Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/3046/20

Дата документу 08.12.2021 Справа № 335/3046/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/3046/20 Головуючий у 1 інстанції: Воробйов А.В. Провадження № 22-ц/807/3329/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат» про зміну дати та формулювання звільнення, стягнення заборгованості при звільненні, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «ЗАлК» про зміну дати та формулювання звільнення, стягнення заборгованості при звільненні, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно наказу № 02-16/к від 05.03.2019 він з 06.03.2019р. прийнятий на роботу до АТ «ЗАлК» на посаду заступника генерального директора з правових питань підрозділів підпорядкування генерального директора з окладом 30000,00 грн. 05.04.2019р. між ним та АТ «ЗАлК» укладено контракт з членом Дирекції - Директором АТ «ЗАлК». Він є членом профспілкової організації АТ «ЗАлК». Згідно з наказами по підприємству (шість наказів) він з 24.01.2020р. по 28.02.2020р. знаходився у щорічній оплачуваній відпустці. Під час перебування у щорічній відпустці отримав невиробничу травму, у зв`язку з чим йому було виписано листки непрацездатності на період з 03.02.2020р. по 21.02.2020р., про що він одразу телефоном повідомив начальника служби управління персоналом ОСОБА_2 , а в подальшому направив на підприємство два листи, зокрема, останній містив листки непрацездатності. Вважав, що його відпустка продовжена на час перебування на лікарняному. Наприкінці відпустки подав заяву про звільнення за власним бажання через порушення підприємством трудового законодавства, зокрема, через невиплату заробітної плати, та цією ж заявою повідомив про дострокове розірвання контракту б/н від 05.04.2019р. на підставі п. 7.3.3., п. 7.5. контракту з 17.03.2020р. у зв`язку з порушенням роботодавцем п. 4.4. контракту, що призвело до неможливості виконання обов`язків члена дирекції АТ «ЗАлК» (не допуск до робочого місця через блокування перепустки, злам службового кабінету та займання його сторонніми особами та інше). В заяві він також вимагав на підставі ст. 116 КЗпП України в день звільнення, а саме 17.03.2020р., провести з ним повний розрахунок по всіх сумах, належних йому від підприємства, в тому числі, виплатити вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України та здійснити сплату єдиного соціального внеску за відповідний період. Але згодом дізнався, що вже звільнений з 11.02.2020р. наказом від 05.02.2020р. за прогули. А з інформації, розміщеної на сайті уповноваженої особи з розкриття інформації емітентами цінних паперів у загальнодоступній базі даних Комісії про ринок цінних паперів SMIDA (https://smida.gov.ua/db/feed/showform/person_o/28310), йому стало відомо, що згідно рішення Наглядової ради АТ «ЗАлК» від 19.03.2020р. Наглядовою радою Товариства було припинено його повноваження як члена Дирекції товариства (дата розміщення інформації - 19.03.2020р.). Вказував на незаконність наказу про звільненні за прогули, оскільки у цьому періоді він перебував у щорічній відпустці, та одночасно на лікарняному. Жодних документів з приводу звільнення його за прогул він не отримував, для надання будь-яких пояснень до нього ніхто не звертався та, відповідно, такі пояснення ніхто не відбирав. Також не таке звільнення не було отримано згоди профспілковий комітет АТ «ЗАлК». Відповідно до заявлених позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку при звільненні (а.с.117), позивач просив: 1.Визнати незаконним його звільнення з 11.02.2020р. з посади заступника генера- льного директора з правових питань підрозділів підпорядкування генерального директора АТ «ЗАлК» за прогул; змінити формулювання звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України - у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов трудового і колективного договору, та змінити дату звільнення з 11.02.2020 р. на 17.03.2020р., а також зобов`язати АТ «ЗАлК» подати відповідні зміни до відомостей щодо дати та формулювання звільнення до органів ДПС України;

2. Стягнути з АТ «ЗАЛК», (в тому числі, але не виключно, з рахунків відокремленого підрозділу АТ «ЗАлК» Придніпровського виробничого управління ПАТ «ЗАлК») на користь позивача: 7207,22 грн. - заборгованість по заробітній платі за січень 2020 р.; 4558,51 грн. - оплати відпустки за січень 2020р.; 14 018,79 грн. - оплати лікарняних за лютий 2020р.; 15 195,02 грн. - оплати щорічної відпустки за лютий 2020р., березень 2020р.; 22 479,60 грн. - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (за період з 18.03.2020р. по 07.04.2020р. включно); 67278,68 грн. - вихідної допомоги;

3. Зобов`язати АТ «ЗАлК» при виплаті позивачу (в тому числі при примусовому стягненні на користь позивача) стягнутих рішенням суду у даній справі сум заборгованості нарахувати та сплатити до бюджету суму єдиного внеску згідно вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

4. Стягнути з АТ «ЗАлК», (в тому числі, але не виключно, з рахунків відокремленого підрозділу АТ «ЗАлК» Придніпровського виробничого управління ПАТ «ЗАлК») на користь позивача понесені судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ виконуючого обов`язки генерального директора Акціонерного товариства «ЗАлК» № 02-226/к від 11.02.2020р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з правових питань підрозділів підпоряд- кування генерального директора Акціонерного товариства «ЗАлК». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з правових питань підрозділів підпорядкування генерального директора Акціонерного товариства «ЗАлК». Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за січень 2020 року в сумі 7207 гривень 22 копійки. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати відпустки за січень 2020 року в сумі 4558,51 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат на користь ОСОБА_1 14 018,79 грн. оплати лікарняних за лютий 2020р. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат на користь ОСОБА_1 15 195,02 грн. оплати щорічної відпустки за лютий, березень 2020р. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбі- нат на користь ОСОБА_1 388 289,92 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.03.2020р. по 19.05.2021р. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3882,89 грн. в дохід держави. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізькій виробничий алюмінієвий комбінат судовий збір в розмірі 840, 80 грн. в дохід держави. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив змінити дату і формулювання звільнення та стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, а суд скасував наказ про звільнення, поновив позивача на роботі і стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вважає, що були підстави для звільнення позивача за прогули, так як були скасовані всі накази про надання позивачу відпусток, а тому він мав 10.02.2020р. з`явитись на роботу, але не з`явився, листки непрацездатності надав лише після звільнення, та на роботу не з`являвся ще з січня 2020р. - до видання наказів про відпустки. Наказ № ЗАлК-20-Н025/02а від 05.02.2020р. про скасування наказів про відпустки не скасований, не оскаржений позивачем, а тому суд безпідставно вважав правомірним перебування позивача у щорічних відпустках та у їх періоді на лікарняному. У відзиві на скаргу сторона позивача зазначила, що суд повно, всебічно дослідив матеріали справи, на підставі чого правильно встановив обставини у справі та дійшов обгрунтованого висновку про неправомірність виданого наказу про звільнення позивача за прогули, а тому поновив його на роботі. При цьому позивач не оскаржує рішення, погодившись із тим, що змінити формулювання та дату звільнення згідно з наказом ЗАлК-20-Н025/02а від 05.02.2020р., але на підставі його заяви від 17.03.2020р. неможливо, оскільки заява подана пізніше, ніж видано наказ, а також не була предметом розгляду роботодавця. Та вказує, що висновки суду в цій частині відповідають правовим позиціям ВС у аналогічному спорі. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - Сосніна Т.Ю., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мажари О.О., яка заперечувала проти задоволення скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. Встановлено, що згідно наказу № 02-16/к від 05.03.2019 року з 06.03.2019р. ОСОБА_1 прийнятий на роботу до АТ «ЗАлК» на посаду заступника генерального директора з правових питань підрозділів підпорядкування генерального директора з окладом 30000,00 грн. (а.с.14). 05.04.2019р. між АТ «ЗАлК» та ОСОБА_1 як членом Дирекції - Директором Товариства укладено контракт (а.с.15). Згідно наказу № ЗАЛК-20-П0027/04 від 23.01.2020р. у період з 24.01.2020р. по 24.01.2020р. включно (1 календарний день) позивачу надано щорічну оплачувану відпустку. Згідно наказу № ЗАЛК-20-П0030/04 від 23.01.2020р. у період з 27.01.2020р. по 31.01.2020р. включно (5 календарних днів) позивачу надано щорічну оплачувану відпустку. Згідно наказу № ЗАЛК-20-П0031/04 від 23.01.2020р. у період з 03.02.2020р. по 07.02.2020р. включно (5 календарних днів) позивачу надано щорічну оплачувану відпустку. Згідно наказу № ЗАЛК-20-П0032/04 від 23.01.2020р. у період з 10.02.2020р. по 14.02.2020р. включно (5 календарних днів) позивачу надано щорічну оплачувану відпустку. Згідно наказу № ЗАЛК-20-П0033/04 від 23.01.2020р. у період з 17.02.2020р. по 21.02.2020р. включно (5 календарних днів) позивачу надано щорічну оплачувану відпустку. Згідно наказу № ЗАЛК-20-П0034/04 від 23.01.2020р. у період з 24.02.2020р. по 28.02.2020р. включно (5 календарних днів) позивачу надано щорічну оплачувану відпустку. 11.02.2020р. позивач направив на АТ «ЗАлК» лист, яким повідомив, що, перебуваючи у відпустці, отримав невиробничу травму, у зв`язку з чим перебуває на лікуванні з 03.02.2020р., до якого додано копію листка непрацездатності серія АДУ № 600942 (а.с. 25, 27). Листом від 25.02.2020р. позивач повідомив роботодавця про те, що, перебуваючи у відпустці, отримав невиробничу травму, у зв`язку з чим у період з 03.02.2020р. по 21.02.2020р. включно перебував на лікарняному, до якого додав оригінал листка непрацездатності серія АДУ № 600942 та оригінал листка непрацездатності серія АДУ № 600694, а також зазначив, що його відпустку продовжено на час перебування на лікарняному (а.с. 26, 28). Про отримання невиробничої травми та перебування на лікарняному позивач одразу по телефону повідомив також начальника служби управління персоналом ОСОБА_2 . Відповідно до вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки» термін відпустки подовжується на час перебування на лікарняному. Тому за обставинами цієї справи термін відпустки позивача мав бути продовжений до 16.03.2020р., а на роботу він повинен був вийти 17.03.2020р. Судом встановлено, що 28.01.2020р. членом дирекції - в.о. генерального директора АТ «ЗАлК» ОСОБА_3 (який вступив на посаду 28.01.2020р.) було видано наказ № ЗАЛК-20-71008/02а «Про проведення службового розслідування та відсторонення від виконання обов`язків», яким на період службового розслідування відсторонено від виконання функціональних обов`язків певних працівників, в тому числі і ОСОБА_1 , та дозволено з 29.01.2020р. доступ на територію підприємства тільки з дозволу ОСОБА_3 (з 28.01.2020 р. по 27.02.2020 р.). Наказом в.о генерального директора АТ «ЗАлК» ОСОБА_3 № ЗАЛК-20-Н025/02а, у зв`язку із встановленими службовими перевірками фактами надання щорічної основної відпустки заступнику генерального директора з правових питань АТ «ЗАлК» - ОСОБА_1 з порушенням ст. 79 КЗпП України, скасовано накази № ЗАЛК-20-П0027/04 від 23.01.2020р., № ЗАЛК-20-П0030/04 від 23.01.2020р., № ЗАЛК-20-П0031/04 від 23.01.2020р., № ЗАЛК-20-П0032/04 від 23.01.2020р., № ЗАЛК-20-П0033/04 від 23.01.2020р., № ЗАЛК-20-П0034/04 від 23.01.2020р. про надання щорічної основної і додаткової відпусток ОСОБА_1 . У цьому наказі визначено, що слід повідомити ОСОБА_1 про скасування зазначених наказів та про необхідність з`явлення на робоче місце 10.02.2020р. засобами поштового зв`язку (а.с.84). Наказом в.о. генерального директора АТ «ЗАлК» Кізіловим С.В. № 02-226/к від 11.02.2020р. позивача було звільнено в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули, а саме, відсутність на робочому місці на протязі січня 2020 року та протягом цілого дня 10.02.2020р. (а.с.83). Проте доказів вручення вказаних наказів позивачу відповідачем суду не надано. В свою чергу, позивач 11.03.2020р. на адресу АТ «ЗАлК» направив заяву про звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП України з 17.03.2020р. у зв`язку з невиконанням роботодавцем - АТ «ЗАлК» законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, а саме: невиплата заробітної плати у встановлені законодавством та колективним договором строки, несплата ЄСВ, інші порушень трудового законодавства. Крім того, цією ж заявою він повідомив про дострокове розірвання контракту б/н від 05.04.2019р. на підставі п. 7.3.3., п. 7.5. контракту з 17.03.2020р. у зв`язку з порушенням роботодавцем п. 4.4. контракту, що призвело до неможливості виконання обов`язків члена дирекції АТ «ЗАлК» (не допуск до робочого місця через блокування перепустки, злам службового кабінету та займання його сторонніми особами та інше). В заяві він також вимагав на підставі ст. 116 КЗпП України в день звільнення, а саме 17.03.2020р., провести з ним повний розрахунок по всіх сумах, належних йому від підприємства, в тому числі, виплатити вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України та здійснити сплату єдиного соціального внеску за відповідний період. Але в подальшому з Єдиного реєстру страхувальників позивачу стало відомо, що його було звільнено в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули ще з 11.02.2020р. В позові позивач наголошував не незаконності його звільнення за прогули, оскільки в цей час перебував у щорічній відпустці, а також одночасно на лікарняному, а тому просив визнати наказ про звільнення за прогули неправомірним та змінити формулювання звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП на звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП та змінити дату звільнення на 17.03.2020р. А також стягнути всі належні йому кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи позов частково та визнаючи незаконним наказ в.о. генерального директора АТ «ЗАлК» Кізілова С.В. № 02-226/к від 11.02.2020р., яким позивача було звільнено в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули, а також поновляючи його на роботі, суд виходив із того, що належних і допустимих доказів відсутності позивача на робочому місці у січні 2020р. до ухода у відпустку відповідачем не надано, а в подальшому з 24.01.2020 по 28.02.2020 він перебував у щорічній відпустці, зокрема, під час відпустки з 03.02.2020 по 21.02.2020 - на лікарняному. При цьому, суд виходив із того, що діючим трудовим законодавством не передбачено можливості скасування наказів про відпустку вже після її початку, тобто після того, як працівник вже пішов у відпустку, а відкликання працівника з відпустки може відбуватись лише за згоди працівника у визначених статтею 79 КЗпП України випадках, яких на підприємстві в цей час не відбувалось. Також суд вказував, що на час скасування наказів про відпустку, позивач вже перебував на лікарняному. Але суд вважав, що змінити формулювання та дату звільнення є неможливим, оскільки він був звільнений наказом від 11.02.2020р., перебуваючи на лікарняному, а також тому, що його заява про звільнення з 17.03.2020р. з підстав ч. 3 статті 38 КЗпП підприємством не розглядалась. Крім того, не можна змінювати формулювання та дату звільнення на підставі визнаного повністю незаконним наказу. В частині вимог позивача про стягнення розрахункових при звільненні, вихідної допомоги та компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд задовольнив вимоги позивача про стягнення заробітку за січень 2020р., відпускних за весь період щорічної відпустки, лікарняних за весь період непрацездатності, а також замість компенсації за ст. 117 КЗпП стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно ст. 235 КЗпП України. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення вихідної допомоги, суд вказував, що фактично позивача поновлено на роботі, а тому йому не належить до виплати така допомога. В апеляційній скарзі наголошується на тому, що суд при вирішення спору не врахував, що позивач належним чином та у встановлені строки не проінформував підприємство про знаходження на лікарняному; суд безпідставно вважав, що позивач законно перебував у щорічній відпустці попри те, що накази про відпустку були видані з порушенням приписів ст. 79 КЗпП України, а наказ № ЗАлК-20-П025/02а про їх скасування не оскаржено позивачем та є чинним. У такій ситуації вважає, що були всі підстави для звільнення позивача за прогули, а також вказує, що ніяких заборгованостей перед позивачем у підприємства не мається. Незважаючи на всі ці обставини, суд вирішив позов на користь позивача, зокрема, вийшовши за межі позовних вимог та поновивши позивача на роботі замість зміни формулювання та дати звільнення, про що просив позивач. Колегія зазначає, що судом ці всі обставини ретельно та всебічно перевірялась та суд правильно встановив, що, видавши накази про надання позивачу щорічної відпустки, у яку фактично відбув позивач, роботодавець вже не міг скасовувати накази про відпустку, а мав лише повноваження відкликати працівника із відпустки. Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що 05.02.2020р. в.о. директора АТ «ЗАлК» Кізілов С.А. видав наказ № ЗАлК-20-П025/02а про скасування наказів про відпустки, який не оскаржувався, а тому є чиним, у зв`язку з чим на його виконання позивач мав вийти на роботу у зазначений у наказі строк. Але з цим погодитись не можна, оскільки діючим законодавством не передбачено можливості скасування наказів про надання відпустки вже після її початку, тобто після того, як працівник пішов у відпустку. Посилання апелянта на статтю 79 КЗпП України як на підставу скасування наказів про відпустки є помилковим, оскільки відпустки ОСОБА_1 були надані за його заявами, а передбачений 14-денний термін безперервної відпустки є встановленою державною гарантією на відпочинок працівника. Крім того, підприємством були задоволені заяви позивача про надання відпустки поза межами графіку, та в цьому не мається будь-якого зловживання з боку працівника. До того ж, згідно з ч. 3 ст. 80 КЗПП та ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про відпустки» щорічна відпуст-ка за ініціативною роботодавця може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника. Перенести відпустку з ініціативи роботодавця можна тільки до її початку. Якщо ж працівник вже перебуває у відпустці, то мова вже йде про відкликання з відпустки ( ч. 3 статті 12 ЗУ «Про відпустки»). Але позивача не було відкликано з щорічної відпустки у зв`язку з тим, що не малось для цього передбачених чинним трудовим законодавством випадків, які передбачені вимогами статті 79 КЗпП України, якою унормовано, що відкликання працівника з щорічної відпустки допускається лише за його згодою для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства. Що стосується покладення на ОСОБА_1 обов`язку з`явитись на робоче місце 10.02.2020р. о 8.00 год., як зазначено в наказі № ЗАлК-20-П025/02а від 05.02.2020р., то по-перше, це є наслідком скасування наказів про відпустки, але наказ в цій частині є неправомірним; по-друге, це не є відкликанням працівниками за підставами, визначеними у ст. 79 КЗпП, тому суперечить її приписам; по-третє, працівник не надавав згоди на відкликання його з відпустки; по-четверте, і не міг з`явитись на роботу 10.02.2020р., оскільки в цей час перебував на лікарняному. Доводи скарги про чинність вказаного наказу та відсутність вимоги позивача про визнання його неправомірним і скасування, є неспроможними, оскільки суд самостійно в ході вирішення трудового спору щодо незаконності звільнення працівника може надати оцінку щодо законності чи правомірності проміжного наказу, невиконання якого потягло за собою звільнення працівника. Тому суд, встановивши, що роботодавець не міг скасовувати накази про відпустки, без вимог позивача надав правильну оцінку наказу № ЗАлК-20-П025/02а від 05.02.2020р. та визнав, що його видано з порушення трудового законодавства та прав працівника. Тобто обов`язку у позивача на підставі цього наказу вийти на роботу 10.02,2020р. не виникло, а тому й не можна вважати цей день прогулом. Крім того, зважує колегія і на той факт, що цей наказ не був доведений до відома працівника, відомостей про ознайомлення з яким позивача чи отримання його копії останнім матеріали справи не містять. Що стосується інших днів прогулу у січні 2020р., то жодних допустимих та належних доказів цим обставинам відповідач не надав, а тому є недоведеним скоєння прогулів позивачем у січні 2020р., як правильно встановив суд першої інстанції. Також судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що станом на 11.02.2020р. (день звільнення за прогули) позивач перебував на лікарняному, про що роботодавець був повідомлений шляхом направлення поштою відповідних листів з копією відкритого 03.02.2020р. листка непрацездатності, а також шляхом повідомлення в телефонному режимі. Ці обставини були підтверджені допитаними в судовому засіданні свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Частиною 3 статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Отже, суд вірно взнав незаконним наказ в.о. генерального директора АТ «ЗАлК» Кізілова С.В. № 02-226/к від 11.02.2020р. про звільнення ОСОБА_1 в порядку п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули, а саме, відсутність на робочому місці на протязі січня 2020 року та протягом цілого дня 10.02.2020р., та, як наслідок, поновив його на роботі на займаній посаді. В скарзі зазначається, що таке вирішення спору є виходом за межі позовних вимог позивача, оскільки останній не просив поновити його на роботі. Але суд першої інстанції належним чином вмотивував такі свої висновки наступним. Суд вказував, що предметом розгляду у даній справі є законність прийнятого відповідачем рішення про звільнення позивача, а тому обставини правильності формулювання причини звільнення позивача, викладені у оскаржуваному наказі, не є предметом розгляду у даній справі, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги про зміну формулювання звільнення позивача з роботи з п. 4 статті 40 КЗпП на ч. 3 ст. 38 КЗпП України і зміну дати звільнення з 11.02.2020 року на 17.03.2020 року. На переконання суду, така вимога породжує інші правові наслідки - поновлення позивача на роботі, а внесення заявлених змін до змісту визнаного судом незаконним наказу суперечить висновку про чинність самого документу, який судом визнано таким, що підлягає скасуванню. Колегія повністю погоджується з цими висновками суду, та вказує, що таке вирішення спору щодо незаконності звільненні не є виходом за межі позовних вимог, оскільки у вимогах про зміну дати та формулювання звільнення позивачу судом відмовлено, а судом застосовано наслідки визнання незаконним наказу про звільнення, якими саме згідно статті 235 КЗпП є поновлення працівника на роботі. Таким чином, судом правильно вирішено спір в цілому, а також з урахуванням поновлення позивача на роботі стягнуто на його користь із роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не компенсацію у разі затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактично звільнення позивача не відбулось. Між тим, відповідач не визнавав також і стягнуті на користь позивача грошові кошти: частину зарплати, оплату лікарняних, відпускні, але в скарзі не конкретизує, які з цих стягнутих складових він не заборгував позивачу. Тому колегія, з урахуванням наявних матеріалів справи визнає правильним стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за січень 2020р. у сумі 7207,22 грн., оплату відпустки за січень 2020р. в сум 4558,51 грн., оплату щорічної відпустки за лютий-березень 2020р. в сумі 15 195,02 грн. Але стягнення оплати лікарняних судом здійснено з порушення вимог чинного законодавства. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) та виплачується Фондом соціального страхування України (далі - Фонд) застрахованим особам починаючи із шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності МСЕК незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності (ст. 22 Закону № 1105). Оплата п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця. Отже, суд мав стягнути з роботодавця оплату лікарняного лише за 5 днів тимчасової непрацездатності, оплата решти строку перебування на лікарняному здійснюється за рахунок Фонду соціального страхування України. Проте судом стягнуто з підприємства відповідача оплату лікарняних за весь час тимчасової непрацездатності з 03.02.2020р. по 21.02.2020р., що є невірним. За п`ять днів лікарняного слід було стягнути з підприємства на користь позивача: середньоденний заробіток позивача х 5 днів. Заробітна плата позивача за 11 місяців роботи (оскільки він працює менше 12 місяців) за вирахуванням дотації на харчування становить 296050,18 грн., відпрацьовано 323 дні, тому середньодення зарплата за один день становить 916,56 грн., а оплата 5 днів лікарняного буде дорівнювати: 916,56 х 5 = 4582,80 грн., та саме ця сума й підлягає стягненню з роботодавця на користь позивача, а тому рішення суду в цій частині відповідно до приписів п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми лікарняних з 14 018,79 грн. до 4 582,80 грн. Всі решта доводів скарги є необгрунтованими та рішення суду в іншій частині не спростовують, тому в іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 391-394, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року у цій справі змінити в частині розміру стягнутої суми оплати листа непрацездатності, визначивши її за перших п`ять днів лікарняного за лютий 2020р., що становить 4 582,80 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 грудня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.