Постанова 4807 № 336/1507/20

Дата документу 04.01.2022 Справа № 336/1507/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 336/1507/20 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В. № 22-ц/807/141/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 січня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С Подліянової Г.С. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» у особі представника Білоуса Дмитра Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11травня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги. В позовній заяві зазначив, що у період з листопада 2010р. по квітень 2019р. відпустив нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 , які належать відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2009р., теплову енергію на загальну суму 154 336,90 грн.Тому сума основного боргу ОСОБА_1 складає 154 336,90 грн. Зазначено також, що відповідачем не здійснено жодної оплати, у зв`язку з чим у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України вона має сплатити борг з урахуванням 3% річних від простроченої суми, що складає 1306,58 грн. Посилаючись на вищезазначене, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість за комунальні послуги та 3% річних від простроченої суми в загальному розмірі 155 643,48 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Концерн «Міські теплові мережі» у особі представника Білоуса Дмитра Сергійовича подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, розподілити судові витрати У відзиві відповідач зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Посилається на факт неукладеності договору між нею та Концерном та на відсутність споживання послуг позивача, у зв`язку із чим нарахування заборгованості вважає неправомірним. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи положення частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29 січня 2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у м. Запоріжжя», починаючи з 01 січня 2009 року виконавцем житлово- комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності, з централізованого опалення визначено Концерн „МТМ" в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну „МТМ". Згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 200 від 28 квітня 2011 року „Про визначення виконавців комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 квітня 2011 року виконавцем комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності, з централізованого опалення, підігріву питної води визначено концерну „МТМ" в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж концерну „МТМ". Пунктом 2.1 статуту визначено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів тру- дового колективу концерну. Концерн «Міські теплові мережі» здійснював нарахування за постачання теплової енергії у нежитлові приміщення № 24-26, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належали відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2009р. (а.с.11, 12), і були нею передані до статутного капіталу ТОВ «Улісс 2019» 06.08.2019р., про що свідчить акт приймання-передачі частки (а.с.46). Факт нарахування за надання теплової енергії підтверджено рахунком та актами приймання-передачі теплової енергії (а.с. 21-23, 25, 26). З розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що за період з листопада 2010 року по квітень 2019 року ОСОБА_1 нараховано 154 336,90 грн. боргу (а.с. 23). На адресу ОСОБА_1 концерном «МТМ» направлялася вимога щодо погашення заборгованості за теплову енергію від 08.10.2019р., факт відправлення якої підтверджується квитанцією про відправку кореспонденції (а.с. 20-зворот). Заборгованість погашена споживачем не була, тому Концер просив стягнути її в судовому порядку, звернувшись із цим позовом до суду. Відповідач, не визнаючи позовні вимоги, вказувала, що жодної пропозиції з 2009р. та по 2019 рік про укладення договору вона від Концерну не отримувала, а з 02.08.2019р. вона вже не являється власником вказаних нежитловаих приміщень, тому вважає неправомірним нарахуванням позивачем оплати за постачання теплової енергії. Одночасно просила застосувати строк позовної давності, що суд в обов`язковому порядку мав перевірити. Суд в ході виршення спору визнав, що відсутність укладеного між сторонами договору, обов`язковість укладання якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Концерн «Міські теплові мережі» здійснював надання ОСОБА_1 послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вона як фактичний споживач зобов`язана оплатити житлово-комунальні послуги. При цьому, відсутність укладеного договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. У таких своїх висновках суд враховував правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018р. у справі № 904/7377/17. І з цими висновками суду погоджується колегія, оскільки вони відповідають зібраним матеріалам справи та вимогам застосованих судом норм матеріального права. Відповідно до Правил № 630 постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами. Для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору та фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Судом з`ясовано, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлові приміщення № 24-26, загальною площею 111,3 кв.м., складають 1/25 частину будівлі літ. А-5, яка знаходиться у будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , а отже послугу було надано одночасно з початком опалювального сезону. Опалення - цепослуга, яка надається для нормування температури повітря у приміщеннях. Приміщення відповідача використовується як робоча зона, тобто простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників, а отже підлягає нормуванню мікроклімат у приміщенні відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Таким чином, факт отримання послуги підтверджується у тому числі рішеннями Запорізької міської ради, які є в загальному доступі, про початок та закінчення опалювальних сезонів 2010-2019 року та розташуванням приміщення у житловому будинку (гуртожитку). Також встановлено, що наказом ДП «УкрНДНЦ» від 13.12.2017 року № 414 методом підтвердження за позначенням прийнято національний стандарт ДСТУ ЕN 12831-3:2017 «Енергоефективністьбудівель. Метод розрахунку проектного теплового навантаження. Частина

1. Теплове навантаження, Модуль М3-3» з набранням чинності з 15 грудня 2017 року. Цей стандарт введено вперше і застосування його вносить низку суттєвих змін у спосіб обчислення тепловтрат приміщень, зокрема, при визначенні теплового навантаження будівлі обов`язковим є врахування потенційних втрат тепла до суміжного простору. У межах цього стандарту суміжним простором може бути:

1. Інше опалювальне приміщення в межах одного будівельного об`єкта;

2. Інша будівельна особа в межах тієї ж будівлі (наприклад, сусідня квартира);

3. Неопалювальний простір (неопалювальне горище/підвал, неопалювальний зимовий сад тощо);

4. Сусідня будівля. В п. 25 Правил № 630 закріплено, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється, а також норми Наказу Мінбуду України № 4 від 22 листопада 2005 року «Про порядок відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води» зі змінами, внесеними наказом Мінжитлокомунгоспу за № 169 від 06 жовтня 2007року, де визначено процедуру надання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання житлового будинку при відмові споживачів від ЦО та ГВП. А внесені Наказом №169 від 06 жовтня 2007 року зміни унеможливлюють відключення від ЦО та ГВП окремих квартир у багатоквартирно- му будинку і передбачають можливість відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання будинку в цілому за рішенням загальних зборів всіх власників (уповноважених осіб власників) приміщень у житловому будинку. Ці обставини враховані судом першої інстанції, який на цих підставах визнав доводи відповідача про відключення нежитлових приміщень від системи опалення в 2008 р., з посиланням на довідку ТОВ «Житлобуд-сервіс» (а.с. 48) як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, неспроможними, оскільки відсутність радіаторів не означає відсутність споживання комунальних послуг з опалення, так як і відключення опалення в окремому приміщенні не означає, що споживання комунальних послуг з опалення припиняється у випадку перекриття подачі теплоносія до системи опалення приміщення. Ці всиновки суду колегія також вважає вірними, та вони не оспорені відповідачем, яка рішення суду не оскаржувала в цій частині. Також суд першої інстанції з`ясував, що у матеріалах позовної заяви лише зазначено про заборгованість відповідача перед Концерном МТМ за надані послуги з листопада 2010р. по квітень 2019р. у загальній сумі 154 336,90 грн., але розрахунок цієї заборгованості матеріали справи не містять. Представником позивача в особі юрисконсульта Євтушенко Н.В. подано заяву про розгляд справи без його участі та проведення заочного розгляду справи ( а.с. 62). Тому суд першої інстанції визнав явку позивача обов`язковою із оголошенням перерви у судовому засіданні. У наступне судове засідання з`явилась представник Концерну МТМ Євтушенко Н.В., яка надавала пояснення, але не змогла висвітлити, як здійснювались щомісячні нарахування оплати за надані послуги. Для надання можливості позивачу подати детальний розрахунок заборгованості суд першої інстанції, не виносячи ухвали про витребування доказів у вигляді письмового процесуального документу, протокольною ухвалою зобов`язав представника Концерну МТМ Євтушенко Н.В. надати у наступне судове засідання деталізований розрахунок заборгованості, що зафіксовано аудіофіксацією судового засідання від 13 січня 2021 року (а.с. 69-70). Проте представником МТМ запитуваного судом деталізованого розрахунку заборгованості станом на день ухвалення рішення у справі 11.05.2021р. надано так і не було, що і стало підставою для відмови в задоволенні позову. Так, відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем фактично надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень відповідача, які остання не оплатила, але з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд не зміг визначити розмір заборгованості в межах цього строку у зв`язку з невиконанням представником Концерну вимог суду про надання деталізованого розрахунку заборгованості з щомісячним нарахуванням оплати за надані послуги, визначивши лише загальну суму заборгованості у періоді з листопада 2010р. по квітень 2019р. В апеляційній скарзі Концерном МТМ зазначено, що представник позивача Євтушенко Н.В. звільнилась з підприємства 15.01.2021р., але не передала свої справи іншим представникам разом з реєстрами ведення справ через неналежне виконання своїх посадових обов`язків. А тому про необхідність надання додаткових документів та розрахунків позивачу відомо не було до моменту ухвалення рішення. Просить визнати це поважними причинами та прийняти на стадії апеляційного провадження деталізований розрахунок заборгованості відповідача за надані послуги. Колегія суддів вважає зазначені доводи обґрунтованими, причини неподання деталізованого розрахунку на вимогу суду поважними, тому при вирішенні справи на стадії апеляційного провадження вважає за необхідне у відповідності до вимог ч. 3 статті 367 ЦПК України прийняти деталізований розрахунок заборгованості як доказ у справі та дослідити його, зокрема, в контексті позовної давності, про застосування якої просила відповідач. До вказаного колегія дійшла з урахування також того, що суд не виносив ухвалу про забезпечення доказів або витребування розрахунку письмовим процесуальним документом, який би не був виконаний позивачем, а протокольно зобов`язав представника Євтушенко Н.В. надати такий розрахунок, яка не передала перед звільненням контрольні матеріалі по цій справі, а тому позивач був позбавлений можливості виконати таку усну вимогу суду. Зважаючи на те, що відповідач не оскаржила рішення суду в частині встановлених судом обставин щодо фактичного надання Концерном до належних їй у періоді виникнення заборгновасті нежитлових приміщень теплової енергії, яка була прийнята відповідачем, оскільки доказів відключення цих приміщень у встановлений законом спосіб від загальних мереж централізованого опалення та мереж постачання гарячої води будинку відповідачем не надано, то ці обставини вважаються фактично визнаними відповідачем та не підлягають додатковому з`ясуванню чи встановленню на стадії апеляційного провадження. Тому колегія лише перевіряє деталізований розрахунок заборгованості та з`ясовує питання щодо позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу. Частинами першою та другою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Відповідно до наданого розрахунку період заборгованості охоплює листопад 2010 року - квітень 2019 року. У цьому періоді відповідач не здійснила жодного платежу за надані позивачем послуги, а тому своїми діями позовну давність не переривала. Позивач з приводу стягнення заборгованості за вказаний період звернувся із позовом до суду в березні 2020 року, а тому з урахуванням загального строку позовної давності останній має право на стягнення заборгованості за період з березня 2017 року по квітень 2019 року. При розрахунку оплати за постаавлену теплову енергію позивачем враховано, що опалювальна площа приміщень АДРЕСА_1 становить 111,3 кв. м. У цьому періоді нарахування оплати за відпущену теплову енергію з березня 2017р. по квітень 2019р. включно відбувається згідно з показами приладу обліку теплової енергії, встановленого на будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 20.12.2015р. Також нарахування за період жовтень-грудень 2017р. здійснювались позивачем відповідно до ЗУ «Про комерційний облік теплової епнергії та водопостачання» № 2119-УІІІ від 22.06.2017р. та затвердженої 03.11.2017р. Методики № 4928/22 Концерну МТМ. Також у січні 2018р. відповідно до рішень ЗМР № 6 від 17.01.2018р. визнано таким, що втратило чинності рішення ЗМР № 428 від 11.08.2017р. На виконання вищенаведеного рішення ЗМР та наказу Концерну «МТМ» про виконання перерахунку у січні 2018р. здійснено нарахування за попередні місяці опалювального періоду 2017-2018рр. (жовтень-граудень 2017р.), а саме, згідно з п. 23 «Правил користування тепловою ерегією» від 03.10.2017р. № 1198 «Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються відповідно до договору на підставі Показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку», відповідно до постанов НКРЕКП № 1537 та № 1529 від 28.12.2017р. (що набрали чинності 05.01.2017р.), змінено тариф на опалення та гарче водопостачання для споживачів госпрозрахункової групи, унаслідок чого у рахунках за січень нарахування проводиться по двом тарифам: за період з 01-04.01.2018р. та за період з 05.-31.01.2018р. Підрахувавши заборгованість за відпущену теплову енергію за цей період, колегія визначила суму заборгованості у розмірі: 2990,56 грн. + 683,22 + 4966,12 грн.+ 5499,72 грн. + 3695,69 грн. + 5172,32 грн. + 5930,27 грн. + 1059,84 грн. + 1954,60 грн. + 8071,81 грн. + 4807,73 грн. + 4502,70 грн. + 3001,02 грн. + 1057,49 грн. = 53 393,09 грн. Отже, задоволенню позовні вимоги Концерну підлягають частково, оскільки в межі позовної давності вкладається заборгованість в сумі 53 393,09 грн., яка підлягає стягнення з відповідача на його користь. Згідно з ч.2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки боржник прострочила виконання зобов`язання з оплати послуг позивача, то у періоді заборгованості і до моменту пред`явлення позову18.03.2020р. має сплатити 3 % річних від прострочених сум заборгованості за кожен місяць заборгованості. За загальним правилом три проценти річних розраховуються за формулою: ?[Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році] Відповідно да даної формули: [Сума боргу] - сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] - три проценти річних, відповідно до ст. 625 ЦК України; [Кількість днів] - різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку; [Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році. Порядок розрахунків регламентується Правилами надання послуг, затвердженими постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 р.: розрахунковий період оплати послуг - один календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше ніж 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Тому кількість днів, у яких нараховується 3 % річних, розраховується з 21 дня після настання строку сплати основного боргу і до дня погашення заборгованості, або дня ухвалення судового рішення, або дня, визначеного у розрахунку позивача у позовній заяві. Правильним вважається розрахунок 3 % річних на кожну несплачену щомісячну суму оплати послуги, не сплачену споживачем, з подальшим визначенням сумарного значення всіх таким чином нарахованих сум 3 % річних. Наприклад, розрахунок 3 % річних відносно кожного місяця нарахування, що входить у період заборгованості: -заборгованість за березень 2017р. становить 2990,56 грн., не сплачена до 20.04.2017р., тому кількість днів просточення станом на 18.03.2020р. становить 1063 дні: 2990,56 х 3: 100 х 1063: 365 = 261,28 грн.; -заборгованість за жовтень 2017р. становить 683,22 грн., не сплачена до 20.11.2017р., тому кількість днів просточення станом на 18.03.2020р. становить 849 днів: 683,22 х 3: 100 х 849: 365 = 47,68 грн.; -заборгованість за листопад 2017р. становить 4966,12 грн., не сплачена до 20.12.2017р., тому кількість днів просточення станом на 18.03.2020р. становить 818 днів: 4966,12 х 3: 100 х 818 : 365 = 333,88 грн. І так само за подальшими місяцями періоду заборгованості. Але позивач здійснив нарахування 3 % річних на всю суму заборгованості, визна- чену у розмірі 154 336,90 грн., яка була виставлена відповідачу до сплати до 20.06.2019р. згідно з актом від 31.05.2019р. Оскільки до цієї дати всю суму заборгованості не було сплачено відповідачем, то з 20.06.2019р. по 30.09.2019р. позивачем було здійснено нарахування на цю заборгованість 3 % річних, що склало 1306,58 грн. Такий порядок нарахування 3 % річних здійснено позивачем не у відповідності до вимог законодаства, але, зважаючи на те, що з серпня 2019р. нежитлові приміщення № 24-26 по АДРЕСА_1 були передані ОСОБА_1 до статутного фонду ТОВ «Улліс-Тур», то позивач вправі був вимагати всю заборгованість, що утворилась у відповідача за надані послуг за час, коли майно перебувало у її власності, про що ним було направлено відповідний акт № 204249 від 31.05.2019р. не про поточну місячну оплату, а про заборгованість у розмірі 154 336,90 грн. Враховуючи, що колегією визнано обгрунтованими вимоги позивача лише на суму 53 393,09 грн., то саме на цю суму слід нараховувати 3 % річних за період, за який правомірно просить їх нарахувати позивач. Розрахунок: 53 393,09 х 3 : 100 : 365 х 103 = 452,01 грн. Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до прписів п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог, а саме, про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію на суму 53 393,09 грн. та 3 % річних, нарахованих на цю суму, в розмірі 452,01 грн., а всього стягненню підлягає сума у розмірі 53 435,10 грн. Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, Концерн «Міські теплові мережі» за подання позову із вимогами майнового характеру на суму 155 643,48 грн. сплатив судовий збір в сумі 2334,65 грн., за подання апеляційної скарги - 3405 грн., а всього 5 739,65 грн., а позов задоволено на суму 53 435,10 грн. Тому комепнсації позивачеві за рахунок відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі: 53 435,10 х 5 739,65 : 155 643,48 = 1970,52 грн. Керуючись статями 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 травня 2021 рокуу цій справі скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (ЄДРПОУ:32121458, юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137) заборгованість за комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з березня 2017р. по квітень 2019р. в розмірі 53 393,90 грн. (п`ятдесят три тисячі триста дев`яносто три гривні 90 копійок) та 3 % річних на цю суму за період з 20 червня 2019р. по 30 вересня 2019р. в сумі 452,01 грн. ( чотириста п`ятдесят дві гривні 01 клопійку). В іншій частині позов залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (ЄДРПОУ:32121458, юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137) судовий збір в розмірі 1970,52 грн ( одна тисяча дев`ятсот сімдесят гривень 52 копійки). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 04 січня 2022 р. Головуючий С.В. Маловічко Судді М.С. Гончар Г.С. Подліянова