Ухвала КЦС ВС № 755/9440/20

Ухвала 21 грудня 2021 року м. Київ справа № 755/9440/20 провадження № 61-20341ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили: стягнути з Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент міського благоустрою) на свою користь по 88 405 грн кожному на відшкодування майнової шкоди; стягнути з Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій») на свою користь по 88 405 грн кожному на відшкодування майнової шкоди. Позов мотивовано тим, що 22 березня 2017 року провідним інспектором КП «Київблагоустрій» Гордієнко Т. О. було винесено припис № 1708287, яким встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 пункту 13.3.1 Правил благоустрою міста Києва за адресою: АДРЕСА_1 та запропоновано йому усунути виявлені порушення шляхом надання дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди протягом трьох робочих днів або демонтувати споруду власними силами, відновити благоустрій. У зв`язку з невиконанням вимог вказаного припису Департаментом міського благоустрою було видане доручення № 064-5191 КП «Київблагоустрій» вжити заходів шляхом демонтажу встановлених з порушенням тимчасових споруд, засобів пересувної дрібно-роздрібної торговельної мережі та елементів благоустрою, зокрема павільйону в АДРЕСА_1 . В період 16-21 серпня 2017 року було проведено демонтаж вказаного павільйону, за результатами якого складено відповідні акти. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року у справі № 826/12953/17, яка набрала законної сили 09 квітня 2019 року, задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 . Визнано протиправним і скасовано припис КП «Київблагоустрій» від 22 березня 2017 року № 1708287. Визнано протиправним і скасовано доручення Департаменту міського благоустрою від 22 травня 2017 року № 064-5191 в частині демонтажу павільйону в АДРЕСА_1 . Визнано протиправними дії КП «Київблагоустрій» щодо демонтажу павільйону в АДРЕСА_1 . У зв`язку із смертю ОСОБА_5 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року замінено ОСОБА_5 його правонаступниками: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_6 , яка в подальшому, змінила прізвище на ОСОБА_1 . Протиправними діями відповідачів позивачам було завдано майнової шкоди в загальному розмірі 530 430 грн. Розмір шкоди підтверджено висновком експертного дослідження від 08 квітня 2020 року № 24/94. Протиправність дій Департаменту міського благоустрою полягає у видачі доручення на демонтаж нежитлової будівлі, а протиправність дій КП «Київблагоустрій» - в безпосередніх діях з її демонтажу, тому вартість відновлювального ремонту підлягає відшкодуванню в рівних частинах. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Департаменту міського благоустрою на користь ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 88 405 грн кожному на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 88 405 грн кожному на відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційні скарги Департаменту міського благоустрою, КП «Київблагоустрій» залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року - без змін. Департамент міського благоустрою подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Ціна позову в цій справі становить 530 430 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн). Тобто справа № 755/9440/20 не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону. Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку Департамент міського благоустрою мотивував тим, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи (тобто наразі ускладнено спростувати обставини, на яких побудована позиція Шостого апеляційного адміністративного суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 826/12953/17 та на які послалися суди попередніх інстанцій в цій справі як на преюдиційні. Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа № 826/12953/17 вже розглянута, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року - без змін. В резолютивній частині вказаної постанови Верховного Суду зазначено, що вона набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Отже, доводи заявника про неможливість спростування обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі, в межах розгляду справи № 826/12953/17 є безпідставними. Крім цього, навпаки, встановлені обставини у справі № 826/12953/17 мали преюдиційне значення для цієї справи. Незгода заявника з урахуванням судами попередніх інстанцій преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/12953/17, і посилання на неврахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 22 січня 2019 року у справі № 816/1481/17, постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 910/4175/19, не заслуговує на увагу, оскільки згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Врахувавши, що у справі № 826/12953/17, в якій судові рішення набрали законної сили, брали участь одні й ті самі особи та були встановлені обставини, які стосуються предмета доказування в цій справі, суди попередніх інстанцій в цій справі обґрунтовано виходили з преюдиційності обставин, встановлених у справі № 826/12953/17. При цьому такі висновків судів передніх інстанцій в цій справі не суперечать, а навпаки, узгоджують з правовими висновками, викладеними у вищенаведених постановах Верховного Суду України і Верховного Суду. Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 826/14017/17 також не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, зокрема щодо визначення розміру завданої майнової шкоди, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження. Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко