Постанова КАС ВС № 640/2600/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 року м. Київ справа № 640/2600/19 адміністративне провадження № К/9901/19779/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., за участю: секретаря судового засідання Совяка-Круковського М.В., позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Романенка Я. М. треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року (суддя - Головань О. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року (судді: Костюк Л. О., Бужак Н. П., Кобаль М. І.) у справі № 640/2600/19 за позовом ОСОБА_1 до Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, треті особи: Рада адвокатів міста Києва, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про визнання протиправними та скасування рішень, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом у якому просив: - визнати протиправним та скасувати ненормативний (індивідуальний акт) - рішення Ради адвокатів України від 14 грудня 2018 року № 227 «Про скасування рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 » (далі - рішення РАУ № 227 від 14 грудня 2018 року); - визнати протиправним та скасувати акт ненормативного характеру (індивідуальний акт) - рішення Ради адвокатів України від 11 червня 2016 року № 156 «Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва» (далі - рішення РАУ № 156 від 11 червня 2016 року). В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що на законних підставах та у визначений законодавством спосіб 09 червня 2016 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 05777 від 30 червня 2016 року та здійснював свою діяльність; відомості про нього містилися на офіційному сайті Єдиного реєстру адвокатів України (далі - Реєстр, ЄРАУ) з посиланням на урядовий веб сайт Національної асоціації адвокатів України. Разом з тим, у вересні 2016 року та у січні 2017 року (повторно) стали недоступними відомості про позивача як адвоката, а у жовтні 2017 року профайл позивача взагалі зник із Реєстру. У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (далі - НААУ в особі РАУ, відповідач) щодо навмисного приховування та знищення з набору відкритих даних та відновлення для публічного доступу відомостей про нього у Реєстрі. Судовим рішенням у справі № 826/1765/18 його позовні вимоги задоволено. Натомість, відповідач не виконав указане рішення суду, яке набрало законної сили, та не відновив дані про ОСОБА_1 як адвоката, а 14 грудня 2018 року прийняв оскаржуване рішення РАУ № 227 яким скасував рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу позивачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Приймаючи указане рішення, окрім іншого, відповідач керувався рішенням РАУ № 156 від 11 червня 2016 року. Таким чином, уважаючи оскаржувані рішення відповідача такими, що грубо порушують його права на доступ до професії адвоката та створюють перешкоди у здійсненні професійної діяльності, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовані рішення РАУ № 227 від 14 грудня 2018 року «Про скасування рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1» та від 11 червня 2016 року № 156 «Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва». Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають критеріям, визначеним частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що є підставою для визнання їх протиправними та скасування. Суд першої інстанції указав, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення РАУ № 227 у частині скасування рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 слугував висновок про те, що допуск до стажування і набуття статусу адвоката позивачем здійснено неуповноваженим органом - Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (далі - Київською міською КДКА). Водночас, суд зауважив, що станом на 14 грудня 2018 року (час прийняття рішення № 227) відповідач був обізнаний про те, що питання правового статусу Київської міської КДКА було предметом декількох судових справ; також відповідні обставини були предметом оцінки безпосередньо під час розгляду справи № 826/1765/18, у якій суди дійшли висновків про відповідність законодавству діяльності Київської міської КДКА і після 2012 року. Оскільки оскаржуване рішення РАУ № 227 фактично призвело до позбавлення позивача права займатись адвокатською діяльністю, а наділення суб`єктів владних повноважень правом відміняти власні рішення на власний розсуд після створення ними юридичних наслідків очевидно суперечить принципу правової визначеності у таких юридичних відносинах, то суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення РАУ №

227. Окружний адміністративний суд міста Києва вказав, що пункт 2 рішення РАУ № 227 фактично не оформлене як зміни до нормативно-правового акту, а свідчить про намір такі зміни внести, відтак уважав, що оскаржуване рішення №227 у цій частині не є нормативно-правовим актом і до його розгляду спеціальні правила статті 264 КАС України не застосовуються. Суд констатував, що пункт 2 рішення №227, як і пункт 3 є необґрунтованими, оскільки висновуються з відсутності повноважень у Київської міської КДКА з 12 жовтня 2012 року видавати свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту. Суд першої інстанції дійшов висновків, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з позовною вимогою у частині рішення РАУ № 156, оскільки з прийняттям рішення №227 (у якому є посилання на рішення РАУ № 156) у позивача були відсутні підстави для оскарження рішення №156 з огляду на наявність низки спорів щодо повноважень Київської міської КДКА, а також позитивного рішення на свою користь у справі №826/1765/18, тоді як сам по собі факт наявності цього рішення та обізнаність позивача з його існуванням, за таких обставин, не може вважатися обставиною, з якою пов`язаний початок відрахунку строку звернення до суду. Суд першої інстанції погодився з оцінкою правових підстав діяльності Київської міської КДКА зробленої судами у справах № 826/5078/17, № 826/13030/16, № 826/23832/15, згідно з якою прийняття рішення РАУ № 156 фактично створило умови, за яких особи, які починаючи з 12 жовтня 2012 року отримали право на заняття адвокатською діяльністю, позбавлені права продовжувати здійснювати таку діяльність за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та, у порядку статті 78 КАС України дійшов висновків, що таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції у повному обсязі. Аналізуючи доводи заявника апеляційної скарги суд зазначив про те, що позивачем були вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення позивачем іспиту будь-яких заборон чи вмотивованих рішень компетентних органів, які б свідчили про нелегітимність КДКА міста Києва не існувало та до позивача в установленому порядку доведено не було. При цьому, на час складання позивачем іспиту Київська міська КДКА була зареєстрована як юридична особа не була визнана нелегітимним і неуповноваженим органом на видачу свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання позивачем свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей документ недійсним, а Київську міську КДКА нелегітимною, були відсутні. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що рішення РАУ № 227 та № 156 фактично обмежили право позивача на здійснення адвокатської діяльності у порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи НААУ в особі РАУ звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року, в якій ставить питання про скасування вказаних судових рішень та прийняття нового, відповідно до якого позов у частині оскарження рішення РАУ № 156 залишити без розгляду, а щодо оскарження рішення РАУ № 227 - направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: коли у рішенні РАУ наявні декілька пунктів, які за своїм змістом, колом учасників та правовідносинами, можуть належати до різного виду актів (актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів) і які, відповідно до положень КАС України, мають особливості провадження, визначені Главою 11 КАС України. Також наголошував, що в оскаржуваних судових рішеннях не було враховано правовий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 607/3128/16-ц. Порушення норм процесуального права скаржник убачає в тому, що судами не залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у частині оскарження рішення РАУ від 11 червня 2016 року № 156 на підставі статті 123 КАС України, незважаючи на пропуск шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Скаржник зазначає, що посилання у рішенні РАУ № 227 на рішення РАУ № 156 від 11 червня 2016 року не є прямим свідченням порушень прав, свобод та інтересів позивача, оскільки про факт застосування такого рішення відносно позивача, останній достеменно знав ще задовго до пред`явлення позову. Скаржник наголошує, що право на захист в адміністративному судочинстві не є абсолютним. Скаржник вважає, що оскаржувані рішення РАУ мають пункти резолютивної частини які, крім іншого, стосуються органів адвокатського самоврядування в України, їх роботи, інших осіб. Водночас, гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим, реальним та стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Скаржник наголошує, що завдання адміністративного судочинства не можуть буті реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів які не належать позивачу особисто та/або у зв`язку із пропуском строку звернення до суду (без належного його обґрунтування). За таких мотивів відповідач уважає, що суд першої інстанції, як і Шостий апеляційний адміністративний суд, в оскаржуваних рішеннях вибірково підійшли до застосування норм процесуального права та не вжили заходів відповідно до положень статей 78, 123, 264 КАС України, що призвело до порушення вказаних норм та протиправного задоволення позову ОСОБА_1 . Понад те, скаржник зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях не було ураховано правовий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 607/3128/16-ц, зокрема, що саме після внесення посадовою особою РАУ, як адміністратором Другого рівня, відомостей до бази даних, такі відомості стають публічними та набувають відповідного правового статусу, при цьому адміністратор Першого рівня - відповідна рада адвокатів регіонів - таких повноважень не має. За таких обставин, скаржник вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями були вирішено питання про права і обов`язки РАУ (яка має владно управлінські функції щодо контролю за наповненням Реєстру), водночас вона до участі у справі не залучалася. Скаржник стверджує про те, що суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, зокрема залишили поза увагою той факт, що на виконання пункту 2 рішення № 227 від 14 грудня 2018 року РАУ прийняла нове рішення № 228 від 14 грудня 2018 року «Про внесення та затвердження змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України», яким доповнила нормативно-правовий акт - Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України. Відтак, висновки судів про те, що пункт 2 рішення РАУ № 227 фактично має відсильний характер, і на його підставі не було прийняте окреме рішення РАУ про внесення змін до нормативно-правового акту, не відповідають дійсності, оскільки пункт 2 згаданого рішення є реалізованим. Ухвалою від 27 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки скаржник фактично не погоджується з висновками судів за результатами дослідження доказів по справі та ставить питання про їх переоцінку, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Доводи скаржника уважає необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків судів. У відзиві на касаційну скаргу третя особа ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно встановили всі фактичні обставини справи та надали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували закон, що регулює спірні правовідносини та ухвалили обґрунтоване рішення без порушення норм процесуального права. Такої ж позиції стосовно касаційної скарги НААУ в особі РАУ дотримується і третя особа ОСОБА_5 , у наданому 10 вересня 2020 року відзиві, наголошує на безпідставності доводів касаційної скарги, а тому просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 28 травня 2021 року позивач надав до суду повідомлення про зловживання відповідачем процесуальними правами, у якому просить суд будь-яке посилання відповідача на позбавлення позивача адвокатського статусу, усупереч висновків судів, які є обов`язковими, розцінювати як процесуальне зловживання у цьому провадженні. Ухвалою від 04 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 листопада 2021 року о 11 год. 30 хв. у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул.Московська, 8, корпус

5. У судовому засіданні 04 листопада 2021 року, розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, Верховний Суд зупинив провадження у справі до 02 грудня 2021 року. У судовому засіданні 02 грудня 2021 року розгляд справи № 640/2600/19 відкладено. 06 грудня 2021 року від представника відповідача - адвоката Романенка Я. М. до суду надійшли додаткові пояснення. 15 грудня 2021 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення. 22 грудня 2021 року третя особа ОСОБА_2 надав додаткові пояснення. 23 грудня 2021 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про вирішення питання щодо правової природи рішення відповідача, у якому позивач просив Верховний Суд звернутися до Науково-Консультативної Ради при Верховному Суді для вивчення і надання рекомендацій про застосування норм права при розгляді судових спорів із наведених у даному клопотанні питань. У судовому засіданні 23 грудня 2021 року Суд протокольною ухвалою відмовив позивачу в задоволенні зазначеного клопотання. Представник відповідача у судовому засіданні 23 грудня 2021 року підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити. Позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги НААУ в особі РАУ, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін з підстав, викладених у відзиві. Треті особи підтримали доводи позивача, просили відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи ОСОБА_1 28 жовтня 2015 року склав кваліфікаційні іспити для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про що йому видано свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту серії КВ № 000420 від 09 листопада 2015 року, виданого КДКА м. Києва. У подальшому, позивач пройшов стажування і 09 червня 2016 року успішно склав іспит, у зв`язку із чим Радою адвокатів м. Києва прийнято рішення від 09 червня 2016 року № 50 про видачу йому свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. 30 червня 2016 року позивач склав присягу адвоката України та на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва від 09 червня 2016 року № 50 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 05777 від 30 червня 2016 року. На виконання і у порядку, передбаченому статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Порядком ведення Єдиного реєстру адвокатів України №26 від 17 грудня 2012 року (далі - Порядок № 26) позивач 11 липня 2016 року звернувся до Ради адвокатів м. Києва із заявою про внесення відомостей до ЄРАУ. При цьому, позивачем було надано передбачені пунктом 3.2. Порядку № 26 документи та сплачено внесок на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування відповідно до вимог діючого законодавства. За результатами вказаного звернення помічником Голови Ради адвокатів м. Києва, на якого покладено обов`язок здійснення функцій адміністратора бази даних ЄРАУ щодо внесення відомостей до Реєстру на Першому рівні, 11 липня 2016 року до електронної бази даних ЄРАУ були внесені необхідні відомості щодо ОСОБА_1 , як адвоката, що підтверджується витягом з ЄРАУ серії АА № 004540 від 11 липня 2016 року (час формування витягу 10:38), виданим Радою адвокатів міста Києва. Відомості про позивача містилися на офіційному сайті ЄРАУ за посиланням на офіційний веб-сайт Національної асоціації адвокатів України: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується експертним висновком, складеним Консорціумом «Український центр підтримки номерів і адрес (УЦПНА), Департаментом «Центр Компетенції» від 18 серпня 2017 року №80/2017-ЕВ-ЦК. Однак, у вересні 2016 року посадовими особами НААУ, РАУ вільний доступ до ЄРАУ стосовно адвоката ОСОБА_1 був вилучений з відкритого доступу. У грудні 2016 року позивач звернувся до Київської місцевої прокуратури № 7 з відповідною заявою щодо протиправного вилучення про нього відомостей з ЄРАУ, після чого інформація про нього, як адвоката, була відкрита. У січні 2017 року повторно стали недоступними відомості про позивача, як адвоката, а у жовтні 2017 року профайл позивача з ЄРАУ зник. У січні 2018 року позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року у справі № 826/1765/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, визнано протиправними дії НААУ в особі РАУ щодо вилучення з відкритого доступу публічної інформації щодо адвоката ОСОБА_1 з ЄРАУ (http://erau.unba.org.ua/), зобов`язано НААУ в особі РАУ відновити для публічного доступу відомості про адвоката ОСОБА_1 в Реєстрі шляхом їх відображення у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України (http://erau.unba.org.ua/). 14 грудня 2018 року НААУ в особі РАУ прийнято рішення № 227, згідно з яким: - скасовано рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; - внесено зміни до Порядку ведення ЄРАУ, визначивши, що витяг з ЄРАУ може бути сформований адміністратором Першого рівня та/або адміністратором Другого рівня виключно після підтвердження адміністратором Другого рівня відомостей про адвоката в базі даних ЄРАУ з відображенням на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, всі інші випадки є наданням недостовірної інформації, про що прийняти окреме рішення Ради адвокатів України; - секретарю Ради адвокатів України про прийняте рішення повідомити ради адвокатів та кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатів регіонів, а також адвоката ОСОБА_1 , розмістивши також оголошення на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. За змістом указаного рішення, воно прийняте на підставі доповідної записки начальника юридичного управління департаменту забезпечення діяльності Секретаріату Національної асоціації адвокатів України Романенка Я. М. про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 826/1765/18. Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що Радою адвокатів міста Києва 09 червня 2016 року ухвалено рішення № 50 про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 005777 від 30 червня 2016 року на підставі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 серії КВ № 000420 від 09 листопада 2015 року за підписом ОСОБА_16 , нібито як Голови КДКА міста Києва, видане на підставі рішення Київської міської КДКА від 28 жовтня 2015 року № 23-2.17-21, що є неможливим у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також суперечить та грубо порушує рішення РАУ і акти НААУ. Основою для прийняття рішення РАУ № 227 слугували наступні обставини. 11 червня 2016 року РАУ прийнято рішення № 153 «Про затвердження Висновку спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва» у якому вказано, що Київська КДКА з 2008 року діє як створена фізичними особами громадська організація (Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-приємців та громадських формувань), і вказана обставина викликає обґрунтовані сумніви правомірної діяльності такої комісії також і відповідно до Закону України «Про адвокатуру», яким не було передбачено створення КДКА у такий спосіб (відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» КДКА є юридичною особою і діє відповідно до цього Закону, інших законів України та Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури. Установчим документом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується Радою адвокатів України). Відомості про адвоката ОСОБА_1 не були підтверджені та невідображені для публічного доступу на офіційному веб-сайті НААУ. Адміністратор Другого рівня як уповноважена посадова особа, яка здійснює контроль за наповненням Реєстру відомостей до бази даних, у відповідності до наданих повноважень, не зробив їх публічними, а тому відомості про ОСОБА_1 не набули відповідного правового статусу. Приймаючи таке рішення, Адміністратор Другого рівня виходив з того, що рішенням РАУ визнано відсутність у місті Києві КДКА, створеної відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також те, що її функції у незаконний спосіб перебрала на себе та наразі здійснює організація, створена на підставі іншого законодавства, яка неправомірно організовувала та проводила кваліфікаційні іспити, приймала рішення щодо видачі свідоцтв про складення кваліфікаційних іспитів, приймала рішення про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю, здійснювала дисциплінарні провадження стосовно адвокатів, притягаючи їх до дисциплінарної відповідальності, приймала і зараховувала плату за складення кваліфікаційних іспитів, вирішувала інші питання, віднесені до виключних повноважень КДКА цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, ВКДКА, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України. 11 червня 2016 року РАУ прийняла рішення № 156, яким вирішила: - заборонити Раді адвокатів міста Києва, як адміністратору Першого рівня, вносити до Єдиного реєстру адвокатів України відомості про осіб, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтв про складення кваліфікаційного іспиту, виданих неповноважним органом Київською міською КДКА з 12 жовтня 2012 року; - дозволити особам, які відповідно до Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні мають право складати кваліфікаційний іспит у місті Києві, складати його у будь якому іншому регіоні України до формування, згідно з приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва, утвореної відповідно до рішення Ради адвокатів України від 11 червня 2016 року № 154; - секретарю Ради адвокатів України про прийняте рішення повідомити ради адвокатів та кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури регіонів, а також оприлюднити його на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Указаним рішенням Раді адвокатів міста Києва, як адміністратору Першого рівня, заборонено вносити до Реєстру відомості про осіб, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтв про складення кваліфікаційного іспиту, виданих неповноважним органом Київською міською КДКА з 12 жовтня 2012 року. З цього слідує, що адміністратор Першого рівня проігнорував вимоги рішення РАУ та грубо не виконав свої функціональні обов`язки, які призвели до порушення прав ОСОБА_1 та адміністратора Другого рівня - РАУ. На момент обговорення указаного питання, рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року за № 50 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 є чинним та в установленому законом порядку не скасовано. Адміністратор Другого рівня - РАУ в ході перевірки правильності, повноти та точності інформації (відомостей) стосовно ОСОБА_1 , внесеної на Першому рівні - Радою адвокатів міста Києва, а також скан-копій доданих документів, було виявлено факти внесення означеної інформації з порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», рішень РАУ та актів НААУ. 17 листопада 2016 року РАУ рішенням № 267 визнала факт відновлення адвокатського самоврядування в місті Києві, про що свідчить, серед іншого, формування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва відповідно до рішення Конференції адвокатів міста Києва, скликаної та проведеної відповідно до приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та на виконання рішення Ради адвокатів України від 11 червня 2016 року №

155. Прийняття радами адвокатів рішень після 11 червня 2016 року про допуск до стажування і набуття статусу адвоката особами, які отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту в місті Києві від органу, відмінного від КДКА міста Києва під головуванням ОСОБА_17 , створеної і сформованої в законний спосіб 08 жовтня 2016 року, і пройшли на цій підставі стажування, та про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на цих підставах, неможливо у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і грубо суперечить рішеннями РАУ та актам НААУ. Уважаючи рішення РАУ № 227 та № 156 (спірні рішення) протиправними позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування. Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги у межах наведених у ній доводів, Верховний Суд виходить з наступного. Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах. Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні. Згідно з частиною першою статті 46 Закону № 5076-VI організаційними формами адвокатського самоврядування, зокрема є рада адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Рада адвокатів України (РАУ), з`їзд адвокатів України. Статтею 45 Закону № 5076-VI передбачено, що Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. Національна асоціація адвокатів України, зокрема, захищає професійні права адвокатів та забезпечує гарантії адвокатської діяльності; забезпечує високий професійний рівень адвокатів України; забезпечує доступ та відкритість інформації стосовно адвокатів України. Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом. За приписами частини першої статті 55 Закону № 5076-VI в період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України. Відповідно до пунктів 4, 8, 11, 13 частини четвертої статті 55 Закону № 5076-VI Рада адвокатів України, зокрема, здійснює контроль за діяльністю рад адвокатів регіонів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України та надання витягів з нього; сприяє діяльності рад адвокатів регіонів, координує їх діяльність; розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність рад адвокатів регіонів, їх голів, скасовує рішення рад адвокатів регіонів; забезпечує ведення офіційного веб-сайту Національної асоціації адвокатів України. Відповідно до пункту 1 Положення про Раду адвокатів України, затвердженого Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року (далі - Положення), Рада адвокатів України діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з`їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України. Пунктами 1.10., 1.11., 1.14. розділу ІІ Положення, які кореспондуються із функціями визначеними у статті 55 Закону № 5076-VI, передбачено, що Рада адвокатів України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, координує та контролює діяльність рад адвокатів регіонів, сприяє їх діяльності та надає їм необхідну методичну допомогу; сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних, соціальних та інших прав адвокатів; розглядає скарги на рішення, дії, бездіяльність рад адвокатів регіонів, із правом скасування незаконних рішень рад адвокатів регіонів; розробляє за дорученням з`їзду адвокатів України, органів держаної влади та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність адвокатури, у тому числі щодо соціального захисту адвокатів, професійних прав та гарантій адвокатської діяльності, а також інші проекти нормативно-правових актів у сфері державної політики з питань правової допомоги, захисту та представництва. Статтею 57 Закону № 5076-VI встановлено, що рішення з`їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов`язковими до виконання всіма адвокатами. Рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями. Рішення Ради адвокатів України, прийняті в межах її повноважень, обов`язкові до виконання адвокатами, адвокатськими об`єднаннями, бюро, регіональними органами адвокатського самоврядування, а також у межах реалізації публічних функцій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами (пункт 8 розділу V Положення). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що РАУ діє у системі органів НААУ, є національним органом адвокатського самоврядування, уповноважена державою на виконання публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту адвокатури України, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено. У даній справі предметом судового контролю є рішення РАУ від 14 грудня 2018 року № 227 та від 11 червня 2016 року №

156. За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, згідно з преамбулою оскаржуваного рішення № 227 воно прийняте на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №826/1765/18. Указаним судовим рішенням: визнано протиправними дії НААУ в особі РАУ щодо вилучення з відкритого доступу публічної інформації щодо адвоката ОСОБА_1 з Реєстру, зобов`язано НААУ в особі РАУ відновити для публічного доступу відомості про адвоката ОСОБА_1 в Реєстрі шляхом їх відображення у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів погоджується з міркуваннями судів попередніх інстанцій про те, що належним виконанням вказаного судового рішення є вчинення визначених у ньому дій, тобто зобов`язання відновити для публічного доступу відомості про адвоката ОСОБА_1 у Реєстрі шляхом їх відображення у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, і саме вчинення вказаних дій є належним його виконанням в розумінні пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 370 КАС України. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що відповідач, з формальним посиланням на виконання вказаного судового рішення, фактично не лише його не виконав, а вчинив дії (прийняв оскаржуване рішення № 227), що не поновлюють, а порушують права ОСОБА_1 не лише як позивача у цій справі, а й як позивача у справі № 826/1765/18. Відповідач не врахував факт встановлення і оцінку судом при вирішенні справи № 826/1765/18 обставин набуття позивачем статусу адвоката, надавати іншу оцінку підстав у відповідача не було. Суди зазначили, що відповідачем вчинено протиправні дії, що свідомо скеровані на невиконання вищезазначеного судового рішення, що набуло законної сили. Такі міркування судів є слушними, водночас варто зауважити, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому КАС України (статті 382, 383 КАС України). Відтак, надання оцінки цьому аспекту в розрізі спірних правовідносин є недоречним. Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, зазначене судове рішення (у справі № 826/1765/18) має преюдиційне значення для вирішення цієї справи. Підставою для прийняття рішення № 227, зокрема, слугувало те, що прийняття радами адвокатів регіонів рішень після 11 червня 2016 року про допуск до стажування і набуття статусу адвоката особами, які отримали свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту в місті Києві від органу, відмінного від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва під головуванням ОСОБА_17 , і пройшли на цій підставі стажування, та про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на цих підставах, є неможливим у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і грубо суперечить рішенням РАУ та актам НААУ. Тобто, підставою для скасування рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 став висновок про прийняття рішення про допуск до стажування і набуття статусу адвоката позивачем неуповноваженим органом -Київською міською КДКА. Між тим, станом на 14 грудня 2018 року відповідач був обізнаний про те, що питання правового статусу Київської міської КДКА було предметом декількох судових справ; також відповідні обставини були предметом оцінки безпосередньо під час розгляду справи № 826/1765/18. У рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі № 826/1765/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 11 червня 2020 року, зазначено, що на час складання позивачем іспиту (28 жовтня 2015 року) Київська міська КДКА була зареєстрована як юридична особа, мала ідентифікаційний код 21707287, юридичну адресу: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, 30 і не була визнана нелегітимним та неуповноваженим органом на видачу свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання позивачем свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту №000420 від 09 листопада 2015 року підстави вважати цей документ недійсним, а КДКА нелегітимним, були відсутні. Більше того, рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1, як і свідоцтво про складання кваліфікаційного іспиту № 000420 від 09 листопада 2015 року в установленому порядку оскаржено до суду та скасовано не було. Безпідставними є також доводи відповідача про нелегітимність органу, який видав позивачу свідоцтво про складання кваліфікаційного іспиту № 000420 від 09 листопада 2015 року - Кваліфікаційно -дисциплінарна комісія адвокатури України (далі - КДКАУ). Так, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату ухвалення даного рішення, КДКАУ не перебуває в процесі припинення, тобто є діючим органом. Крім того, оцінка правових підстав діяльності Київської міської КДКА була предметом розгляду у справах №826/5078/17, № 826/13030/16, № 826/23832/15. Верховний Суд погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій про те, що немає необхідності вчергове викладати висновки судів, тоді як слід їх врахувати в порядку частини п`ятої статті 78 КАС України; достатньо лише зазначити, що суди дійшли висновків про відповідність законодавству діяльності Київської міської КДКА і після 2012 року. За таких обставин у відповідача очевидно були відсутні підстави для висновків про відсутність у Київської міської КДКА повноважень видавати позивачу свідоцтво про складання кваліфікаційного іспиту, та фактично за таких обставин скасовувати рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 Натомість, наявні підстави ураховувати вищевказані висновки судів у порядку пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 370 КАС України. Як свідчать обставини справи, 28 жовтня 2015 року позивач склав кваліфікаційні іспити для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, пройшов стажування та 09 червня 2016 року успішно склав іспит, у зв`язку із чим Радою адвокатів міста Києва прийнято рішення від 09 червня 2016 року № 50 про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, ОСОБА_1 30 червня 2016 року склав присягу адвоката України та на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 09 червня 2016 року № 50 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 005777 від 30 червня 2016 року. Таким чином, Верховний Суд уважає встановленими обставини про те, що позивач у відповідності до вимог та процедури, визначеної Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення. Однією із законодавчих вимог, що забезпечує реалізацію адвокатом його повноважень є включення про нього інформації до Реєстру та її відображення на офіційному веб-сайті, а невключення чи невідображення цієї інформації, як і скасування рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, є перешкодою для здійснення адвокатом його діяльності. В той же час, випадки зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю унормовано Законом № 5076-VI. Так, позбавлення права адвоката на заняття адвокатською діяльністю є дисциплінарним стягненням, передбаченим статтею 32 Закону №5076-VI, яке може застосовуватися виключно у разі: 1) порушення присяги адвоката України; 2) розголошення адвокатом відомостей, що становлять адвокатську таємницю, використання їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння протиправними діями адвоката, пов`язаними із здійсненням ним адвокатської діяльності, значної шкоди клієнту, якщо така шкода встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили; 4) систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики, що підриває авторитет адвокатури України. Тобто, позбавлення права адвоката на заняття адвокатською діяльністю є дисциплінарним стягненням, передбаченим статтею 32 Закону №5076-VI. Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у передбачених Законом випадках. Однак у випадку з позивачем, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, тоді як пункт 1 оскаржуваного рішення РАУ від 14 грудня 2018 року № 227 фактично призвів до позбавлення позивача права займатися адвокатською діяльністю, що по суті є дисциплінарним стягненням і може застосовуватися лише при наявності передбачених законодавством підстав, які відсутні. За вказаних обставин у відповідача не було визначених Законом №5076-VI підстав для позбавлення права адвоката ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю. Наведене у підсумку дає підстави вважати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення РАУ №

227. З приводу пунктів 2, 3 рішення РАУ № 227 колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій, що пункт 2 рішення РАУ № 227 фактично має відсильний характер, і на його підставі має бути прийняте окреме рішення РАУ про внесення змін до нормативно-правового акту - Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, а тому необґрунтованими є доводи скаржника, про те, що у цій частині рішення РАУ є нормативно-правовим актом, який, відповідно до положень КАС України, має певні особливості провадження визначені Главою 11 КАС України. Частина перша статті 4 КАС України надає, серед інших, такі визначення: суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень врегульовано статтею 264 КАС України. Встановлена цією статтею спеціальна процедура повідомлення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта обумовлена необхідністю повідомлення про факт оскарження нормативно-правового акту всіх заінтересованих осіб. Відповідно до частини сьомої цієї статті, якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду. Отже, для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 816/2353/17 та у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 816/2353/17. 14 грудня 2018 року РАУ прийняла рішення № 228 «Про внесення та затвердження змін до Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України», яким доповнила нормативно-правовий акт - Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України, отже, пункт 2 рішення РАУ № 227 фактично має відсильний характер та не має ознак притаманних нормативно-правововому акту. Водночас, на час виникнення спірних правовідносин в силу статті 17 Закону №5076-VI РАУ забезпечує ведення Реєстру з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Реєстру здійснюється радами адвокатів регіонів та РАУ. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 17 Закону №5076-VI інформація, внесена до Реєстру, є відкритою на офіційному веб-сайті НААУ. РАУ і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Реєстру за зверненням адвоката або іншої особи. До ЄРАУ вносяться такі відомості: 1) прізвище, ім`я та по батькові адвоката; 2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України); 3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв`язку; 4) адреса місця адвоката, номери засобів зв`язку; 5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 6) інші відомості, передбачені цим Законом. З урахуванням викладеного у відповідача були відсутні підстави вважати, що вказана інформація ЄРАУ щодо позивача не відповідала вимогам законодавства. Відомості, що підлягають внесенню до ЄРАУ, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом. Інформація, внесена до ЄРАУ, є відкритою на офіційному веб-сайті НААУ. РАУ і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з ЄРАУ за зверненням адвоката або іншої особи. Однією із законодавчих вимог, що забезпечує реалізацію адвокатом його повноважень є включення про нього інформації до ЄРАУ та її відображення на офіційному веб-сайті Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» (www.unba.org.ua). Отже, пункт 2 рішення № 227 фактично прийнято з огляду на висновки (викладені у рішенні № 227 щодо пункту 1) про те, що адміністратор Другого рівня - РАУ в ході перевірки правильності, повноти та точності інформації (відомостей) стосовно ОСОБА_1 , внесеної на Першому рівні - Радою адвокатів міста Києва, виявив факти внесення означеної інформації з порушенням Закону №5076-VI, рішень РАУ та актів НААу, що висновується із відсутності повноважень у Київської міської КДКА з 12 жовтня 2012 року видавати свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту. Верховний Суд наголошує, що таким обставинам уже надано оцінку рішеннями судів, які набрали законної сили. Третій пункт рішення № 227 має похідний характер від установленого факту протиправності перших двох пунктів указаного рішення а тому, відповідно, є також незаконним та підлягає скасуванню. Таким чином, з огляду на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оспорюваного у цій справі рішення РАУ №

227. Щодо доводів скаржника про залишення без розгляду позовних вимог в частині оскарження рішення РАУ №156 від 11 червня 2016 року з підстав пропуску строку на його оскарження, колегія суддів зазначає наступне. Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач звернувся до суду (лютий 2019 року) з позовом про оскарження указаного рішення після ознайомлення зі змістом рішення РАУ №227 від 14 грудня 2018 року, у якому містилося посилання на рішення РАУ №156 від 11 червня 2016 року. На переконання позивача, ним дотримано строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки положення рішення РАУ № 156 від 11 червня 2016 року застосовані відповідачем до нього лише 14 грудня 2018 року при прийнятті рішення РАУ №227. Суди попередніх інстанцій вказали на відсутність підстав для висновку про те, що до прийняття рішення РАУ № 227 від 14 грудня 2018 року у ОСОБА_1 були підстави для оскарження рішення № 156 від 11 червня 2016 року з огляду на наявність низки спорів щодо повноважень КДКА міста Києва, а також позитивного рішення на його користь у справі №826/1765/18, тоді як сам по собі факт наявності цього рішення та обізнаність з його існуванням позивача, за таких обставин, не може вважатися обставиною, з якою пов`язаний початок відрахунку строку звернення до суду. За таких обставин суди не знайшли підстав для висновку про порушення позивачем строку звернення до суду щодо позовних вимог у цій частині. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів та зазначає наступне. Частиною першою та другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За змістом наведеної норми процесуального закону, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Колегія суддів зазначає, що 11 червня 2016 року на офіційному веб-сайті НААУ опубліковано рішення РАУ №

156. Крім того ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом про визнання протиправними дій НААУ в особі РАУ щодо навмисного приховування та знищення з набору відкритих даних та відновлення для публічного доступу відомостей щодо нього у Реєстрі, вже був обізнаний про рішення РАУ № 156 (справа № 826/1765/18). Більше того, у справі № 826/1765/18 доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову слугувало саме рішення РАУ від 11 червня 2016 року № 156 «Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва». Відтак, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати вплив указаного рішення на його права. Таким чином на переконання колегії суддів позивачем був пропущений установлений КАС України строк звернення до адміністративного суду на оскарження рішення РАУ № 156 від 11 червня 2016 року. В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. За змістом частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України суд залишає позов без розгляду (пункт 8 частини першої статті 240 цього Кодексу). За приписами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Таким чином позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом на оскарження рішення РАУ № 156 від 11 червня 2016 року, що є підставою для залишення позовних вимог без розгляду. Верховний Суд уважає необґрунтованим посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 607/3128/16-ц, як на підставу для залучення РАУ до участі у справі як особи, щодо якої оскаржуваними рішеннями вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання щодо судової юрисдикції спору між позивачем та КДКА Хмельницької області щодо визнання протиправним та скасування рішення КДКА про накладення дисциплінарного стягнення у виді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, зобов`язання вчинити певні дії. Вказані правові висновки стосувались питання можливості оскарження в апеляційному порядку Радою адвокатів України судового рішення суду першої інстанції. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що РАУ відповідно до Положення діє у системі органів НААУ, є національним органом адвокатського самоврядування, відповідно до пункту 1.8. цього Положення має право від імені Національної асоціації адвокатів приймати рішення про реєстрацію змін до установчих документів органів адвокатського самоврядування та змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Указане дає підстави стверджувати, що оскаржувані рішення приймались від імені НААУ також, а тому незалучення у якості третьої особи РАУ не є процесуальним порушенням, оскільки таке порушення не впливає на результат розгляду справи і в даному випадку не порушує права РАУ . Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій, в порушення норм процесуального права, не було надано оцінку усім доводам учасників справи, оскільки така, за даних конкретних обставин справи, не була доцільною і необхідною, позаяк в основу висновку про задоволення позову покладено самостійну та достатню підставу для скасування спірного рішення (набуття статусу адвоката у відповідності до Закону № 5076- VІ), яка ґрунтується на неодноразово висловленій позиції Верховного Суду й заснована на обставинах преюдиційного характеру, які були встановлені при розгляді іншої справи, а тому, в силу приписів частини четвертої статті 78 КАС України, не підлягали доказуванню. Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дії відповідача та прийняття ним спірного рішення (№ 227 від 14 грудня 2018 року) не відповідають статті 19 Конституції України, статті 2 КАС України та вимогам інших законів. Верховний Суд наголошує, що касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі судових рішень здійснено у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підсумовуючи наведене Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оспорюваного у цій справі рішення РАУ № 227, разом з тим не може погодитись з позицією про дотримання позивачем строків визначених КАС України на оскарження рішення РАУ № 156 від 11 червня 2016 року. Зважаючи на вказане та приписи статті 354 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення РАУ від 11 червня 2016 року № 156 із залишенням позовної заяви у цій частині без розгляду. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін. Судові витрати З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі № 640/2600/19 скасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Ради адвокатів України від 11 червня 2016 року № 156 «Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядування міста Києва».

3. Позовну заяву ОСОБА_1 у цій частині залишити без розгляду.

4. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі № 640/2600/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк