Постанова 4872 № 916/1327/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1327/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, секретар судового засідання: І.С. Мисько, за участю представників учасників справи: від прокуратури: Т.О. Наумова від позивача: І.В. Лазарчук від відповідача: не з`явився від третьої особи: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 (суддя Ю.М.Невінгловська, м. Одеса, повне рішення складено 16.03.2026) у справі №916/1327/25 за позовом Олешківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства «АйФіш» про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути майно, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Олешківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому просила: -розірвати договір оренди майна від 22.05.2019 №1547-19-065 (зі змінами, внесеними додатковими договорами №1 від 08.11.2021, №2 від 10.01.2022), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», про передачу в строкове платне користування державного індивідуально визначеного нерухомого майна - гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розміщених за адресою: Херсонська область, Олешківський район, в межах земель Олешківської міської ради; -зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» повернути балансоутримувачу - Державному підприємству «АйФіш» комплекс гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, вартістю 5 182 841,00 грн, в кількості 72 одиниць, що зазначені в прохальній частині позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1547-19-065 від 22.05.2019 та додаткового договору №1 від 08.11.2021 до вказаного договору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» допущено будь-яке з порушень, визначених пунктом 12.7. договору оренди в редакції додаткового договору №1 від 08.11.2021 до договору №1547-19-065 від 22.05.2019, або що станом на момент звернення до суду з даним позовом існують підстави для розірвання договору оренди в редакції відповідного додаткового договору, які передбачені чинним законодавством України, та, зокрема, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019. Крім того, суд першої інстанції послався на особливу важливість принципу «належного урядування» та зазначив, що станом на момент подання позову у даній справі уповноваженими органами не вирішено питання про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» земельної ділянки в комплексі з водним об`єктом на ній, що свідчить про відсутність підстав для покладення тягаря відповідальності на відповідача. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про неможливість розірвання договору оренди на підставі положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2270-XII від 10.04.1992, оскільки він є нечинним станом на момент звернення з позовом до суду та не розповсюджуються на укладений між сторонами 08.11.2021 додатковий договір №1 до договору оренди №1547-19-065 від 22.05.2019. Разом з тим, додатковий договір №1 від 08.11.2021 не містить обов`язку орендаря, який було викладено у пункті 5.17. договору від №1547-19-065 від 22.05.2019, щодо укладання договору оренди земельної ділянки упродовж 6 місяців та не визначає підстав для розірвання договору у зв`язку з невиконанням орендарем своїх обов`язків. Поряд з цим, судом зазначено, що матеріали справи не містять доказів використання відповідачем, як земельної ділянки та водного об`єкту для цілей аквакультури, так і самих гідроспоруд, які перебувають в оренді у відповідача. Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Херсонська обласна прокуратура звернулася із апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що на час укладання спірного договору №1547-19-065 від 22.05.2019 у частині третій статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XII (чинного на час укладання договору та настання строку виконання зобов`язання за договором) містилось положення щодо можливості дострокового припинення договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань. Згідно з пунктами 1.1., 1.2. спірного договору державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми передавались в оренду з метою ведення рибогосподарської діяльності, при цьому пунктом 5.17. договору встановлено обов`язок щодо укладання договору оренди під водою та водного простору. Вказані обов`язки орендаря збережено і після укладання додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до договору №1547-19-065 від 22.05.2019, зокрема у пункті 17 додаткового договору, та вони узгоджувались із нормами статті 51 Водного кодексу України, статті 58 Земельного кодексу України, статті 14 Закону України «Про аквакультуру», частини першої статті 186 Цивільного кодексу України, разом з тим, після спливу шестимісячного строку з часу укладення договору оренди майна, його подальше використання відбувається всупереч вимогам вищезазначених норм, що є істотним порушенням договору оренди та унеможливило комплексне досягнення мети його укладання, зокрема раціональне використання водного об`єкту для потреб аквакультури та земельної ділянки під водою площею 291,4460 га. Крім того, за доводами апелянта, судом не надано правової оцінки діям відповідача щодо усунення недоліків, зазначених у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та дотримання строків подання його на погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства з питань водного господарства. Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції Апеляційну скаргу зареєстровано судом 02.04.2026 за вх.№1372/26. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/1327/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1327/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. 10.04.2026 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1327/25. Між тим, головуючий суддя Поліщук Л.В. 15.04.2026 відповідно до наказу голови суду від 13.04.2026 №68-в перебувала у відпустці. Крім цього, суддя Таран С.В. з 16.04.2026 по 18.04.2026 перебувала у відрядженні відповідно до наказу голови суду від 10.04.2026 №63-в. З огляду на зазначене, питання щодо апеляційної скарги вирішувалось колегією суддів 20.04.2026. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/1327/25. Встановлено учасникам справи строк до 01.05.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 02.06.2026 об 11:00 год. У судовому засіданні, яке відбулось 02.06.2026, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 23.06.2026 о 10:45 год. Ухвалою апеляційного суду від 02.06.2026, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вирішено розглянути апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/1327/25 поза межами строку, встановленого у частині третій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Також повідомлено учасників справи про те, що наступне судове засідання у справі №916/1327/25 відбудеться 23.06.2026 о 10:45 год Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» та Державне підприємство «АйФіш» не скористались своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Відповідач не реалізував своє право участі у жодному судовому засіданні апеляційної інстанції, про дату, час та місце проведення яких був повідомлений належним чином. Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом. Представник третьої особи у судове засідання 23.06.2026 на відеоконференцзв`язок не вийшов, при цьому в силу частини п`ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву. Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання. В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне. Фактичні обставини справи 22.05.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», як орендарем, укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1547-19-065 (далі договір). Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець передав орендарю в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми, перелік яких визначено в додатку 1 до договору, у кількості 72 одиниць, що розміщені за адресою: Херсонська область, Олешківський район, в межах земель Олешківської міської ради, що перебувають на балансі Держаного підприємства «УКРРИБА». Пунктом 1.2. договору передбачено, що майно передається в оренду з метою ведення рибогосподарської діяльності. Згідно з пунктом 2.1. договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. За пунктом 3.1. договору орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2019 - 44191,08 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди травень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за березень - травень місяць 2019 року. Пунктами 5.1. та 5.2. договору оренди визначено, що орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, прийняти орендоване майно на свій баланс на період оренди за актом приймання-передавання. Також згідно з пунктом 5.17. договору оренди орендар зобов`язаний протягом 6 місяців з дати укладення договору оренди укласти договори оренди земельних ділянок під водою, в межах яких здійснюється аквакультура, і води (водного простору), та у місячний термін після їх укладення надати до орендодавця копії зазначених договорів. Пунктом 10.1. договору оренди визначено, що цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.05.2019 до 22.04.2022 включно. Пунктом 10.4. договору оренди передбачено, що у разі якщо уповноважений орган управління майном не попередив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб за три місяці до закінчення строку цього договору, орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за цим договором, має право продовжити його на новий строк відповідно до вимог цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором про внесення змін до цього договору, який с невід`ємною частиною цього договору. Згідно з пунктом 10.6. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: -закінчення строку, на який його було укладено; -приватизації орендованого майна орендарем: -загибелі орендованого майна; -достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; -ліквідації орендаря - юридичної особи. Відповідно до пункту 10.7. договору сторони погоджуються, що цей договір буде достроково розірвано на вимогу орендодавця, якщо орендар: -користується майном не відповідно до умов цього договору; -погіршує стан майна; -не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд; -порушує умови страхування, обумовлені у пункті 5.9. цього договору; -не сплатив завдаток; -не робить згідно з умовами цього договору поточний ремонт майна; -без письмового дозволу орендодавця передав майно, його частину у користування іншій особі; -перешкоджає співробітникам орендодавця та/або уповноваженого органу управління здійснювати контроль за використанням майна, виконанням умов цього договору; -в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Згідно з додатком 1 до договору оренди та додатком 3, яким є акт приймання - передачі від 22.05.2019, у оренду передано наступне нерухоме майно: 1)25592421.83.ААЕЖАЖ674 будинок насосної станції №2; 2)25592421.83.ААЕЖАЖ675 водовипуск на каналі; 3)25592421.83.ААЕЖАЖ678 водовипуск на каналі №3; 4)25592421.83.ААЕЖАЖ679 донний злив (водовипуск); 5)25592421.83.ААЕЖАЖ680 донний очищувач; 6. 25592421.83.ААЕЖАЖ746 фільтр СПХ-40; 7)25592421.83.ЧВБИВЧ131 водонапуск виросного ставу №1; 8)25592421.83.ЧВБИВЧ132 водовипуск виросного ставу №1; 9)25592421.83.ЧВБИВЧ133 водоперепускна споруда виросного ставу №1; 10)25592421.83.ЧВБИВЧ134 контурна дамба №1 виросного ставу №1; 11)25592421.83.ЧВБИВЧ135 контурна дамба №2 виросного ставу №1; 12)25592421.83.ЧВБИВЧ136 роздільна дамба виросного ставу №1; 13)25592421.83.ЧВБИВЧ137 водовипуск виросного ставу №2; 14)25592421.83.ЧВБИВЧ138 контурна дамба виросного ставу №2; 15)25592421.83.ЧВБИВЧ139 роздільна дамба №1 виросного ставу №2; 16)25592421.83.ЧВБИВЧ140 роздільна дамба №2 виросного ставу №2; 17)25592421.83.ЧВБИВЧ141 ВП водопостачальний канал виросних ставів №1-3; 18)25592421.83.ЧВБИВЧ142 рибоуловлювач виросного ставу №2; 19)25592421.83.ЧВБИВЧ143 водовипуск №1 виросного ставу №3; 20)25592421.83.ЧВБИВЧ144 водовипуск №2 виросного ставу №3; 21)25592421.83.ЧВБИВЧ145 рибоуловлювач виросного ставу №3; 22)25592421.83.ЧВБИВЧ146 контурна дамба виросного ставу №3; 23)25592421.83.ЧВБИВЧ147 СК скидний канал виросних ставів №1-3; 24)25592421.83.ЧВБИВЧ158 водонапуск експериментального ставу №1; 25)25592421.83.ЧВБИВЧ163 водонапуск експериментального ставу №2; 26)25592421.83.ЧВБИВЧ168 водовипуск експериментального ставу №3; 27)25592421.83.ЧВБИВЧ169 контурна дамба експериментального ставу №3; 28)25592421.83.ЧВБИВЧ170 роздільна дамба експериментального ставу №3; 29)25592421.83.ЧВБИВЧ171 водонапуск експериментального ставу №4; 30)25592421.83.ЧВБИВЧ172 водовипуск експериментального ставу №4; 31)25592421.83.ЧВБИВЧ173 контурна дамба експериментального ставу №4; 32)25592421.83.ЧВБИВЧ159 водовипуск експериментального ставу №1; 33)25592421.83.ЧВБИВЧ160 контурна дамба експериментального ставу №1; 34)25592421.83.ЧВБИВЧ161 роздільна дамба експериментального ставу №1; 35)25592421.83.ЧВБИВЧ162 СК-2 скидний канал експериментальних ставів №1-4; 36)25592421.83.ЧВБИВЧ163 водонапуск експериментального ставу №2; 37)25592421.83.ЧВБИВЧ164 водовипуск експериментального ставу №2; 38)25592421.83.ЧВБИВЧ165 контурна дамба експериментального ставу №2; 39)25592421.83.ЧВБИВЧ166 роздільна дамба експериментального ставу №2; 40)25592421.83.ЧВБИВЧ148 водонапуск маткового ставу; 41)25592421.83.ЧВБИВЧ149 водовипуск маткового ставу; 42)25592421.83.ЧВБИВЧ150 контурна дамба маткового ставу; 43)25592421.83.ЧВБИВЧ151 роздільна дамба маткового ставу; 44)25592421.83.ЧВБИВЧ110 водонапуск басейну зимувального №1; 45)25592421.83.ЧВБИВЧ119 роздільна дамба басейну зимувального №2; 46)25592421.83.ЧВБИВЧ121 водонапуск басейну зимувального №3; 47)25592421.83.ЧВБИВЧ122 водовипуск басейну зимувального №3; 48)25592421.83.ЧВБИВЧ123 контурна дамба №1 басейну зимувального №3; 49)25592421.83.ЧВБИВЧ124 контурна дамба №2 басейну зимувального №3; 50)25592421.83.ЧВБИВЧ125 роздільна дамба басейну зимувального №3; 51)25592421.83.ЧВБИВЧ126 водонапуск басейну зимувального №4; 52)25592421.83.ЧВБИВЧ127 водовипуск басейну зимувального №4; 53)25592421.83.ЧВБИВЧ128 контурна дамба №1 басейну зимувального №4; 54)25592421.83.ЧВБИВЧ129 контурна дамба №2 басейну зимувального №4; 55)25592421.83.ЧВБИВЧ111 водовипуск басейну зимувального №1; 56)25592421.83.ЧВБИВЧ130 роздільна дамба басейну зимувального №4; 57)25592421.83.ЧВБИВЧ115 СК-1 скидний канал басейнів зимувальних №1-4; 58)25592421.83.ЧВБИВЧ112 контурна дамба №1 басейну зимувального №1; 59)25592421.83.ЧВБИВЧ113 контурна дамба №2 басейну зимувального №1; 60)25592421.83.ЧВБИВЧ114 роздільна дамба басейну зимувального №1; 61)25592421.83.ЧВБИВЧ120 водонапуск басейну зимувального №2; 62)25592421.83.ЧВБИВЧ116 водовипуск басейну зимувального №2; 63)25592421.83.ЧВБИВЧ117 контурна дамба №1 басейну зимувального №2; 64)25592421.83.ЧВБИВЧ118 контурна дамба №2 басейну зимувального №2; 65)25592421.83.ЧВБИВЧ152 водонапуск басейну зимувального №5; 66)25592421.83.ЧВБИВЧ153 водовипуск басейну зимувального №5; 67)25592421.83.ЧВБИВЧ154 контурна дамба №1 басейну зимувального №5; 68)25592421.83.ЧВБИВЧ155 контурна дамба №2 басейну зимувального №5; 69)25592421.83.ЧВБИВЧ156 водонапуск басейну зимувального №6; 70)25592421.83.ЧВБИВЧ157 водовипуск басейну зимувального №6; 71)25592421.83.ЧВБИВЧ175 контурна дамба басейну зимувального №6; 72)25592421.83.ЧВБИВЧ176 роздільна дамба басейну зимувального №6. У матеріалах справи наявна копія висновку №224-20 від 14.05.2020, згідно з яким Сектор з питань містобудування, архітектури, інфраструктури, відділу житлово-комунального господарства, архітектури, оборонної та мобілізаційної роботи Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», загальною площею 291,4460 га, для ведення рибогосподарської діяльності. Також 31.08.2020 Державне агентство водних ресурсів України надало висновок щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №358/ХC/21-20, яким відмовило у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», загальною площею 291,4460 га, для ведення рибогосподарської діяльності із земель державної власності, що розташована за межами населених пунктів на території Олешківської міської ради Олешківського району Херсонської області. Крім того, в матеріалах справи наявний додатковий договір №1 до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №1547-19-065 від 22.05.2019, що укладений між сторонами 08.11.2021 (далі додатковий договір №1) та за яким договір оренди №1547-19-065 від 22.05.2019 викладено в новій редакції. Відповідно до пункту 7.1. додаткового договору №1 до договору оренди цільове призначення майна - ведення рибогосподарської діяльності. Пунктом 12.1. додаткового договору №1 до договору оренди визначено, що договір діє з 22.05.2019 до 21.05.2024 включно. Відповідно до пункту 12.7. додаткового договору він може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар: 12.7.1.допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці; 12.7.2.використовує майно за забороненим цільовим призначенням, визначеним у пункті Умов; 12.7.3.без письмового дозволу орендодавця передав майно, його частину у користування іншій особі, крім випадків, коли орендар передав майно в суборенду на підставі пункту 8.1. цього договору і надав орендодавцю копію договору суборенди для його оприлюднення в електронній торговій системі; 12.7.4.уклав договір суборенди з особами, які не відповідають вимогам статті 4 Закону; 12.7.5.перешкоджає співробітникам орендодавця та/або балансоутримувача здійснювати контроль за використанням майна, виконанням умов цього договору; 12.7.6.порушує додаткові умови оренди, зазначені у пункті 14 Умов; 12.7.7.істотно порушує умови охоронного договору, укладеного стосовно майна, і копія якого є додатком до цього договору, або передана орендарю відповідно до вимог частини восьмої статті 6 Закону. Також в матеріалах справи наявна копія додаткового договору №2 від 10.01.2022 про внесення змін до договору оренди, відповідно до якого сторони виклали пункт 9.12. в частині розміру місячної орендної плати в іншій редакції. Згідно з наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України №338 від 13.09.2023 вирішено передати з балансу Державного підприємства «УКРРИБА» на баланс Державного підприємства «АЙФІШ» державне майно, створити та затвердити склад комісії з приймання-передачі державного майна. Відповідно до акту №2 від 10.10.2023 комісією з приймання-передачі державного майна встановлено приймання-передачу державного майна - гідротехнічних споруд рибогосподарських технологічних водойм та іншого майна з балансу Державного підприємства «УКРРИБА» на баланс Державного підприємства «АйФіш», з господарського відання Державного підприємства «УКРРИБА» в господарське відання та на баланс Державного підприємства «АйФіш» були передані об`єкти передачі (державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм та інше майно, що передається згідно з додатками). Згідно з переліком майна, що передається, на баланс Державного підприємства «АйФіш» було передано, в тому числі, майно, яке перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» на підставі договору оренди №1547-19-095 від 22.05.2019. Відповідно до акту від 10.10.2023 про заміну сторони у договорі оренди, даний акт складено відповідно до рішення про заміну балансоутримувача та новим балансоутримувачем майна за договором оренди є Державне підприємство «АйФіш», код ЄДРПОУ 44880645. Листом за №10-03-00310 від 04.04.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі повідомило Олешківську окружну прокуратуру про передачу гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» на підставі договору оренди №1547-19-065 від 22.05.2019, також повідомило, що у Регіонального відділення відсутня інформація щодо укладених договорів оренди земельних ділянок під водою, в межах яких здійснюється аквакультура, а також укладених договорів оренди води (водного простору). Листом за №53/8-1831-24 від 29.04.2024 Олешківська окружна прокуратура запитувала в Херсонської обласної державної адміністрації інформацію: -чи надходили до Херсонської обласної державної адміністрації від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» звернення щодо надання в оренду водного об`єкта та земельної ділянки під гідротехнічним спорудам рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розташованих за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/н; -чи укладені між Херсонською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» договір надання в оренду водного об`єкта та земельної ділянки під гідротехнічним спорудам рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розташованих за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/н; -чи повідомлялася Херсонська обласна державна адміністрація щодо укладення договору оренди від 22.05.2019 №1547-19-065 між Регіональним відділенням Фонду Державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополя та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», предметом якого є гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, що перебувають на балансі Державного підприємства «АйФіш» та розташовані за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/н; -чи погоджувався даний договір з Херсонською обласною державною адміністрацією. У відповідь на даний лист Олешківська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області листом за №1006/04-20 від 02.05.2024 повідомила прокуратуру, що Олешківською міською радою не оформлялось право комунальної власності на земельну ділянку, на якій розташовані гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми за адресою: Херсонська область. Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/н. До Олешківської міської ради не надходили звернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» щодо надання в оренду водного об`єкта гідротехнічним спорудам рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розташованих за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/н. Між Олешківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» не укладався договір про надання в оренду водного об`єкта та земельної ділянки під гідротехнічними спорудами рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розташованих за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/п. Листом за №01-01-66-489510/24/23 від 06.05.2024 Херсонська обласна військова адміністрація повідомила Олешківську окружну прокуратуру, що з 01.03.2022 по 11.11.2022 територія Херсонської області разом із адміністративним центром області - містом Херсоном, де розташовані адміністративні будівлі обласної державної адміністрації, перебувала в тимчасовій окупації, документація в паперовому вигляді і технічні засоби, на яких зберігалась документація в електронному вигляді, були знищені або пошкоджені. Таким чином, підтвердити або спростувати факти звернень Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» до обласної державної адміністрації, прийняття за результатами їх розгляду будь-яких рішень у період часу з травня 2019 року по листопад 2022 року та надати копії відповідних документів і матеріалів, також не можливо. З цією метою Херсонська обласна військова адміністрація запропонувала Олешківській окружній прокуратурі звернутися до податкового органу та територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері розвитку водного господарства, з урахуванням місцезнаходження земельної ділянки. Листом Державного агентства водних ресурсів України №19/ХС/21-24 від 10.05.2024 окружну прокуратуру було повідомлено, що у період з 04.06.2017 по 02.10.2023 (включно) сектором у Херсонській області та м. Севастополі Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» дозволи на спеціальне водокористування не видавалися, починаючи з 03.10.2023 по 10.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» із заявами про видачу дозволу на спеціальне водокористування не зверталося. Листом за №53-143-24 від 01.11.2024 Олешківська окружна прокуратура звернулася до Олешківської міської військової адміністрації, в якому запитувала інформацію стосовно того, чи проводила Олешківська міська військова адміністрація розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, з розташованим на ній комплексом гідротехнічних споруд №2, а також чи здійснена державна реєстрація прав на неї. У відповідь на зазначений лист Олешківська міська військова адміністрація листом за №2716/04-20/24 від 07.11.2024 повідомила, що міською адміністрацією не розроблялася технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та не оформлялось право комунальної власності на земельну ділянку, на якій розташовані гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми. Відповідно до листа №10-02-01187 від 07.11.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, у відповідь на лист №23-1154ВИХ-24 від 28.03.2024, повідомило Олешківську окружну прокуратуру про обставини укладення договору оренди державного майна №1547-19-065 від 22.05.2019 - гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, а також надало копії запитуваних прокуратурою документів. Листом за №53/1-1831-24 від 30.01.2025 Олешківська окружна прокуратура просила Херсонську обласну державну адміністрацію у строк до 06.02.2025 надати до прокуратури інформацію стосовно того, чи вживались Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі заходи з метою належного виконання вимог закону та розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.05.2019, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» надано в строкове платне користування державне майно рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, що гідротехнічні споруди перебувають на балансі Держаного дпприємства «АйФіш» та розташовані за адресою: Херсонська область, Херсонський район, м. Олешки, комплекс гідротехнічних споруд №2, будинок б/н. У випадку, якщо не вживались, прокуратура просила висвітлити у відповіді конкретні причини та позицію з цього приводу. Листом за №10-02-0136 від 05.02.2025 Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі повідомило Олешківську окружну прокуратуру, що на виконання пункту 5.17. договору оренди Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» (лист від 20.01.2022 № 20/01/22-1), з метою одержання у користування земельної ділянки, звернулося до Херсонської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 255 га, для рибогосподарських потреб, розташованої за межами населених пунктів на території Олешківського району Херсонської області. В порушення абзацу 1 частини третьої статті 123 Земельного кодексу України у місячний строк із зазначеної дати Херсонською обласною державною адміністрацією або її виконавчими органами не було надано дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні. Керуючись абзацом 3 частини третьої статті 123 Земельного кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» 17.09.2019 у порядку, встановленому чинним земельним законодавством, зокрема нормами Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» укладено з Фізичною особою-підприємцем Добровим Денисос Вікторовичем договір №77/09-19 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 255 га, для рибогосподарських потреб, розташованої за межами населених пунктів на території Олешківського району Херсонської області. 11.10.2019 листом за №11/10/19-1 Товариство повідомило Херсонську обласну державну адміністрацію про замовлення документації із землеустрою у встановленому порядку. Розроблений проект землеустрою було погоджено у встановленому порядку з Олешківською районною державною адміністрацією Херсонської області, про що отримано висновок сектору питань містобудування, архітектури, інфраструктури відділу житлово-комунального господарства, архітектури, оборонної та мобілізаційної роботи №224-2 від 14.05.2020. В подальшому проект було подано на погодження до Державного агентства водних ресурсів України та отримано висновок з відмовою у погодженні (висновок №398/XC/21-2 від 31.08.2020). Отже, на той час Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» не мало можливості подати документи на отримання вказаного дозволу, наповнити стави водою та здійснювати рибогосподарську діяльність. У зв`язку з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року російської федерації на територію України, гідротехнічні споруди опинились на тимчасово окупованій території, що унеможливлює в подальшому будь-яке укладання договорів оренди чи отримання дозволів. Таким чином, Регіональне відділення вважає, що з боку орендаря було виконано всі залежні від нього дії щодо укладання договору оренди земельної ділянки та підстави для звернення до суду про розірвання договору оренди у Регіонального відділення відсутні. Листом за №53-143-24 від 06.03.2025 Олешківська окружна прокуратура направила Регіональному відділенню Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі повідомлення про наміри звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави (в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру») та зазначила, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», маючи в оренді лише гідротехнічні споруди не у комплексі з водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, та фактично безоплатно використовує земельну ділянку та водний об`єкт для цілей аквакультури, тобто господарської діяльності, яка має на меті отримання прибутку. У зв`язку з чим прокуратура вказала, що відсутність заходів реагування з боку Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі дає підстави для вжиття заходів прокурорського реагування шляхом звернення до суду, та що Олешківською окружною прокуратурою буде подано до Господарського суду Одеської області позовну заяву в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та повернення майна. Предметом спору у даній справі є вимога прокурора про розірвання договору оренди майна від 22.05.2019 №1547-19-065 (зі змінами, внесеними додатковими договорами №1 від 08.11.2021, №2 від 10.01.2022), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», про передачу в строкове платне користування державного індивідуально визначеного нерухомого майна - гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розміщених за адресою: Херсонська область, Олешківський район, в межах земель Олешківської міської ради, та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» повернути балансоутримувачу - Державному підприємству «АйФіш» комплекс гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, вартістю 5182841,00 грн, в кількості 72 одиниць, що зазначені в прохальній частині позовної заяви. Позиція суду апеляційної інстанції Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»). Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі. У частині третій статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У пунктах 27 та 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Колегією суддів враховується, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, між тим для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18. При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. У цій справі прокурор, обґрунтовуючи підстави звернення до господарського суду з даним позовом, зазначив, що подання позову спрямоване на забезпечення на загальнодержавному рівні ефективного використання державного майна, у тому числі у сфері рибного господарства, адже його використання без належних на те правових підстав призводить до нераціонального використання об`єкта державної власності та неефективного управління цим об`єктом, спричинює економічні збитки державі, а тому вимагає їх захисту. Окрім того, прокурор зазначив, що правовідносини, пов`язані з володінням, використанням та розпорядженням державним майном, становлять суспільний інтерес, а тому неправомірне, фактично безоплатне використання рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури та земельної ділянки під водою не відповідає суспільному інтересу. Враховуючи викладене, прокурор вказав, що у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Згідно із положеннями законодавства, яке діяло на час проведення процедури щодо укладення спірного договору оренди, а саме, пункту 4 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва виступають орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю. За приписами частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі, оскільки Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі є орендодавцем за договором оренди №1547-19-065 від 22.05.2019 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, так і особою, до завдань якої відноситься реалізація повноважень Фонду державного майна України, а саме, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Так, матеріали справи свідчать про те, що з метою наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі до подання позову із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», тим самим надав йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Між тим, оскільки Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі відповідних заходів вжито не було, Олешківською окружною прокуратурою направлено позивачу лист за №53-143-24 від 06.03.2025, в якому прокуратура зазначила, що наявні підстави для звернення до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. 02.04.2025 прокурор звернувся з даним позовом до суду. З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом позивачем протягом розумного строку після того, як йому достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнього самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Щодо суті спору Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права. Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює управління підприємствами та організаціями, заснованими на державній власності, що перебувають у сфері його управління. Згідно з частинами першою, третьою статті 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва). Регіональні відділення (представництва) діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України. Відповідно до статті 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, зокрема: виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції станом на час укладення спірного договору) не можуть бути об`єктами оренди, зокрема, об`єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (крім пам`яток культурної спадщини, нерухомих об`єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників та гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, причалів морських портів), а також об`єкти, включені до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»; водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми). Відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції станом на час укладення спірного договору) орендодавцями, в т.ч., є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам. Згідно з частиною другою статті 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на час укладення спірного договору) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Відповідно до статті 58 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення спірного договору) до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. За приписами частин першої, четвертої статті 59 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення спірного договору) землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення спірного договору) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. За положеннями статті 1 Водного кодексу України (в редакції станом на час укладення спірного договору) технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв. Статтею 51 Водного кодексу України (в редакції станом на час укладення спірного договору) унормовано, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджується Кабінетом Міністрів України. Сплата орендної плати за водний об`єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об`єктом. Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України «Про аквакультуру». За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції станом на час укладення спірного договору): -аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг; -гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод; -рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об`єктів аквакультури. Відповідно до статті 14 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції станом на час укладення спірного договору) рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства. Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму. Як вже було вказано вище, предметом оспорюваного договору є передача позивачем відповідачу в оренду гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, які є державним майном та перебувають на балансі Державного підприємства «АйФіш». Станом на час укладення оспорюваного правочину відносини щодо надання в користування гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми були врегульовані, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про аквакультуру». Так, Земельний кодекс України у частині четвертій статті 59 визначав, що юридичним особам із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), розміщення та обслуговування гідротехнічних споруд. Водний кодекс України у частині третій статті 51 передбачав, що водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, а Закон України «Про оренду державного та комунального майна» у частині другій статті 4 вказував, що гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми не входять в перелік об`єктів, які не можуть бути об`єктами оренди. В цей же час, спеціальний Закон, яким є Закон України «Про аквакультуру», у статті 14 вказував, що об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. При цьому, окремо цей Закон визначав, що при передачі юридичній в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. З огляду на наведені законодавчі норми, колегія суддів зазначає, що чинним на час укладення спірного договору законодавством України передбачалось, що гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми дійсно можуть бути об`єктом оренди, проте для отримання в оренду цих гідротехнічних споруд особа має одночасно бути користувачем самої рибогосподарської технологічної водойми у комплексі з земельною ділянкою під цією водоймою. Саме за цих умов особа може отримати в користування гідротехнічні споруди. Судова колегія відзначає, що гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Відповідно до висновків Верховного Суду гідроспоруда забезпечує функціонування водного об`єкта та не може існувати окремо від нього (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (пункт 6.45), від 17.08.2023 у справі №911/30/22 (пункт 42), від 01.11.2023 у справі №910/7987/22 (пункт 5.27), від 17.07.2024 у справі №918/791/23). Враховуючи вищевикладене, виходячи зі змісту статей 181, 186 Цивільного кодексу України, апеляційний суд вважає, що правова конструкція об`єкту нерухомого майна, як головної речі може включати поєднання з іншим об`єктом нерухомого майна, як приналежністю до цієї головної речі. Так, у спірних правовідносинах головною річчю є земельна ділянка водного фонду, яка відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України є об`єктом нерухомого майна. На цій земельній ділянці розташований інший об`єкт нерухомого майна, оскільки він характеризується ознаками, визначеними статтею 181 Цивільного кодексу України та відповідає визначенню, передбаченому статтею 1 Закону України «Про аквакультуру», що є приналежністю до головної речі - гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що самі по собі гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми не можуть бути окремим об`єктом оренди, без передачі у користування, зокрема земельної ділянки на якій вони розташовані, оскільки такі споруди, які є приналежністю до головної речі, неможливо відокремити від неї та використовувати самостійно. Натомість, як вбачається з наявних матеріалів справи, як до укладення спірного договору, одночасно з укладенням спірного договору так й до теперішнього часу відповідач не уклав договір оренди рибогосподарської технологічної водойми / земельної ділянки під нею, для управління якої призначені гідротехнічні споруди, які є об`єктом спірного договору. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (стаття 215 Цивільного кодексу України). Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. При цьому відповідно до частин другої, третьої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (частина третя статті 652 Цивільного кодексу України). Колегія суддів враховує, що за загальним правилом укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 910/13557/21). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Обрання ж позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Про це виснувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, від 06.08.2025 у справі №916/3158/24. Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави та стверджуючи, що гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 Цивільного кодексу України) мав звернутися до суду з основною вимогою про визнання недійсним спірного договору. Отже, пред`явлення прокурором позову про розірвання договору оренди майна від 22.05.2019 №1547-19-065 (зі змінами, внесеними додатковими договорами №1 від 08.11.2021, №2 від 10.01.2022), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД», про передачу в строкове платне користування державного індивідуально визначеного нерухомого майна - гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми у кількості 72 одиниць, розміщених за адресою: Херсонська область, Олешківський район, в межах земель Олешківської міської ради, та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІНД» повернути балансоутримувачу - Державному підприємству «АйФіш» комплекс гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, вартістю 5182841,00 грн, в кількості 72 одиниць, що зазначені в прохальній частині позовної заяви, вказує на обрання прокурором неналежного способу захисту. Невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19). Обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги. Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20 ). Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте не через його недоведеність, а з огляду на обрання прокурором у цій справі неналежного способу захисту, з мотивів викладених у даній постанові апеляційного суду. Висновки суду апеляційної інстанції У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16). Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»). Згідно з пунктом 2 частини першої статі 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 277 Господарського процесуального кодексу України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 277 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а мотивувальна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні шляхом її викладення в редакції цієї постанови. Розподіл судових витрат Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/1327/25 змінити з мотивів, викладених у мотивувальній частині даної постанови. 3.Резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі №916/1327/25 залишити без змін. 4.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України. Повну постанову складено 29.06.2026. Головуючий суддя Л.В. Поліщук Суддя К.В. Богатир Суддя С.В. Таран