Постанова 4802 № 161/2136/21

Справа № 161/2136/21 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/1547/21 Категорія: 39 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., секретар судового засідання Савчук Т. Ф., з участю: представника позивача адвоката Можайка І. О., представника відповідача адвоката Міщук І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2021 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 04.02.2021 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивовано тим, що 08.05.2014 між ним та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого він надав ОСОБА_2 позику в розмірі 92000 доларів США, які останній зобов`язався повернути йому до 08.05.2016. Факт отримання грошових коштів підтверджується відповідною розпискою. В обумовлений строк ОСОБА_2 кошти не повернув та впродовж 2014-2019 років повернув йому лише 20000 дол. США. Востаннє здійснив передачу коштів 18.12.2019 в сумі 1000 дол. США. На день звернення з даним позовом відповідач кошти, отримані ним згідно договору позики від 08.05.2014 йому не повернув у повному обсязі та в позасудовому порядку вирішити даний спір не виявляється за можливе. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 72000 дол. США, розмір процентів на рівні облікової ставки Національногобанку України за весь період спливу строк дії договору позики, укладеного 08.05.14р. по даний час, розмір інфляції за весь час прострочення платежу, на день винесення судового рішення, судові витрати по справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08.05.2014 у розмірі 45000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становить 1186200 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 7093,75 грн. Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає його необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, неправильним застосуванням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції, ігноруючи вимоги ч. 4 ст. 267 ЦК України, прийшов до висновку, що не вбачає жодних правових підстав для застосування у спорі строків позовної давності, про що було заявлено стороною відповідача. 12 жовтня 2021 року судове засідання мало б розпочатись промовами сторін у судових дебатах, або ж поверненням до з`ясування обставин справи з постановленням відповідної ухвали. Позивач клопотання про повернення до з`ясування обставин справи не заявляв, і судом за власною ініціативою таке рішення не приймалось. Судом першої інстанції на стадії судових дебатів було прийнято від позивача копію розписки від 18.12.2019 та долучено її до матеріалів справи. Відповідач заперечує достовірність цієї розписки, а позивач суду пояснив, що в нього відсутній оригінал. Позичальник повинен був повернути грошові кошти до 08.05.2016, а тому 3-річний строк позовної давності сплив 08.05.2019. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувавши позовну давність. Представник позивача адвокат Можайко І. О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що свідок ОСОБА_3 був присутнім в травні 2014 року при передачі грошових коштів від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , знав, що між сторонами існують договірні відносини, також ОСОБА_3 був присутнім при поверненні частини грошових коштів в грудні 2019 року. В судовому засіданні 05.10.2021 представник відповідача фактично визнала наявність заборгованості у відповідача перед позивачем. При цьому вказавши, що між позивачем і відповідачем було досягнуто якоїсь додаткової усної домовленості щодо порядку та способу повернення заборгованості, однак не надано належних доказів щодо цього. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача адвокат Міщук І. В. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник позивача адвокат Можайко І. О. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача в користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики. Суд не вбачав жодних правових підстав для застосування у даному спорі строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено, що 08.05.2014 між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено письмовий договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача в борг 92000 дол. США, та зобов`язався повернути їх позивачу до 08.05.2016. Дозвіл на отримання своїм чоловіком вищевказаної суми коштів був наданий дружиною ОСОБА_2 ОСОБА_4 . За період з 09.05.2014 по 31.08.2015 ОСОБА_2 на виконання умов договору позики від 08.05.2014 повернув ОСОБА_1 46000 дол. США, що підтверджується оригіналами розписок, які містяться у матеріалах справи. Статтею 1046 ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Станом на день розгляду справи, відповідач не повернув усієї суми боргу за договором позики і позов є підставним. Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність у три роки. За ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови позивачу у позові, за умови, що про застосування давності заявить відповідач (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Відповідач заявив у суді про застосування позовної давності. Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач останній раз повернув йому 1000 доларів США 18 грудня 2019 року і позовна даність не спливла, оскільки переривалась вчиненням відповідачем дій з виконання обов`язку за договором позики, перебіг позовної давності розпочався заново 18 грудня 2019 року. Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається: - вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; - у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Із змісту статті 264 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що під перериванням позовної давності розуміється настання певної юридично значущої події після якої обчислення строку позовної давності починається заново. Тобто за своїми правовими наслідками переривання позовної давності фактично продовжує строк у межах якого особа може звернутися до суду із позовом про захист своїх прав та інтересів. Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №161/15679/15-ц навів більш широке та загальне тлумачення ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, яке полягає у тому, що вказана норма права пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). Схожа позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.06.2020 у справі № 640/18354/14-ц: закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, якими боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акту звіряння розрахунків або іншого документу, в якому визначена його заборгованість. Переривання позовної давності може мати місце лише у межах позовної давності. Тобто сплив позовної давності виключає можливість її переривання. Відповідач ОСОБА_2 повинен був повернути грошові кошти згідно договору позики до 08.05.2016. Трьохрічний строк позовної давності у данному випадку сплив 08.05.2019. Суд критично оцінює надану позивачем копію розписки від 18.12.2019 про отримання 1000 доларів США в якості оплати боргу, так як вона подана до суду з порушенням встановленого порядку надання доказів суду, суду не надано її оригінал. Дана копія розписки не містить у собі підпису відповідача, який заперечує повернення частини боргу у вказаний час. Крім того, передача коштів від відповідача позивачу згідно копії розписки від 18.12.2019, про що стверджує позивач і заперечує відповідач, відбулася після спливу позовної давності, і не свідчить про перевивання перебігу позовної давності. Визнання боргу за межами позовної давності не перериває її перебігу. Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за договором позики необхідно відмовити у зв`язку з спливом строку позовної давності, про що було заявлено стороною відповідача в суді першої інстанції та на що посилається відповідач в апеляційній скарзі. Відповідно відсутні підстави для стягнення процентів та інфляційних втрат і в цій частині позов не підлягає до задоволення. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову задоволенні позовних вимог. Відповідно до вимог п. 13 ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.в сумі 10 640,63 грн. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2021 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 10 640,63 грн (десять тисяч шістсот сорок гривень 63 копійки). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Судді