Постанова 4824 № 757/30101/20-ц

Справа № 757/30101/20-ц Головуючий в суді І інстанції Волкова С.Я. Провадження № 22-ц/824/12068/21 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовними вимогами до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності і принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію щодо наявності його заборгованості перед ПАТ «Банк Михайлівський» за кредитним договором № 1759495 на загальну суму 23 962,58 грн. Обґрунтовував вимоги тим, що кредитний договір між ним та ПАТ «Банк Михайлівський» не укладався, інформація, вказана у офіційному додатку відповідача по справі ТОВ «Українське бюро кредитних історій» впливає на спроможність виконання ним як суб`єктом кредитної історії власних зобов`язань, псує ділову репутацію, принижує честь та гідність, як добросовісного позичальника. Також, просив зобов`язати відповідача внести зміни до його кредитної історії, вилучивши інформацію щодо наявності такої заборгованості. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд неправильно встановив, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження за наявними у справі доказами, та не врахував вимоги ст. 277 ЦК України щодо того, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, та в даному випадку діє презумпція добропорядності позивача, а відповідач в свою чергу жодних доказів, які б вказували на протилежне не надав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з письмових матеріалів справи, ОСОБА_1 до позовної заяви додано лише копію паспорта громадянина України та фото копія листа директора ТОВ «Українське бюро кредитних історій» № 873 від 21 травня 2020 року. Згідно інформації, зазначеної в фотокопії листа, доданого позивачем до позовної заяви, ТОВ «Українське бюро кредитних історій» не має можливості перевірити інформацію, яку ОСОБА_1 просить видалити з кредитної історії, позаяк у відповідь на запит ТОВ «Українське бюро кредитних історій» Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» повідомила, що наразі тривають судові спори між ПАТ «Банк Михайлівський» та компаніями, що набули прав вимоги за кредитними договорами щодо встановлення правового статусу та належності прав вимог, у зв`язку з чим не вбачається можливим надати оновлену інформацію щодо кредитних угод. Також ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вказало, що інформація щодо договірних відносин з ПАТ «Банк Михайлівський», позначена позначкою «Ліквідація банку», що інформує партнерів про можливість оновлення даних, а отже може не прийматись до уваги при визначенні платоспроможності ОСОБА_1 . За змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Під поширенням інформації необхідно розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач має довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Отже, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суду необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Відповідно до статті 13 Закону суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів. Суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро. Суб`єкт кредитної історії має право звернутися до Бюро з письмовою заявою у разі незгоди з інформацією, що складає його кредитну історію. Бюро при отриманні заяви від суб`єкта кредитної історії зобов`язане на час перевірки інформації позначити кредитну історію такого суб`єкта кредитної історії відповідною позначкою та протягом п`яти робочих днів з дня отримання заяви звернутися до Користувача, який надав інформацію, що заперечується, про її підтвердження або зміну. Бюро залишає кредитну історію суб`єкта кредитної історії без змін та знімає з кредитної історії позначку у разі підтвердження Користувачем інформації, що заперечується. Враховуючи положення статті 13 Закону, колегія суддів вважає, що отримання особисто позивачем, як суб`єктом кредитної історії, кредитного звіту внаслідок його особистого звернення з запитом до Бюро не є поширенням інформації, яка складає кредитну історію позивача. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону Бюро зобов`язане забезпечити захист інформації, що складає кредитну історію, згідно із законодавством України. Бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам за наявності у користувача письмової згоди суб`єкта кредитної історії на доступ до його кредитної історії та іншим Бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 2, 3 статті 11 цього Закону). Доказів, що інформація, яка складає кредитну історію позивача, надавалася іншим користувачам та іншим Бюро в порядку, передбаченому статтею 12 Закону та, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача, останнім до суду не надано. Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Враховуючи викладене, законним і обґрунтованим є висновок місцевого суду про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які він посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема і щодо факт поширення щодо нього відповідачем недостовірної інформації та порушення у зв`язку із цим його особистих немайнових прав, що згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 12 ЦПК України є обов`язком позивача, а відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, оцінюються колегією суддів критично, оскільки у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК дійсно обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації, однак з відповіді Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» вбачається, що наразі тривають судові спори між ПАТ «Банк Михайлівський» та компаніями, що набули прав вимоги за кредитними договорами щодо встановлення правового статусу та належності прав вимог, у зв`язку з чим не вбачається можливим надати оновлену інформацію щодо кредитних угод. До того ж, саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: