Постанова Одеський апеляційний суд № 523/8405/20

Номер провадження: 22-ц/813/6028/21 Номер справи місцевого суду: 523/8405/20 Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.12.2021 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря Чепрас А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Морський торгівельний порт «Чорноморськ», розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року у складі судді Сувертак І.В., в с т а н о в и в: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «МТП «Чорноморськ» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 14.12.2015 був прийнятий на роботу у ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на посаду начальника служби безпеки. Відповідно до наказу від 11.09.2017 №508/0-1, виданого в.о. директора відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 11.09.2017 на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням. Підставою для звільнення стала заява позивача від 07.09.2017, доповнена заявою від 11.09.2017 про звільнення за власним бажанням з 11.09.2017 за ч.3 ст. 38 КЗпП України, а саме у зв`язку з порушенням трудового законодавства з боку роботодавця відповідача. Позивач зазначив, що в подальшому звернувся до Суворовського районного суду міста Одеси з позовною заявою про визнання незаконним наказу відповідача від 11.09.2017 №508/0-1 про припинення трудового договору в частині визначення підстави звільнення, а також з проханням зобов`язати відповідача змінити підставу його звільнення зі ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 у справі №523/13833/17 позовні вимоги залишено без задоволення. Постановою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2018 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 в частині відмови у визнанні незаконним наказу ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» від 11.09.2017 №508/0-1 про припинення трудового договору за ст. 38 КЗпП України скасовано, визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 11.09.2017 №508/0-1 про припинення трудового договору за ст. 38 КЗпП України. Згодом, висновки суду апеляційної інстанції були підтверджені і судом касаційної інстанції. Вказана постанова апеляційного суду від 19.07.2019 у справі №523/13833/17 набрала чинності 19.07.2020. В порушення вказаної норми Закону відповідач фактично не виконав рішення суду апеляційної інстанції та не допустив позивача до роботи, у зв`язку з чим останній не мав можливості виконувати свої службові обов`язки та не отримував заробітну плату. У зв`язку з вказаними обставинами 22.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до адміністрації відповідача з заявою про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 22.04.2020 та з вимогою щодо відшкодування на користь ОСОБА_1 належних йому коштів, а саме оплати за час вимушеного прогулу. У відповідь на зазначену вище заяву, позивачем отримано листа від 18.05.2020 про припинення трудового договору за згодою сторін, що підтверджується наказом в.о. директора відповідача від 22.04.2020 №153-о. Однак, жодних належних виплат з оплати за час вимушеного прогулу адміністрацією відповідача станом на дату подачі даного позову так і не здійснено. На думку позивача, у зв`язку з його незаконним звільненням, незаконність якого встановлено апеляційним судом Одеської області та Верховним Судом, він має право на стягнення на свою користь заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 12.09.2017 по 22.04.2020. Відповідно до довідки №948 датованої листопадом 2017 року, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 , обчислена згідно з Постановою КМУ від 08.02.1995 №100 становить: 143,49 грн., тому просив стягнути на свою користь заробітну плату в розмірі 749 591, 76 грн. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року позов залишено без задоволення. Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ст.256 КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії. Твердження відповідача, підтримане судом у рішенні, яке оскаржується, що було відсутнє волевиявлення позивача працювати на підприємстві відповідача є припущенням, що спростовується обставинами про відсутність у позивача перепустки, яка була скасована відповідачем та відсутністю робочого місця. Відповідачем не було прийнято жодного розпорядчого документу (наказу, розпорядження тощо) з метою відновлення трудових прав позивача після скасування постановою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2018 наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 11.09.2017 №508/0-1 про припинення трудового договору з позивачем за ст. 38 КЗпП України. 01.04.2021 ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» надало суду відзив на апеляційну скаргу та просило суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Матеріали справи свідчать, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про зміну формулювання причин звільнення позивача, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Постановою апеляційного суду Одеської області від 19.07.2018 (з урахуванням ухвали цього ж суду від 27.07.2018 про виправлення описки) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 в частині відмови у визнанні незаконним наказу ДП "ТМП "Чорноморськ" від 11.09.2017 N508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП, стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та в цій частині прийнято нову постанову. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "МТП "Чорноморськ" від 11.09.2017 N508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "МТП "Чорноморськ" про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що не встановивши вини роботодавця у порушенні вимог трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни причини звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Разом із тим, поза увагою суду залишилося те, що в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 або взагалі ст. 38 КЗпП України. З цих підстав, наказ ДП "МТП "Чорноморськ" від 11.09.2017 N508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України є незаконним і підлягає скасуванню. Оскільки позивач не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим останній не повинен сплачувати йому вихідну допомогу при звільненні і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 в частині, що не скасовано апеляційним судом та постанову апеляційного суду Одеської області від 19.07.2018 залишено без змін. В подальшому 22.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про звільнення його з займаної посади за угодою сторін. Наказом №153/О-2 від 22.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади. ОСОБА_1 вважає, що у зв`язку з його незаконним звільненням за наказом від 11.09.2017 N 508/О-1, незаконність якого визнана в судовому порядку, має право на стягнення з відповідача заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 12.09.2017 по 22.04.2020 за 5 224 робочих годин у розмірі 749 591,76 грн. Вирішуючи питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до ч. ч. 1,2,3 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Таким чином, вказана норма передбачає випадки за яких може здійснюватися виплата працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач просить стягнути заробітну плату за певний проміжок часу, який, виходячи з рішення суду, визначено з наступного дня після оскаржуваного наказу від 11.09.2017 N508/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 до наступного наказу від 22.04.2020 про його звільнення від 22.04.2020. Однак позивачем не доведено, що останній мав намір приступити до роботи, безпідставним слід вважати доводи про наявність перешкод з боку відповідача щодо допуску ОСОБА_1 до роботи, оскільки такі не гуртуються на належних та допустимих доказах. У даному випадку неможливо поставити у провину невиконання рішення суду, так як воно не містить висновку про задоволення такої позовної вимоги як поновлення ОСОБА_1 на роботі. В свою чергу, позивач не заперечує, що з моменту його звільнення він на підприємстві не працював. Враховуючи, що Законом України «Про оплату праці» визначено поняття, що заробітна плата є винагородою, як правило, виражена у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, а тому вимоги апелянта про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з наступного дня, коли позивача звільнено та до наступного звільнення, є безпідставними та не підлягають задоволенню з викладених вище підстав. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржену рішення змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 23.12.2021. Головуючий: Судді: