Постанова 4852 № 280/2978/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 280/2978/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Макарової С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року (суддя Конишева О.В, м. Запоріжжя) у справі № 280/2978/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,- встановив: У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду із позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі відповідач або Департамент), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ від 12.03.2021р. №69 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, винесений Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України; - поновити ОСОБА_1 на службі в поліції - на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Запорізького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; - стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національно поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу; - стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національно поліції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300000,00 (триста тисяч) грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ від 12.03.2021 №69 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції»; - поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції - на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Запорізького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 13.03.2021; - стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 13.03.2021 по 16.08.2021 в розмірі 32 866 (тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн 36 коп., з якого підлягають відрахуванню обов`язкові податки та збори; - допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Запорізького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 13 березня 2021 року; - допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 9146,98 грн. з вирахуванням обов`язкових податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, а позивач не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди та доказів того, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що: - останнім днем для звернення позивача до Департаменту з рапортом про призначення на одну із запропонованих вакантних посад є саме 11.03.2021, а враховуючи, що станом на 12.03.2021 від позивача до Департаменту у встановленому порядку не надходили рапорти про призначення позивача на одну із раніше запропонованих йому посад або відмову від них, позивача з 12.03.2021 звільнено зі служби в поліції за п.4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційний заходів) ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію»; - позивача на виконання рішення суду від 11.11.2020 по справі №280/439/20 поновлено на посаді, яка на момент поновлення була скорочена, у зв`язку з чим, в даному випадку не йде мова про переважне право на залишення на службі, оскільки рівнозначної посади у Запорізькому управлінні ДВБ НПУ не було; - позивачем не надано будь-яких доказів, що останній має на утриманні неповнолітню дитину та на його піклуванні перебуває матір, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому вказує, що позивача було попереджено про звільнення 12.01.2021р, у зв`язку з чим двомісячний строк спливає 12.03.2021р, у день коли позивач склав рапорт про згоду на запропоновану посаду оперуповноваженого відділу оперативних розробок Одеського управління Департаменту, однак відповідачем він не розглядався. Крім того, відповідачем не надано доказів проведення порівняння кваліфікації та досягнень у службовій діяльності позивача із іншими поліцейськими, з метою встановлення переважного права на залишення на службі в поліції, що передбачено ч. 5 ст. 68 Закону України «Про національну поліцію». Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Позивач та його представник проти вимог апеляційної скарги заперечили, підтримавши висновки суду першої інстанції. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Департаменту від 28.12.2020 № 386 о/с на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, винесених у справі № 280/439/20 позивача поновлено на службі в поліції на посаді оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Запорізького управління, з 27 грудня 2019 року, з яким Позивач був ознайомлений 31.12.2020. 28.12.2020 Департаментом було видано наказ про відрядження позивача з 11 до 13 січня 2021 до міста Києва з метою оформлення документів щодо подальшого проходження служби відповідно до Закону України «Про Національну поліцію». 28.12.2020 за вих. № 14091/42-02/04-2020 Департаментом було направлено лист позивачу про те, що наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 28.12.2020 № 386 о/с його поновлено на службі та про необхідність прибуття 12.01.2021 до Департаменту для оформлення документів щодо подальшого проходження служби та одночасно повідомлено про виданий наказ про його відрядження від 28.12.2020 до м. Києва. 28.12.2020 за вих. 14092/42-02/04-2020 Департаментом було направлено листа начальникові Запорізького управління ДВБ НП України про забезпечення прибуття позивача до Департаменту для оформлення документів щодо подальшого проходження служби та про необхідність видати у встановленому порядку посвідчення про відрядження. 12.01.2021 позивач особисто прибув до Департаменту. Крім цього, того ж дня позивач у встановленому порядку під підпис доведено зміст наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 885 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» згідно з яким, займана позивачем посада скорочена. У зв`язку з чим, відповідно до статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» та вимог статті 49-2 КЗпП України 12.01.2021 позивача письмово попереджено про наступне звільнення, у зв`язку з організаційно-штатними змінами. Одночасно ознайомлено під підпис із довідкою ДВБ від 12.01.2021 про відсутність вакантних посад у Запорізькому управлінні ДВБ Національної поліції України з 28.12.2020 по теперішній час. 12.01.2021 позивачу було запропоновано 11 рівнозначних вакантних посад: оперуповноважених відділу моніторингу та зонального контролю у територіальних підрозділах Департаменту внутрішньої безпеки (Волинського, Луганського, Харківського та Чернівецького управлінь); оперуповноважених відділу оперативних розробок (Донецького, Івано- Франківського, Київського міського, Одеського та Тернопільського управлінь) та інспектора з режиму секретності Кіровоградського управління станом на 12 січня 2021 року. Позивач ознайомився із запропонованими посадами під підпис. Листами Департаменту від 28.01.2021 №1039/42-02/04-21, від 08.02.2021 №1515/42-02/04-21, 17.02.2021 №1962/42-02/04-21, від 23.02.2021 №2242/42-02/04-21, від 05.03.2021 №2683/42-02/04-21 позивача було повідомлено про те, що деякі з запропонованих йому посад наразі не є вакантними, а також надано пропозиції щодо призначення на інші рівнозначні посади у визначений строк. Проти даних обставин сторони не заперечують. 04.03.2021 після щорічної відпустки позивач повернувся до виконання посадових обов`язків. 05.03.2021 позивачем було складено рапорт на ім`я начальника Департаменту із згодою про призначення на посаду оперуповноваженого відділу оперативних розробок Київського міського управління Департаменту (а.с.25). Як стверджує відповідач, у рапорті від 05.03.2021 були помилки, а саме: відсутнє спеціальне звання, а також неправильно зазначено назву посади. У зв`язку з чим, позивачу було запропоновано усунути недоліки. Позивач заперечував проти такого твердження відповідача та зазначав, що помилки в назві посади не було. Судом першої інстанції встановлено, що рапорт від 05.03.2021 не був зареєстрований належним чином, тому суд не прийняв вказаний доказ як належний. 09.03.2021 позивач усунув усі вищевказані недоліки та підготував рапорт без помилок, який листом Запорізького управління від 09.03.2021 № 847/42-07/01-21 надіслано до Департаменту на розгляд. Листом Департаменту від 09.03.2021 за вих. № 2756/42- 02/04-2021, позивача поінформовано про те, що одна із запропонованих йому 12.01.2021 рівнозначних посад оперуповноваженого відділу оперативних розробок Київського міського управління Департаменту з 09.03.2021 не є вакантною. До того ж, на той час вирішувалося питання про організаційно-штатні зміни в Департаменті щодо скорочення іншої запропонованої позивачу рівнозначної посади оперуповноваженого відділу оперативних розробок Київського міського управління Департаменту. У разі прийняття позивачем рішення про призначення на одну із запропонованих вакантних рівнозначних посад або відмови від них, з метою своєчасної підготовки та видання наказу щодо проходження служби в поліції йому необхідно звернутися до Департаменту із відповідним рапортом завчасно, а саме до 11.03.2021. Суд першої інстанції звернув увагу, що даний лист позивач отримав поштою 15.03.2021. 11.03.2021 до Департаменту на розгляд надійшли рапорти позивача від 09.03.2021 (вх. №№ 1833, М-596) щодо призначення на посаду. За результатами розгляду на адресу проживання позивача надіслано лист Департаменту від 11.03.2021 за вих. № 2867/42-02/04-2021. Даний лист позивач отримав поштою лише 16.03.2021. Копію вказаного листа Департаменту 11.03.2021 вих. № 2867/42-02/04-2021 надіслано через відповідну програму начальнику Запорізького управління, з метою ознайомлення з ним позивача. Відповідно до підпису позивача саме 11.03.2021 його було ознайомлено з листом. Позивач також зазначає, що 11.03.2021 о 17:50 на оперативних зборах відділу позивачу дійсно надано для ознайомлення листи Департаменту від 09.03.2021р. №2756/42-02/04-2021 та від 11.03.2021 №2867/42-02/04- 2021. Вище наведений факт підтверджується і доповідною запискою від 08.04.2021 №4022/42-02/01-21, що позивача ознайомлено з листом Департаменту від 11.03.2021 о 17 годині 45 хв., тобто на прикінці робочого дня. 12.03.2021 позивач складав рапорт про згоду з запропонованою посадою оперуповноваженого відділу оперативних розробок Одеського управління Департаменту. Суд першої інстанції звернув увагу, що у доповідній записці від 08.04.2021 зазначено, що позивач складав рапорт 12.03.2021 та даний рапорт позивача був направлений спецзв`язком до Департаменту Запорізьким управлінням, однак згідно штемпелю Департамент внутрішньої безпеки НП України отримав рапорт позивача лише 15.03.2021, тобто після звільнення позивача. 12.03.2021 Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України було видано наказ №69 о/с, відповідно до якого позивача, оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Запорізького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, звільнено з 12.03.2021 зі служби за пунктом 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів, про що листом Департаменту від 12.03.2021 № 2905/42-02/04-21 останнього було поінформовано. 22.03.2021 позивач отримав витяг з наказу від 12.03.2021 №69 о/с Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Вважаючи дії відповідача щодо його звільнення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що позивач не виявив бажання для продовження служби в органах поліції України, не надано листів-відмов позивача від запропонованих посад, а законодавством в свою чергу визначено період у 2 місяці, протягом якого позивач мав право подати рапорт про призначення на іншу вільну посаду, що і було зроблено позивачем. В свою чергу, відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Спірні відносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIІI «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Пунктами 1, 3-5 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України. Згідно частини першої статті 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є звільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (п. 4 частини першої ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»). Відповідно до вимог п. 2, п. 3 частини першої ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади - у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський - у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. Приписами статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинні бути запропоновані інші посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. В той же час положенням спеціального законодавства, a саме нормами Закону України "Про Національну поліцію" не врегульовано процедуру звільнення особи в зв`язку зі скороченням штатів в частині дотримання трудових гарантій такої особи, а тому необхідно застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу Законів про працю (субсидіарне законодавство). У силу вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17, від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17 та від 16 грудня 2021 року у справі №380/1857/20. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 241-1 КЗпП України, строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 12.01.2021р. позивача було попереджено про наступне звільнення, у зв`язку з організаційно-штатними змінами та запропонованому йому інші вакантні посади. Таким чином, враховуючи приписи ч. 3 ст. 241-1 КЗпП України, 12.03.2021р. був останнім днем, коли позивач мав звернутися з рапортом про призначення його на одну із запропонованих вакантних посад в поліції. З матеріалів справи вбачається, що 12.03.2021 позивач склав рапорт про згоду на запропоновану посаду оперуповноваженого відділу оперативних розробок Одеського управління Департаменту (далі рапорт від 12.03.2021). Зі змісту листа від 08.04.2021 №4021/42-02/04-21, який наявний в матеріалах справи, рапорт від 12.03.2021 відповідачем не розглядався, так як до Департаменту цей рапорт надійшов лише 15.03.2021. Однак, колегія суддів звертає увагу, відповідно до змісту листа №4021/42-02/04-21 також вбачається, що працівник канцелярії Запорізького управління відповідача 12.03.2021 об 11 30 отримав від позивача рапорт від 12.03.2021, який в подальшому було надано керівникові управління та після підписання надісланий відповідачу спецзв`язком. Крім того, до матеріалів справи позивачем надано докази направлення цього рапорту відповідачу засобами поштового зв`язку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавством визначено строк у 2 місяці, протягом якого позивач мав право подати рапорт про призначення його на одну із запропонованих вакантних посад в поліції, що і було зроблено позивачем, а останнім днем строку для подання цього рапорту в даному випадку є саме 12.03.2021р. Крім того, судом першої інстанції також вірно зазначено, що до матеріалів справи відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що позивач не виявив бажання для продовження служби в органах поліції України, не надано листів-відмов позивача від запропонованих посад. Також, враховуючи правову позицію, що викладена Верховним судом у постанові від 09.12.2020 року у справі №808/539/17, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем не було надано доказів проведення порівняння кваліфікації та досягнень у службовій діяльності позивача із іншими поліцейськими, які були залишені на службі в поліції внаслідок або скорочення штатів, або переведені на рівнозначні посади, з метою встановлення переважного права на залишення на службі в поліції, що передбачено ч. 5 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, за висновком колегії суддів, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі №280/2978/21 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складено 30.12.2021 року. Головуючий суддя О.М. Панченко суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко