Постанова 4801 № 127/22357/20

Справа № 127/22357/20 Провадження № 22-ц/801/2394/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 рокуСправа № 127/22357/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Француза М. Г., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Венгрин О. О. від 03 вересня 2021 року, встановив: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 200000 грн 00 к. та 12000 грн 00 к. 3% річних. В обґрунтовування вимог позову зазначала, що 14 жовтня 2016 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким вона надала ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 200000 грн 00 к., про що ОСОБА_2 склала відповідну розписку, згідно з якою зобов`язалась повернути гроші впродовж року, але зобов`язання до тепер не виконала. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200000 грн 00 к. боргу за договором позики від 14 жовтня 2016 року, 12000 грн 00 к. 3% річних. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 не виконала зобов`язання за договором позики, то з неї на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу відповідно до розписки від 14 жовтня 2016 року, а також три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що зміст розписки від 14 жовтня 2016 року є суперечливим та не містить відомостей про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 200000 грн 00 к. Зазначала, що розписка була складена в період важких сімейних обставин, а тому містить суттєві помилки у змісті, зокрема у зазначенні суми коштів, оскільки вона брала позику у сумі 20000 грн 00 к., а не 200000 грн 00 к. Вказувала, що у цій справі необхідно застосувати строк позовної давності, тому що від дати написання розписки до дати звернення до суду про стягнення коштів минуло понад три роки. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Судом встановлено, що відповідно до розписки від 14 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 200000 грн 00 к., які ОСОБА_2 зобов`язалась повернути впродовж року. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України. За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Отже, установивши, що розписка ОСОБА_2 містить підтвердження факту отримання ОСОБА_2 грошової суми від ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення суми боргу та трьох процентів річних за час прострочення виконання зобов`язання. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо недоведеності факту укладення договору позики спростовуються змістом розписки, у якій зазначено як про отримання від ОСОБА_1 суми позики, так і зобов`язання її повернути. Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність змісту розписки фактичним обставинам справи, зокрема в частині розміру коштів, отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , то апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною третьою статті 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. З відзиву на позовну заяву та поданих відповідачкою в суді першої інстанції доказів видно, що як на підставу своїх заперечень проти позову ОСОБА_2 посилалась на те, що розписки від 14 жовтня 2016 року вона не писала і не підписувала, задля підтвердження чого просила суд призначити у справі почеркознавчу експертизу, висновком якої від 14 травня 2021 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 , який розміщений після слів «двесте тысяч гривень» та перед текстом «14.10.2016 г.», у розписці від 14 жовтня 2016 року виконаний ОСОБА_2 ; в розписці від імені ОСОБА_2 від 14 жовтня 2016 року після 14 жовтня 2016 року ознак внесення змін (виправлення, дописки) не виявлено. Оскільки на обставини укладення договору позики під впливом тяжкої обставини відповідачка в суді першої інстанції не посилалась, доказів на їх підтвердження не подавала, то з огляду на приписи статті 367 ЦПК України їх дослідження виходить за межі повноважень апеляційного суду. Щодо доводів апеляційної скарги про застосування строку позовної давності, то апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до договору позики від 14 жовтня 2016 року ОСОБА_2 зобов`язалась повернути грошові кошти в розмірі 200000 грн 00 к. впродовж року, тобто строк зобов`язання за договором позики від 14 жовтня 2016 року між сторонами визначений до 14 жовтня 2017 року, а тому початок перебігу строку позовної давності почався з 15 жовтня 2017 року, тобто на наступний день після закінчення строку виконання зобов`язань, а з позовом ОСОБА_1 звернулася 12 жовтня 2020 року. Таким чином, доводи апеляційної інстанції не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької від 03 вересня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 28 грудня 2021 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета