Ухвала КЦС ВС № 695/3005/19

Ухвала Іменем України 23 грудня 2021 року місто Київ справа № 695/3005/19 провадження № 61-20355ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - Золотоніська міська рада, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Вініченка Б. Б., Фетісової Т. Л., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Золотоніська міська рада у вересні 2019 року звернулася до суду із позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 305 662, 42 грн. Позов обґрунтовано тим, що відповідач є власником об`єктів нерухомості, розміщених на земельній ділянці, площею 2, 0730 га, на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, та право користування якою відповідач у встановленому законом порядку не оформив. Посилаючись на положення статті 1212 ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, позивач зазначає, що відповідач як фактичний користувач зазначеної земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок Золотоніської міської ради як власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити за користування цією ділянкою, тому має повернути ці грошові кошти позивачу. Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 25 березня 2019 року нормативна грошова оцінка зазначеної ділянки становить 2 564 093, 70 грн, відповідно за період з 01 вересня 2016 року до 01 вересня 2019 року відповідач мав сплатити за користування земельною ділянкою 305 662, 42 грн. Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач не є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7110494503:01:002:0008. На переконання відповідача, позивач безпідставно посилається на вимоги статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки між сторонами існує чинний договір оренди земельної ділянки, який не зареєстрований з вини позивача. Щодо суми компенсації відповідач зазначив, що фактично користується земельною ділянкою, площею 0, 3 га, сума компенсації не узгоджена сторонами. Також відповідач зазначає, що наведений позивачем розрахунок визначеної у позові суми стягнення не відповідає розміру орендної плати, погодженої сторонами у договорі оренди землі, яка становить 4 % від вартості земельної ділянки. Також, на переконання відповідача, позивачем пропущено строк для звернення до суду з цим позовом, оскільки міська рада дізналася про несплату відповідачем плати за землю до 2013 року. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Золотоніської міської ради грошові кошти у розмірі 305 662, 42 грн. Здійснено розподіл судових витрат. Суд першої інстанції встановив, що 25 січня 2012 року між Золотоніською міською радою та громадянином Франції ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки у АДРЕСА_1 під існуючим комплексом нежилих приміщень для виробничого призначення, площею 2, 0730 га. Втім, на час ухвалення цього судового рішення відсутні докази реєстрації права оренди відповідача на зазначену земельну ділянку, яка належить до земель комунальної власності. Враховуючи правомірне володіння і використання у період з 01 вересня 2016 року до 01 вересня 2019 року відповідачем належного йому комплексу нежилих приміщень, що свідчить про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування зазначеного комплексу нежилих приміщень. Також, врахувавши нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки та наведений позивачем розрахунок, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи відповідача про невідповідність такого розрахунку, контррозрахунку відповідачем не подано. Стосовно застосування позовної давності суд першої інстанції врахував період, за який стягуються безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою, а саме з 01 вересня 2016 року до 01 вересня 2019 року, відповідно позов подано у межах трирічного строку. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року зупинено провадження у справі за позовом Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду судового рішення у справі № 646/4738/19 у подібних правовідносинах. Зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішення суду першої інстанції, ухвалене у цивільній справі № 695/3005/19, яке переглядається в апеляційному порядку, та рішення суду апеляційної інстанції, ухвалену у справі №646/4738/19, які переглядаються в касаційному порядку, постановлені у подібних правовідносинах щодо встановлення підстав для підтвердження формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а тому на підставі пункту 10 частини першої статті 252 та пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України наявні підстави для зупинення апеляційного провадження. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 14 грудня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, оскільки судове рішення, ухвалене у справі № 695/3005/19, та судові рішення, ухвалені у справі № 646/4738/19, постановлені не у подібних правовідносинах. На переконання заявника, у наведених справах різними є суб`єктний склад та предмет доказування, відмінні обставини справи, у справі № 646/4738/19 судом апеляційної інстанції застосовано вимоги статей 1212-1214 ЦК України, які не можуть бути застосовані у справі № 695/3005/19, отже суд апеляційної інстанції не обґрунтував необхідність зупинення провадження у справі. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Норми права, застосовані судом Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. На підставі аналізу змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд констатує, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності. Такий висновок Суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. За правилом пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. З огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: - чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; - чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи. Об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду у справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Зміст позовної заяви свідчить, що предметом спору є вимога щодо стягнення плати за користування земельною ділянкою, площею 2, 0730 га, на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, на якій розміщено комплекс нежилих приміщень, власником яких є відповідач ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, задовольняючи позов Золотоніської міської ради та стягуючи з відповідача грошові кошти у розмірі 305 662, 42 грн, встановив, що хоча договір оренди земельної ділянки не зареєстровано, втім зазначена спірна ділянка, яка належить до земель комунальної власності, є сформованою з часу присвоєння їй кадастрового номера та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, тому, враховуючи розташування на цій земельній ділянці об`єктів нерухомості, належних відповідачу, наявні підстави для висновку, що ОСОБА_1 безпідставно зберігає грошові кошти за користування зазначеною ділянкою. На переконання ОСОБА_1 , під час вирішення спору у справі № 695/3005/19 підлягає застосуванню положення статті 79-1 Земельного кодексу України щодо стягнення безпідставно збережених коштів, тому є достатні підстави для розгляду апеляційної скарги відповідача та ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03 березня 2021 року. Верховний Суд у визначенні подібності правовідносин у справах № 695/3005/19 та № 646/4738/19 врахував таке. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду визначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу № 646/4738/19 передано на розгляд на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Виходячи зі змісту зазначеної ухвали суду касаційної інстанції від 02 червня 2021 року, Верховний Суд встановив, що у цій справі (№ 646/4738/19) Харківська місцева прокуратура № 5 звернулася до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів з ОСОБА_7 , який є власником об`єкта нерухомого майна - нежитлових будівель виробничого призначення, розташованих на земельній ділянці, право користування на яку не зареєстровано, тобто земельна ділянка використовується відповідачем без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав. Верховний Суд, передаючи справу № 646/4738/19 на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, врахував таке. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 645/1040/19 (провадження № 61-19442св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 646/4546/19 (провадження № 61-7171св20) міститься правовий висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 463/12532/18 (провадження № 61-21651св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 638/13423/18 (провадження № 13423св19) суд касаційної інстанції, установивши, що фактичний розмір земельної ділянки визначено актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, складеним Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, дійшов висновку про наявності правових підстав для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку. Врахувавши наведене, Верховний Суд у справі № 646/4738/19 констатував, що зазначене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних складах принципово різного підходу для вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом, так як, застосовуючи положення статті 79-1 ЗК України до правовідносин, що виникають у зв`язку із безпідставним отримання чи збереженням земельної ділянки, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки. Ухвалою від 01 липня 2021 року Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийнято до розгляду справу № 646/4738/19. Отже, вивчивши предмет, підстави та обставини справ № 695/3005/19 та № 646/4738/19, Верховний Суд констатує, що у цих справах правовідносини є подібними, зокрема, предметом цих справ є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розміщено; користування земельною ділянкою без зареєстрованого права оренди (державної реєстрації). Зазначені вимоги, як у справі № 695/3005/19, так і у справі № 646/4738/19 регулюються, зокрема статтею 79-1 Земельного кодексу України, статтею 1212 ЦК України. Наведене дає підстави для висновку, що зазначені справи є подібними, а ймовірне рішення Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 646/4738/19, з врахуванням підстав направлення Верховним Судом зазначеної справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, може вплинути на застосування відповідних правових висновків під час розгляду справи № 695/3005/19. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зупинив провадження у справі на підставі пункту 10 частини першої статті 252 та пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у справі за позовом Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак