміщення. Саме вказана обставина спонукала сторін укласти Додаткову угоду про продовження дії договору. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження підготовки відповідача приміщення до ремонту, відповідач не складав жодних документів по проведенню ремонту та не надавав їх на погодження позивачу. Судова колегія також враховує, що як альтернатива ремонту позивачем у листі №2 від 10.10.2018 відповідачу було запропоновано відшкодувати вартість ремонтних робіт та надано на розгляд кошторис на проведення ремонтних робіт. Проте, станом на час розгляду даної справи, відповідачем ремонтних робіт проведено не було, докази здійснення відповідачем поточного ремонту приміщення для приведення його в належний стан в матеріалах справи відсутні, пропозиція відшкодувати вартість ремонтних робіт відповідачем розглянута не була. Також, судова колегія враховує, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду області від 05.07.2021 у справі №904/7087/20 було встановлено, що: - саме відповідач не вжив належних заходів щодо повернення позивачу об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин; - невжиття відповідачем належних заходів полягає у невідповідності стану орендованого приміщення тому стані, в якому він його отримав, з урахуванням його нормального зносу; - наявність умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк належними доказами не підтверджено; - дії спрямовані на передачу приміщення у не зовсім задовільному стані не свідчать про належне виконання обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; - відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Крім вказаного, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини"). Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Отже, оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 у справі № 904/7087/20 набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством, і встановлені в ньому обставини не підлягають доведенню згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, судова колегія відхиляє твердження апелянта про безпідставність посилання на судові рішення по справі № 904/7087/20, оскільки ухвалою Верховного Суду від 13.09.2021р. у справі № 904/7087/20 Товариству з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" було відмовлено у відкритті касаційного провадження. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі є такими, що набрали законної сили. Також, судова колегія відхиляє посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №923/43/19, оскільки предметом спору в зазначеній справі є відшкодування збитків, пов`язаних зі зробленим позивачем відновлювальним ремонтом предмета оренди після повернення з оренди, в той час як у справі № 904/4831/21 йдеться про стягнення неустойки через неповернення приміщення з оренди у стані не гіршому, ніж той, що існував на момент передачі приміщення в оренду, з урахуванням нормального зносу. Колегія суддів апеляційного суду перевірила наданий позивачем розрахунок неустойки за період прострочення 01.01.2019 по 30.04.2021 на суму 2 814 560,00 грн. і встановила, що він є обґрунтованим та арифметично вірним. При цьому, судова колегія враховує, що в апеляційній скарзі відповідач не оспорює суму, що підлягає стягненню та інший розрахунок ним не надавався. Судова колегія також відхиляє доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності в 1 рік, виходячи з наступного. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (статті 256 Цивільного кодексу України). Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Скорочені строки позовної давності передбачені у статті 258 Цивільного кодексу України. Частиною другою цієї статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Вказана неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Передбачені статтею 785 Цивільного кодексу України наслідки, пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Судом першої інстанції вірно враховано правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі № 916/1319/19, в якій зазначено: "Частина 2 ст. 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцеві у разі припинення договору найму. Неустойка має певну специфіку щодо незастосування до неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном. До неї також не застосовуються положення ст. 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено інше - дію санкції на весь період неправомірного користування майном". З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин має застосовуватися загальна, а не спеціальна позовна давність. Таким чином, вимога відповідача про застосування до вимог позивача спеціальної позовної давності обґрунтовано відхилена судом першої інстанції. З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Шаталової Наталії Василівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" про стягнення 2 814 560,00 грн. неустойки за договором оренди приміщення. Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом не було задоволено клопотання відповідача про відкладення судового засідання, на якому розглядалися важливі для справи докази, у зв`язку з чим відповідач був неправомірно позбавлений права брати участь у судовому засіданні, судова колегія зазначає наступне. В обґрунтування необхідності відкладення розгляду справи представник відповідача посилався на те, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6060/21, в якій адвокат Сірий Є.Г., що є представником відповідача по справі № 904/4831/21, також є представником. 16.06.2021 року по справі № 910/6060/21 Господарським судом міста Києва було відкладено судове засідання на 06.09.2021 року о 12.00 год. Представник відповідача зазначив, що оскільки обидві справи, перебувають в різних господарських судах, які розташовані в місті Києві та в місті Дніпрі відповідно, одночасно прийняти участі у вказаних судових справах, які призначені судами в один день не видається можливим. Зважаючи на те, що справу № 910/6060/21 в Господарському суді міста Києва було призначено судом на 06.09.2021 року раніше (16.06.2021 року), аніж справу в Господарському суді Дніпропетровської області (10.08.2021 року), вищевикладеним представник відповідача повідомив суд про причину неявки (участь представника відповідача в судовому засідання 06.09.2021 року у справі № 910/6060/21 в місті Києві) та просив визнати її поважною й відкласти засідання. Судом першої інстанції визнано неповажною наведену представником відповідача причину неявки у судове засідання та ухвалено оскаржуване рішення за його відсутності. Судова колегія не вбачає порушень процесуального законодавства в таких діях суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до приписів ст. 202 ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України" суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними. Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини"). Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Причиною неявки до суду представником відповідача вказано надання переваги участі у розгляді іншої справи, при цьому не зазначено, у чому полягає пріоритетність іншої справи. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з викладених відповідачем обставин неможливості явки в судове засідання представника відповідача, поважність причин неявки представника відповідача судом не встановлена. Серед іншого, судом першої інстанції вірно зазначено, що у відповідача, як у юридичної особи, наявна можливість залучення до участі у справі іншого представника. Також, відповідач не був позбавлений права направити всі необхідні докази в обґрунтування своїх заперечень засобами поштового або електронного зв`язку. До того ж, судова колегія має зазначити, що у відповідності до другого абзацу ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Отже, судова колегія констатує, що в зазначених вище діях суду першої інстанції не виявлено порушення норм процесуального законодавства, а відсутність представника відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції, що відбулось 06.09.2021р., не призвело до неправильного вирішення справи. Щодо тверджень апелянта про ненадання судом першої інстанції оцінки окремим доказам, судова колегія зазначає наступне. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України. Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України). За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України). Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази. На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті. У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. З урахуванням наведеного, судова колегія відзначає, що, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, розглянуті усі доводи та міркування сторін, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не прийняті, оскільки на результат вирішення спору не впливають. Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 06.09.2021р. відсутні. Згідно з ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 63327,63грн. слід покласти на апелянта. З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021р. у справі № 904/4831/21 - залишити без змін. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесвіт". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повна постанова складена та підписана 10.01.2022 року. Головуючий суддя А.Є. Чередко Суддя Л.А. Коваль Суддя В.Ф. Мороз