Постанова 4852 № 160/2754/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 грудня 2021 року м.Дніпросправа № 160/2754/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі № 160/2754/21 (суддя Букіна Л.Є.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-3196-51-13-05/62. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, в 2012 році отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та його взято на облік у контролюючому органі. Також, позивач вказує, що з 01.10.2018 прийнятий на посаду начальника договірного відділу, юриста де отримує заробітну плату. ЄСВ за позивача сплачує його роботодавець, як за найманого працівника, а тому, на думку позивача, у нього не виникає обов`язку сплати ЄСВ, як особи, яка проводить незалежну професійну діяльність. Крім того, позивач зазначає, що відповідними судовим актами вже скасовувалися попередні вимоги. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року адміністративний позов задоволено. Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, була подана апеляційна скарга. У скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що твердження позивача про те, що ним не отримується дохід від незалежної професійної діяльності, не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписам п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464. Крім того, відповідач зауважував, що посилання позивача на те, що він працює на посаді начальника договірного відділу комунального підприємства Кам`янської міської ради «Благоустрій» і саме відповідна установа, як роботодавець, повинна сплачувати за нього єдиний внесок у визначеному законодавством розмірі, не є обґрунтованим звільненням від сплати ЄСВ за адвокатську діяльність, оскільки це твердження суперечить ст.4 Закону №2464-VI. Судом першої інстанції проігноровано, що позивачем за 2018 рік були самостійно визначені зобов`язання зі сплати єдиного внеску, які, відповідно до абз.6 ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», не підлягають осадженню. Крім того, обов`язок зі сплати ЄСВ у позивача виник з 01.01.2017, до працевлаштування в КП Кам`янської міської ради «Благоустрій». Таким чином, здійснені відповідачем нарахування ЄСВ є законними та обґрунтованими, а, отже, підстави для скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні. Позивач своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 15.10.2012 року №2704, виданого на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури №1 від 15.10.2012 (а.с. 12). 27.03.2013 позивач взятий на облік в органах державної податкової служби (а.с. 11). Як встановлено судовими рішеннями у справах № 160/4585/19 та № 160/1622/20, які набрали законної сили, відповідно до запису №12 у трудовій книжці, позивач 01.10.2018 прийнятий в договірний відділ на посаду начальника відділу, юриста Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Благоустрій». В матеріалах справи відсутній запис про звільнення позивача з займаної посади. Сплата страхових внесків підтверджується Індивідуальною відомістю про застраховану особу, яка наявна в матеріалах справи. Так, зазначеними рішенням суду визнано протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-3196-51 та від 13.11.2019 року № Ф-3196-51. Із матеріалів справи слідує, що відповідачем 18.11.2020 сформовано вимогу №Ф-31969-51-13-05/62 про сплату боргу (недоїмки), відповідно до якої, станом на 31.10.2020 за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 46 114,67 грн. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-3196-51-13-05/62 на суму 46 114,67 грн. включає в себе наступні нарахування. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2018 рік: Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8 448 грн., нарахування не сплачені. Нарахування за 2018 рік: - 1 квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., по строку 19.04.2018, нарахування не сплачені; - 2 квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., по строку 19.07.2018, нарахування не сплачені; - 3 квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., по строку 19.10.2018, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 становила 15 819,54 грн. (8 448 грн + 2457,18 грн +2457,18 грн +2457,18 грн = 15 819,54 грн). Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2019 рік: - 4 квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., по строку 21.01.2019, нарахування не сплачені. - 1 квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019, нарахування не сплачені. Платником за 2018 рік були самостійно визначені зобов`язання зі сплати єдиного внеску, а саме: позивачем було подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальну суму до сплати 20 354,65 грн, які в ІКП відображені таким чином: - автоматичні нарахування за 2018 рік на загальну суму 9 828,72 грн. та донараховано по звіту про суми нарахованого єдиного внеску у розмірі 10 525,93 грн. (різниця між самостійно нарахованими зобов`язаннями по Звіту та автоматичними нарахуваннями в ІКП: 20 354,65 грн 9 828,72 грн = 10 525,93 грн). Таким чином, станом на 30.06.2019 у позивача виникла заборгованість у розмірі 31 556,83 грн. - 2 квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., по строку 19.07.2019, нарахування не сплачені; - 3 квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., по строку 21.10.2019, нарахування не сплачені. Сума недоїмки станом на 31.10.2019 становила 37 065,19 грн. Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2020 рік: 4 квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., по строку 20.01.2020, нарахування не сплачені. Нарахування за 1, 2 квартали 2020 року були наступними: - 1 квартал 2020 року у сумі 2 078,12-грн (січень-лютий 1 039,06 грн + 1 039,06 грн) по строку 21.04.2020, нарахування не сплачені; - 2 квартал 2020 року у сумі 1 039,06 грн (за червень місяць), по строку 20.07.2020, нарахування не сплачені; Станом на 31.07.2020 заборгованість становить 42 936,55 грн. Позивач, вважаючи вимогу протиправною та незаконною, звернувся до суду з позовом про її скасування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявних підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі -Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону № 5076-VI). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме за для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Тобто, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 протягом 2013-2020р.р. дійсно був зареєстрований як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (здійснює адвокатську діяльність індивідуально), у зв`язку із чим з 27.03.2013 року перебуває на обліку Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в тому числі як платник єдиного внеску. Між тим, позивач з 01.10.2018 перебуває у трудових відносинах з комунальним підприємством Кам`янської міської ради «Благоустрій» як найманий працівник, при цьому, підприємство сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Враховуючи те, що позивач, як самозайнята особа (адвокат) не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в інтегрованій картці платника сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27листопада 2019 року у справі № 160/3114/19. Відтак, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ з 01.10.2018. Щодо нарахування відповідачем ЄСВ за період з 01.01.2017 по 01.10.2018, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, контролюючим органом сформовано оскаржувану вимогу на підставі облікованої в інтегрованій картці платника станом на 31.07.2020 заборгованості зі сплати єдиного внеску в тому числі за 2017, та за 2018 рік, яка заявлена позивачем, як платником єдиного внеску, самостійно. Однак, на момент формування оскарженої вимоги від 18.11.2020, до останньої було включено заборгованість зі сплати єдиного внеску, на підставі якої формувалась попередні вимоги від 07.02.2019 №Ф-3196-51 на суму 18 276,72 грн. та від 13.11.2019 № Ф-3196-51 на суму 37 065,19 грн., які вже були скасовані рішеннями суддів, що набрали законної сили. Відповідно до п.6 розділу VІІ інструкції «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 20.04.2015 № 449, Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі; податковий орган скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки); вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили; борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 або іншими положеннями Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття податковим органом рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 або іншого положення Закону; є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства. Тобто, після набрання законної сили рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах № 160/4585/19 та № 160/1622/20, якими скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-3196-51 на суму 18 276,72 грн. та від 13.11.2019 № Ф-3196-51 на суму 37 065,19 грн., вважаються відкликаними. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Із наведеного слідує, що нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області позивачу заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на підставі самостійно визначеного платником ЄСВ у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб за 2018 рік та за період 2017 року є протиправним, що підтверджено рішеннями суду, які набрали законної сили. Відтак, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ у спірний період, тому оскаржена ним вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 №Ф-3196-51-13-05/62 є протиправною та підлягала скасуванню. Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі № 160/2754/21 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак