Постанова 4803 № 200/15521/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1169/20 Справа № 200/15521/18 Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 10.03.2018 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно з яким остання отримала від нього грошову суму в розмірі 6 200,00 євро, про що власноруч написала розписку. Згідно розписки, був встановлений строк щомісячного платежу за договором позики. Відповідач частково сплатила борг на суму 1 200,00 євро. Кінцева дата повернення боргу 10.09.2018 року. Залишок боргу складає 5 000,00 євро, що еквівалентно 164 039,21 грн. згідно з офіційним курсом НБУ станом на 20.09.2018 року. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 164 039,21 грн. основного боргу у валютному еквіваленті гривні по курсу на день винесення рішення. Покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 640,39 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 5 000,00 євро, що за офіційним курсом НБУ складає 164 039,21 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача без задоволення. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції установлено та це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до змісту розписки від 10.03.2018 року ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 6 200,00 євро, яку зобов`язалась повернути у наступні терміни: 10.04.2018 року 200,00 євро, 10.05.2018 року 200,00 євро, 10.06.2018 року 200,00 євро, 10.07.2018 року 200,00 євро, 10.08.2018 року 200,00 євро, 10.09.2018 року 5 200,00 євро. Відповідач у визначену дату повернув лише 1 200,00 євро, що не заперечувалося сторонами. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження якого була надана розписка, як борговий документ і що сума боргу відповідачем дотепер не повернута. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що позивачем не було надано доказів з приводу належного оформлення, у письмовій формі, договору позики, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки спростовується матеріалами справи. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_4 підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, в тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що ОСОБА_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов`язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі». Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.10.2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20). У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що зміст розписки 10.03.2018 року містить відомості про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено оригінали письмових доказів, наданих позивачем, зокрема, оригіналу розписки, колегія суддів відхиляє, зважаючи на наступне. На виконання вимоги апеляційного суду, позивачем було надано апеляційному суду оригінал розписки від 10.03.2018 року (а.с.130 т.1), яка була досліджена колегією суддів в судовому засіданні та яка підтверджує факт укладання договору позики та наявність зобов`язання у відповідача у встановлені строки повернути борг. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за клопотанням представника апелянта, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04.06.2020 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз та на вирішення якої було поставлено питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у тексті розписки від 10.03.2018 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? (а.с.19-21 т.2). Однак, 05.10.2020 року матеріали цивільної справи були повернуті апеляційному суду без виконання експертизи у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 вартості судової експертизи. Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що при наявності договору позики, саме відповідач зобов`язаний довести, що грошові кошти за договором не передавались, чи передавались, кому та для яких цілей, але ці обставини мають бути підтверджені доказами, які відповідають вимогам ст.ст. 77-80 ЦПК України. Разом з тим, ОСОБА_1 не було доведено належним та допустимими доказами, що грошові кошти за борговою розпискою від 10.03.2018 року їй не передавалися, не спростувала достовірності її підпису на ній, від оплати вартості судової експертизи ухилилася. Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко