Постанова 4824 № 752/18185/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2021 року м. Київ Справа № 752/18185/20 Провадження: № 22-ц/824/13161/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М. секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року, постановлену під головуванням судді Мазур Ю.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, в с т а н о в и в : В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 02 січня 2021 року направив апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. В апеляційні скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Вказав, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Посилався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, в якому Суд зазначив, що «параграф 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Стверджував, що оскільки відповідач у справі не є суб`єктом владних повноважень, а є фізичною особою, у такому разі даний спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства. Ухвалами Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відмовляючи у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що дії, які позивач оскаржує фактично стосуються оскарження Розпорядження Президента України, тобто, суб`єкта владних повноважень, а тому даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних нтересів. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Такі позиції було викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17, від 29 травня 2020 року у справі № 300/1616/19. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до частини 1статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного убачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. За вимогами поданого позову ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії відповідача ОСОБА_2 щодо участі його в Тристоронній контактній групі як представника України . Разом з цим, зі змісту позовної заяви неможливо зробити висновок за захистом яких саме порушених прав звернувся позивач, з яких правовідносин виник спір, які саме дії відповідача оскаржує позивач, у порядку якого провадження позивач просить його вирішувати. Зазначаючи про те, що дії, які позивач оскаржує, фактично стосуються оскарження Розпорядження Президента України, суд першої інстанції не звернув уваги на форму та зміст позовної заяви ОСОБА_1 та не встановив відповідність такої заяви вимогам закону, а відтак висновок суду першої інстанції щодо відмови у відкритті є передчасним. Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Отже, суду першої інстанції необхідно було залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху, запропонувавши останньому звернутися з позовною заявою в новій редакції, де зазначити які його права підлягають захисту та якими саме діями відповідача вони порушуються. Ураховуючи наведене та з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції та направлення справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 рокупостановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т.О. Невідома Судді О.В. Борисова В.М. Ратнікова