Постанова Одеський апеляційний суд № 520/7996/18

Номер провадження: 22-ц/813/1767/21 Номер справи місцевого суду: 520/7996/18 Головуючий у першій інстанції Петренко В.С. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.12.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: представника ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» - Комиса С.В., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Попроцького Дмитра Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеса від 16 листопада 2018 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування, - в с т а н о в и в: 26 червня 2018 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» суму страхового відшкодування у розмірі 795 738,00 грн., а також судові витрати у розмірі 11 936,07 грн.. В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що 26 червня 2017 року між ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування на транспорті №030348/4610/0000576, предметом якого є страхування транспортного засобу BMW Х5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . 02 листопада 2017 року в м. Києві по вул. Медова, 2, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Volkswagen Golf, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до довідки Управління патрульної поліції №3017314437821722 та постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2018р. по справі №760/25263/17, зазначена дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України. За звітом ФОП ОСОБА_4 №03-21/12 від 21.12.2017р., відповідно до рахунку фактури ТзОВ «АВТ Баварія Київ» №К-13700 від 19.11.2017р., відповідно до розрахунку аварійного комісара ПрАТ «СК «УНІКА» вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля складає 895 238,00 грн.. 03 січня 2018 року на виконання умов договору страхування ПрАТ «СК «УНІКА» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ОСОБА_2 в розмірі який становив 895 238,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 895 238,00 грн. (вартість відновлювального ремонту) 0,00 грн. (франшиза) = 895 238,00 грн.. Отже, до ПрАТ «СК «УНІКА» перейшло право на отримання від винуватця ДТП ОСОБА_1 , компенсації шкоди завданої власнику застрахованого автомобіля. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», згідно із полісом АК/ 0929602 (ліміт за шкоду майну 100 000,00 грн., франшиза 500,00 грн.), що підтверджується відомостями з Централізованої бази даних МТСБУ та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду, а 26.02.2018року Страхова компанія винуватця ДТП ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на виконання вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» виплатила на рахунок останнього страхове відшкодування в сумі 99 500,00 грн., що є страховою сумою та лімітом за страховим полісом. З урахуванням викладеного, оскільки відповідач не відшкодував страхове відшкодування в розмірі 795 738,00 грн., ПАТ «СК «УНІКА» звернулося до суду із відповідним позовом. У судове засідання 16 листопада 2018 року представник позивача не з`явився, 02.11.2018р. надіслав на адресу суду заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити та не заперечує проти заочного розгляду справи. Відповідач ОСОБА_1 про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання судової ухвали та повісток на адресу, зазначену у позовній заяві, яка не змінювалася, про що свідчить довідка з обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, у судові засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Представник третьої особи, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про час та місце судових засідань повідомлений належним чином, у судові засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмових пояснень не надав. Відповідно до ст. ст. 280, 281 ЦПК України за згодою представника позивача судом постановлена ухвала про заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А, код ЄДРПОУ 20033533) суму страхового відшкодування у розмірі 795 738 грн. 00 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 936, 07 грн.. В апеляційній скарзі адвокат Попроцький Дмитро Михайлович в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі та відзив позивача, «Страхова компанія «УНІКА», на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України). У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування (частини 16, 17 статті 9 Закону України «Про страхування»). Договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (частина 1 статті 16 Закону України «Про страхування»). Згідно із частиною 1 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП. Згідно із частиною 1 статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Судом першої інстанції встановлено, що 26 червня 2017 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування на транспорті за №030348/4610/0000576, відповідно до умов якого було застраховано автомобіль марки BMW Х5, 2015 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва Захарової А.С. від 24.01.2018р. по справі №760/25263/17, яка набрала законної сили, було встановлено, що 02 листопада 2017 року о 04 годині 10 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», д/з НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Медовій, 2, в м. Києві, порушив вимоги п.16.11 ПДР, оскільки при виїзді на нерегульоване перехрестя, не надав перевагу в русі автомобілю марки «BMW Х5» д/з НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, в результаті чого допустив з ним зіткнення. При ДТП обидва автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Зазначеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, піддано ОСОБА_1 адміністративному стягненню у виді штрафу в дохід держави в розмірі 340 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі, що становить 352,40 грн. Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно звіту про оцінку КТЗ №03-21/12 від 21.12.2017р., складеного ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту КТЗ «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент оцінки, складає 895 453,53 грн.. 15 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до ПрАТ «СК «УНІКА» із заявою, у якій просила провести виплату страхового відшкодування у розмірі 895 238,00 грн., по страховому випадку, зареєстрованому за №00241388, котрий стався 02.11.2017р. із застрахованим автомобілем марки BMW Х5 д/н НОМЕР_1 . 03 січня 2018 року ПрАТ «СК«УНІКА» перерахувала на рахунок ОСОБА_2 суму страхового відшкодування у розмірі 895 238,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №000032 від 03.01.2018р. (а.с. 79). Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», згідно із полісом АК/ 0929602 (ліміт за шкоду майну 100 000,00 грн., франшиза 500,00 грн.), що підтверджується відомостями з Централізованої бази даних МТСБУ та довідкою про ДТП (а.с. 20-22). 26 лютого 2018 року страхова компанія винуватця ДТП ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на виконання вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» виплатила на рахунок останньої страхове відшкодування в сумі 99 500,00 грн., що є страховою сумою та лімітом за страховим полісом. Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за змістом статті 1194 ЦК України в системному зв`язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 27 Закону №85/96-ВР можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що з правової позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі №6-2878цс15. В процесі розгляду адміністративної справи встановлено, що ОСОБА_1 винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, а ПрАТ «СК «УНІКА» визнала подію, що мала місце 02 листопада 2017 року у м. Києві із застрахованим автомобілем марки «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , страховим випадком, та виплатила суму страхового відшкодування за ремонт автомобіля, отже ОСОБА_1 повинен відшкодувати ПрАТ «СК «УНІКА» суму страхового відшкодування у розмірі 795 738,00 грн. (895 238,00 грн. вартість відновлювального ремонту 99 500,00 грн. відшкодування страхової компанії винуватця ДТП = 795 738,00 грн.). Посилання адвоката Попроцького Дмитра Михайловича в інтересах відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що розмір страхового відшкодування є завищеним, не приймаються до уваги за таких підстав. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Колегія суддів вважає, що позивачем, ПрАТ «СК «УНІКА», в судовому засіданні доведено належним чином обґрунтованість позовних вимог, а саме, те, що розмір вартості відновлювального ремонту КТЗ «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент оцінки, складає 895 453,53 грн. оцінений у встановленому законом порядку та є належним, достатнім та достовірним доказом, й навпаки, ні відповідачем ОСОБА_1 , ні його представником, адвокатом Попроцьким Д.М. не спростовано підстав позову, зокрема, розмір відновленого ремонту пошкодженого автомобіля. Так, Велика Палата Верховного Суду у абзацах 68-74 постанови від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зробила правовий висновок, що « Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2019 року у справі №521/10891/15 (провадження №61-26689св18) дійшов висновку про те, що «на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це випливає із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою. В цілому, як за змістом статті 1191 ЦК України так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес статтею 1191 ЦК України. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №910/2603/17 (провадження №12-134гс18)». Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», суб`єктами оціночної діяльності є суб`єкти господарювання зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; Відповідно до статті 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону. Згідно із п. п. 1.1., 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092), вона розроблена згідно з Законами України «Про судову експертизу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003р. №1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна. Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту. Відновлювальний ремонт (або ремонт) це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі КТЗ) чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092). Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу. Згідно звіту про оцінку КТЗ №03-21/12 від 21 грудня 2017 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту КТЗ «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент оцінки, складає 895 453,53 грн.. Звіт про оцінку КТЗ №03-21/12, складений у відповідності до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України N 1335/5/1159 від 24.07.2009, отже вартість відновлювального ремонту КТЗ «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент оцінки, складає 895 453,53 грн. оцінений у встановленому законом порядку у розумінні 77-80 ЦПК України є належним достатнім та достовірним доказом, а відповідачем зворотного не доведено та не надано жодних доказів в підтвердження своїх заперечень. Всі заперечення та доказування відповідача ґрунтуються на припущеннях. Відповідно до пункту 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України N 1335/5/1159 від 24.07.2009, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. Як вбачається з наведеної норми, присутність представників сторін, зокрема, представників винної у скоєнні ДТП особи, для проведення технічного огляду не є обов`язковою. Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з об`єктивністю та достовірністю встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), розмір вартості відновлювального ремонту КТЗ «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент оцінки, складає 895 453,53 грн. оцінений у встановленому законом порядку, тому у даному випадку до ПрАТ «СК «УНІКА» перейшло право вимоги про стягнення з винуватця ДТП ОСОБА_1 на користь страхової компанії суму страхового відшкодування у розмірі 795 738,00 грн. (895 238,00 грн. вартість відновлювального ремонту 99 500,00 грн. відшкодування страхової компанії винуватця ДТП = 795 738,00 грн.). Доводи адвоката Попроцького Дмитра Михайловича в інтересах відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що відповідач не був викликаний в судове засідання належним чином, чим були порушені його процесуальні права, не можуть служити підставою для скасування судового рішення за таких підстав. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява №326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», №8771/02, §27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У Рішенні від 16 лютого 2017 року за заявою №18986/06 у справі «Каракуця проти України», Європейський суд з прав людини констатував відсутність порушення прав заявників, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з тим, що заявники ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, про що, зокрема, свідчить те, що вони протягом 1 року та 8 місяців не звертались до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду їх апеляційної скарги. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом звернення відповідача про перегляд заочного судового рішення, оскільки перегляд таких рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду та судових повісток на адресу, зазначену у позовній заяві, яка не змінювалася, про що свідчить довідка з обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області за адресою: АДРЕСА_2 , але у судові засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Однак, 24 січня 2018 року відповідач ОСОБА_1 був присутній в Солом`янському районному суді м. Києва при розгляді адміністративної справи №760/25263/17 про притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та в судовому засіданні визнав свою вину. У дорожньо-транспортній пригоді відповідачем було значно пошкоджено, транспортний засіб BMW Х5, ринкова вартість якого складає 2 616 450,08 грн. (зокрема пошкоджено майже всю праву частину автомобіля; колісні диски; підвіску; спрацювали подушки безпеки). Однак, відповідач з дати визнання його винуватим у скоєнні ДТП не звертався до потерпілого або позивача з питаннями про розмір заподіяного збитку та порядок його відшкодування. Згідно із частини 2 статті 43 та частини 1 статті 44 ЦПК України, учасники справи зобов`язані : 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Таким чином, на учасників судового процесу, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав та виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання наданими правами. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу суперечить вимогам статті 6 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої України, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку та недопустимість зловживання процесуальними правами. Колегія суддів вважає, що матеріалами справи із достовірністю підтверджується те, що відповідачу ОСОБА_1 об`єктивно було відомо про наявність в суді першої інстанції спору про стягнення страхового відшкодування, але він не проявив належної зацікавленості в розгляді справи судом першої інстанції і протягом двох років не звертався за інформацією до суду про стан вирішення спору, чим допустив зловживання своїми процесуальними правами. Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги на судове рішення адвокат Попроцький Дмитро Михайлович в інтересах відповідача ОСОБА_1 просив апеляційний суду відстрочити сплату судового збору. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 січня 2021 року відстрочено відповідачу сплату судового збору в сумі 17 904,10 грн. за подання апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції до ухвалення апеляційним судом судового рішення. У зв`язку з тим, що апеляційний суд розглянув справу по суті, з відповідача ОСОБА_1 на користь держави слід присудити судовий збір в сумі 17 904,10 грн.. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Попроцького Дмитра Михайловича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Київського районного суду м. Одеса від 16 листопада 2018 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,) на користь держави судовий збір в сумі 17 904,10 гривень за наступними реквізитами: Отримувач коштів: ГУК в Од.обл./Малиновськ. р-н/22030101. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37607526. Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.). Код банку отримувача (МФО): 899998. Рахунок отримувача: UA428999980313161206080015757. Код класифікації доходів бюджету: 22030101. Призначення платежу*;101_______(реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) Судовий збір, за позовом ____________(ПІБ), Одеський апеляційний суд (назва суду, де розглядається справа). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 24 грудня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік