Постанова 4855 № 640/32404/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32404/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України, у якому просила: - визнати незаконним наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 19.11.2020 № 583-К; - поновити негайно ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України; - стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34798, 60 грн; - стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення суду та задовольнити позовні вимоги. Доводи апелянта аналогічні викладеним у позовній заяві та стосуються того, що спірний наказ від 19.11.2020 № 583-К про звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» є безпідставним, оскільки не відбулось скорочення посади, яку займала позивач, після введення в дію структури та штатного розпису відповідача, вказаним наказом порушено права позивача на державну службу. Крім того, при звільненні позивача відповідачем допущено порушення процедури звільнення, позаяк не було запропоновано іншої посади перед звільненням. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов. Представник відповідача в судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказавши на його обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 21.05.2018 № 07-7 «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 була призначена на посаду начальника відділу баз даних та програмного забезпечення Департаменту надання адміністративних послуг. Згідно з наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 15.04.2020 № 120-к ОСОБА_1 переведено на посаду директора Департаменту надання адміністративних послуг. 13.10.2020 позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із введенням в дію з 02.10.2020 структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту». Наказом в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України Глазкова А.В. видано наказ від 19.11.2020 № 583-к про звільнення ОСОБА_1 , Директора Департаменту надання адміністративних послуг, з займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців внаслідок зміни структури або штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою для прийняття вказаного наказу слугували: накази Морської адміністрації від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 13.10.2020 № 2, акт про відмову від підпису на отримання попередження про наступне звільнення від 13.10.2020 №

2. Не погоджуючись з правомірністю прийняття наказу про звільнення, позивач звернулася з даним позовом до суду для захисту своїх прав та інтересів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 19.11.2020 № 583-к про звільнення ОСОБА_1 прийнято відповідно до норм чинного законодавства у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відсутні. Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке. Положеннями статті 3 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) регламентовано, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Частиною 3 вказаної норми визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Положеннями ст. 83 цього Закону визначено підстави для припинення державної служби. Так, відповідно до приписів п. 4 ч. 1 наведеної норми, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 87 наведеного Закону у редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного наказу встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац четвертий ч. 3 ст. 87 Закону у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2017 № 1095 Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості). Морська адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Пунктом 15 зазначеного Положення регламентовано, що граничну чисельність державних службовців та працівників Морської адміністрації затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру апарату Морської адміністрації затверджує Голова Морської адміністрації за погодженням з Міністром інфраструктури. Штатний розпис і кошторис апарату Морської адміністрації затверджує Голова Морської адміністрації за погодженням з Мінфіном. Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана правова норма, викладена у статті 87 Закону № 889, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, але і у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Так, підставою для припинення державної служби та звільнення з роботи позивача стало, зокрема, скорочення посади внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців Державної служби морського та річкового транспорту України. Суд першої інстанції вірно проаналізував структуру та штатний розпис Державної служби морського та річкового транспорту України на 2020 рік, уведених в дію наказами відповідача від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України». Так, відповідно до структури та штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 31.03.2020 № 74 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 01.04.2020 № 75 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», з 01.04.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить

651. При цьому, до вказаної структури входив департамент надання адміністративних послуг та посада директора департаменту (посадовий оклад 15 900,00). Згідно структури та штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», з 02.10.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить

651. Водночас, у департаменті надання адміністративних послуг відбулись певні структурні зміни: а саме замість п`яти відділів (відділ ведення Державного суднового реєстру України, Дозвільно-ліцензійний відділ, відділ ведення Суднової книги України, відділ дипломування та кваліфікації плавскладу і спеціалістів водного транспорту, сектор аналітичного забезпечення) утворено чотири (відділ ведення Державного суднового реєстру України та видачі суднових документів, Дозвільно-ліцензійний відділ, відділ ведення Суднової книги України та видачі документів на право управління малими і прогулянковими суднами, відділ моніторингу та ведення баз даних). При цьому, як убачається зі змісту штатних розписів на 2020 рік змінилась також штатна чисельність посад департаменту. Отже, викладене свідчить про зміни структури та штату департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України із скороченням штату державних службовців, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" зумовило виникнення підстави для припинення державної служби позивача та звільнення, на що вірно вказав суд першої інстанції. Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону. Таким чином, суд попередньої інстанції правомірно відхилив посилання позивача, що Державна служба морського та річкового транспорту України не здійснювала фактичне скорочення чисельності штату, оскільки підставою для звільнення ОСОБА_1 в оскаржуваному наказі зазначено не скорочення чисельності або штату державних службовців, а саме скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України без скорочення чисельності або штату державних службовців, що відповідає приписам п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України № 889- VIII. Відтак, в межах спірних правовідносин встановлено наявність законних підстав для припинення державної служби позивача відповідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" № 889- VIII. В частині тверджень апелянта стосовно неврахування відповідачем положень законодавства та переважного права позивача щодо залишення на роботі, то 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців. Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягали застосуванню. Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній як на момент попередження про наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби. Норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державній служби морського та річкового транспорту України, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком. Як було вказано, 13.10.2020 позивачу вручено попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України відповідно до вимог пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", яке ОСОБА_1 відмовилася підписувати, про що було складено акт від 13.10.2020 № 2 "Про відмову від підпису на отримання попередження про наступне звільнення". Відтак, у подальшому наказом від 19.11.2020 № 583-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивачку звільнено з займаної посади з дотриманням встановленої законом процедури. Так, як підставу для апеляційного оскарження ОСОБА_1 називає таку обставину, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2021 року є таким, що проголошено з порушенням норм процесуального права, за невірного надання судом першої інстанції оцінки обставинам справи, що призвело до невірного застосування норм матеріального права. При цьому апелянт в апеляційній скарзі не наводить доводів та не обґрунтовує свою правову позицію чому саме рішення суду проголошено з порушенням норм процесуального права, яке порушення норм процесуального права здійснив суд першої інстанції під час ухвалення відповідного рішення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права зокрема стверджує, що «кількість штатних посад в Державній службі морського та річкового транспорту України як була 651 та і залишалась у кількості 651 одиниці, назва посади як була директор Департаменту надання адміністративних послуг так і є директор Департаменту надання адміністративних послуг...». З наведеного апелянт робить висновок про те, що посада позивача не скорочувалась. Водночас, відповідачем обґрунтовано спростовано такі доводи, вказавши, що відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095, Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості). Морська адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Пунктом 15 зазначеного Положення регламентовано, що граничну чисельність державних службовців та працівників Морської адміністрації затверджує Кабінет Міністрів У країни. Структуру апарату Морської адміністрації затверджує Голова Морської адміністрації за погодженням з Міністром інфраструктури. Штатний розпис і кошторис апарату Морської адміністрації затверджує Голова Морської адміністрації за погодженням з Мінфіном. Разом з цим, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовано Законом У країни "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. За змістом частини 3 названої статті Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі п. 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Таким чином, на час звільнення позивача, редакція Закону № 889-VIII, не передбачала обов`язку роботодавця пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації перед звільненням, про що вказано судом першої інстанції. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20. Скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення. Отже, норми Закону України «Про державну службу», які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, пов`язують припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, але і у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Як встановлено судом першої інстанції, підставою для припинення державної служби та звільнення з роботи позивача стало, зокрема, скорочення посади директора Департаменту надання адміністративних послуг Морської адміністрації. Водночас, наказами Морської адміністрації від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту», було введено в дію структуру Державної служби морського та річкового транспорту України, погоджену Міністром інфраструктури України та Міністерством фінансів України Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у Департаменті надання адміністративних послуг відбулись певні структурні зміни: а саме замість п`яти відділів (відділ ведення Державного суднового реєстру України, Дозвільно-ліцензійний відділ, відділ ведення Суднової книги України, відділ дипломування та кваліфікації плавскладу і спеціалістів водного транспорту, сектор аналітичного забезпечення) утворено чотири (відділ ведення Державного суднового реєстру України та видачі суднових документів, Дозвільно-ліцензійний відділ, відділ ведення Суднової книги України та видачі документів на право управління малими і прогулянковими суднами, відділ моніторингу та ведення баз даних). При цьому, як убачається зі змісту штатних розписів на 2020 рік змінилась також штатна чисельність посад департаменту. Викладене свідчить про зміни структури та штату Державної служби морського та річкового транспорту України без скорочення штату державних службовців, внаслідок чого посаду директора Департаменту надання адміністративних послуг, яку обіймав апелянт, скорочено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" зумовило виникнення підстави для припинення його державної служби та звільнення. Слід зауважити, що відповідно до приписів п. 4 ч. 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону. Водночас, судом першої інстанції правильно надано оцінку щодо зміни функціональних обов`язків структурних підрозділів Департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України, зокрема, скорочення Функцій департаменту в сфері дипломування та кваліфікації плавскладу і спеціалістів водного транспорту, появи відділу мониторингу та ведення баз даних тощо. Щодо доводів апелянта про необхідність застосування положень ст.42 КЗпП У країни у даних правовідносинах, то суд враховує, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни структури і штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, то в даному випадку застосовуються саме норми спеціального законодавства. При цьому, норми ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу" не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку іншу рівнозначну посаду, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком. Як вже зазначалось вище, підставою для звільнення позивача із займаної посади є скорочення посади, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури і штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України без скорочення чисельності державних службовців на підставі наказів Морської адміністрації. При цьому в матеріалах справи відсутні докази скасування наказів Державної служби морського та річкового транспорту України від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту», факту наявності таких обставин учасниками справи до доводилось та судом не встановлено. Слід зауважити, що оцінку правомірності здійснення скорочення посади директора Департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури і штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України в рамках даної справи суд першої інстанції не надавав, оскільки вказане питання не є предметом розгляду даної справи. Суд першої інстанції у даній справі приділив належну увагу істотному спрощенню процедури звільнення державних службовців у період часу з 29.08.2019 по 13.02.2020 у три послідовні етапи шляхом прийняття законів від 19.09.2019 № 117-IX, від 12.12.2019 № 378-ІХ, від 14.01.2020 № 440-ІХ, які мали за мету «спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення», у зв`язку з чим було внесено відповідні зміни до Закону України «Про державну службу» та КЗпП, в тому числі суттєво змінена редакція ст.87 Закону № 889-VIII. Основними обставинами, які підлягають перевірці адміністративним судом у контексті спірних правовідносин є дотримання суб`єктом призначення або керівником державної служби умов для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта, а саме: «попередженням державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів» та наявність «зміни структури або штатного розпису державного органу». Колегія суддів враховує, що Верховним Судом в постановах від 06.07.2021 у справі №640/1627/20, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 26.05.2021 у справі №260/261/20 висловлено правову позицію щодо застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», та зокрема, вказано, що пріоритетними нормами є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Верховним Судом зроблено висновок про те, що «наступними змінами до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 №440-ІХ та від 23.02.2021 №1285-ІХ, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозицій посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю. Враховуючи вище викладене, на момент звільнення позивача процедура вивільнення повністю врегульована Законом України «Про державну службу», а це свідчить про відсутність підстав для застосування ст.40,42,49-2 КЗпП України. Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ від 19.11.2020 № 583-к про звільнення ОСОБА_1 прийнято відповідно до норм чинного законодавства у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відсутні. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст виготовлено 30.12.2021.