Постанова Київський апеляційний суд № 755/5707/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4473/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2025 року м. Київ Справа № 755/5707/24 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету, правонаступником якого є Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут», про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та індексації за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, встановив: У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Національного авіаційного університету про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку та індексації за час вимушеного прогулу . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02 вересня 2021 року позивача було прийнято на посаду провідного фахівця кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств факультету транспорту, менеджменту і логістики Національного авіаційного університету. На підставі наказу ректора від 11 листопада 2021 року за № 1041/к позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 15 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили. Наказ було видано на підставінаказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2021 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» 16 травня 2022 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи задоволено: наказ ректора Національного авіаційного університету від 11 листопада 2021 року № 1041/к «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 визнано незаконним та скасовано. Стягнуто з Національного авіаційного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 36 000 грн. Листом № 01.01/120-45 від 19 лютого 2024 року, надісланим в месенджер Telegram, позивач була повідомлена про поновлення дії трудового договору з 01 березня 2024 року на підставі наказу Голови комісії з реорганізації НАУ від 30 січня 2024 року № 037/од та запропоновано з`явитися на робоче місце. 29 лютого 2024 року позивач звільнена за згодою сторін та сплачено заборгованість по заробітній платі в розмірі 3386,75 грн. У порушення вимог статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив позивача від роботи із зупиненням нарахування заробітної плати та не допустив до роботи після усунення підстав, з якими пов`язувалися відсторонення працівника від роботи, у зв`язку із чим з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року позивач перебувала у вимушеному прогулі з вини роботодавця. За період з 02 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року грошова компенсація за всі невикористані 60 днів щорічної відпустки становить 21 300 грн. На дату звільнення відповідач виплатив компенсацію за 18 днів відпустки в розмірі 4260,06 грн. У зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток та індексацію за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року в розмірі 150 620,05 грн, грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 02 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року в розмірі 17 039,94 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що вона просила суд про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу як належний та співмірний захід, спрямований на захист прав позивача згідно зі ст. 235 КЗпП України, а не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, як помилково зазначив суд. Зазначає про те, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку та посилання на ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» про те, що відшкодування заробітної плати за час призупинення дії договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, також безпідставні, оскільки у КЗпП України відсутня правова норма, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом із тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним до цієї ситуації є застосування статті 235 КЗпП України, оскільки призупинення дії трудового договору відбулося з грубим порушенням чинного законодавства та неможливість виконання позивачем своїх трудових обов`язків мало характер вимушеного прогулу. Отже, враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, саме на відповідача покладений обов`язок відшкодовувати середню заробітну плату за час перебування позивача у вимушеному прогулі, тому доводи відповідача про те, що такий обов`язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, безпідставні. Посилається на те, що суд взагалі не дослідив, чи зберігалося місце на посаді провідного фахівця кафедри менеджменту і логістики Національного авіаційного університету з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року за позивачем, чи за час незаконного відсторонення позивача на цю посаду була прийнята інша людина. Відповідачем не було надано доказів того, що функціонування університету було призупинено протягом 2022 та 2023 років. Суд не надав оцінки законності наказів № 218/к від 29 квітня 2022 року та № 524/к від 22 серпня 2022 року, з якими позивач не була ознайомлена належним чином та не знала про їх існування, не перевірив, чим підтверджуються відомості викладені в документах, складених працівниками відповідача. Від представника Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» Федосєєва Є. С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Указує, що станом на дату подання позову до суду першої інстанції позивачем пропущено без поважних причин строк позовної давності, а також в апеляційній скарзі окрім стягнення середнього заробітку та індексації за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористану відпустку, що було предметом позову, просить стягнення стосовно затримки розрахунку при звільненні, що не відповідає початковим вимогам позивача при подачі позовної заяви до суду першої інстанції. Зазначає, що за відсутності обґрунтованих доводів та доказів зі сторони позивача, підстав для задоволення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції немає. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» про заміну сторони. Замінено відповідача у справі Національний авіаційний університет на Державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут». Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 16 квітня 2025 року надіслала до апеляційного суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Представник відповідача Федосєєв Є.С. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь : середній заробіток та індексацію за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 в розмірі 150 620,05 грн та грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 02 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року у розмірі 17 039,94 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог в цій частині, оскільки наказом № 211/к від 27 лютого 2024 року звільнено позивача 29 лютого 2024 року за згодою сторін - за п.1 ст. 36 КЗпП України та сплачено грошову компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за періоди роботи: 2021 рік - 9 календарних днів; 2022 рік - 9 календарних днів. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по грошовій компенсації за невикористану відпустку за період з 02 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року у розмірі 17039,94 грн позивачем не надано. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зумовленого наказом відповідача від 11 листопада 2021 року про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року був визнаний незаконним та скасований, суд першої інстанції виходив з того, що з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року (дату звільнення ) трудові правовідносини між сторонами були призупинені відповідно до наказу від 29 квітня 2022 року № 218/к про призупинення дії трудового договору, згідно зі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Наказ відповідача про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 оскаржений не був, тому на момент звільнення 29 лютого 2024 року, незважаючи на те, що трудові відносини між позивачем та відповідачем були наявні, але, враховуючи їх призупинення, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 02 вересня 2021 року позивач ОСОБА_1 працювала у відповідача провідним фахівцем кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств факультету транспорту, менеджменту і логістики. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року у справі № 755/21807/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи встановлено наступні обставини. Наказом ректора Національного авіаційного університету від 04 листопада 2021 року №584/08 керівникам структурних підрозділів Національного авіаційного університету доведено до відома підпорядкованих працівників, що з 08 листопада 2021 року працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинено коронавірусом SARS-CoV-2. Згідно акту про відмову від вакцинування проти COVID-19 від 08 листопада 2021 року № 01 ОСОБА_1 відмовилася від вакцинування проти COVID-19. Наказом ректора Національного авіаційного університету від 11 листопада 2021 року № 1041/к ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 15 листопада 2021 року, на підставі статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ, службової записки декана ФТМЛ ОСОБА_2 від 10 листопада 2021 року №226, оскільки позивачем не надано документів про проведення нею профілактичного щеплення проти COVID-19 та не підтверджено про наявність протипоказань до вакцинації медичним висновком. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Наказ ректора Національного авіаційного університету від 11 листопада 2021 року № 1041/к «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 визнано незаконним та скасовано. Стягнуто з Національного авіаційного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36 000 грн. Наказом відповідача № 218/к від 29 квітня 2022 року у звязку з відсутністю можливості виходу на роботу та виконання своїх службових обовязків, відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено дію трудового договору з 02 травня 2022 року зі співробітниками, зокрема, з провідним фахівцем кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств Факультету транспорту, менеджменту та логістики ОСОБА_1 ( а.с. 60 ). На підставі рішення суду від 16 травня 2022 року у справі № 755/21807/21 наказом № 524/к від 22 серпня 2022 року скасовано наказ ректора від 11 листопада 2021 року № 1041/к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного фахівця кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства Факультету транспорту, менеджменту і логістики. Вказано сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 листопада 2021 року по 16 травня 2022 року, виходячи із законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати в сумі 6000 грн. в місяць. Також наказом № 524/к від 22 серпня 2022 року внесено зміни до наказу від 29 квітня 2022 року № 218/к про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , змінивши дату з 02 травня 2022 року на 17 травня 2022 року на підставі службової записки заступника начальника юридичного відділу Білого В.М. (а.с. 61). Листом № 01.01/120-45 від 19 лютого 2024 року позивач була повідомлена про поновлення дії трудового договору з 01 березня 2024 року на підставі наказу Голови комісії з реорганізації НАУ від 30 січня 2024 року № 037/од та запропоновано з`явитися на робоче місце. Однак, 26 лютого 2024 року позивач подала заяву про звільнення з роботи з 29 лютого 2024 року за згодою сторін ( а.с. 63). Наказом № 211/к від 27 лютого 2024 року звільнено позивача ОСОБА_1 з 29 лютого 2024 року за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України та сплачено грошову компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за періоди роботи: 2021 рік - 9 календарних днів; 2022 рік - 9 календарних днів. Позивач просила суд стягнути з відповідача середній заробіток та індексацію за час вимушеного прогулу за період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року в розмірі 150 620,05 грн., посилаючись на те, що її без законних підстав та з вини роботодавця не було допущено до роботи та не виданий відповідний наказ після того, як були усунуті підстави відсторонення. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в ст. 116 КЗпП України. Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала у трудових відносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19). У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (висновок Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. [...] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати». Суд установив, що 22 серпня 2022 року наказом № 524/к на підставі рішення суду від 16 травня 2022 року по справі № 755/2180/21 скасовано наказ ректора від 11 листопада 2021 року № 1041/к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного фахівця кафедри менеджменту і логістики, сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 листопада 2021 року по 16 травня 2022 року, виходячи із законодавчо визначеного розміру заробітної плати в сумі 6000 грн в місяць. Цим же наказом внесено зміни до наказу від 29 квітня 2022 року № 218/к про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , змінивши дату з 02 травня 2022 року на 17 травня 2022 року. За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. З викладеного вбачається, що за період з 15 листопада 2021 року по 16 травня 2022 року, на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року у справі № 755/2180/21, позивачу виплачено середній заробіток за період відсторонення від роботи, яке судовим рішенням визнано незаконним. Разом з тим, доводи апеляційної скарги позивача про те, що період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року (дата звільнення) є вимушеним прогулом, є безпідставними, оскільки у цей період трудові правовідносини між сторонами були призупинені, адже наказ від 29 квітня 2022 року № 218/к про призупинення дії трудового договору позивачем в установленому законом порядку оскаржено не було. Отже, правильними є висновки суду першої інстанції суду про те, що на момент звільнення 29 лютого 2024 року, незважаючи на те, що трудові відносини між сторонами були наявні, але, враховуючи призупинення трудового договору, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати. Доводи апеляційної скарги позивача полягають у тому, що про існування наказу від 29 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору позивачу не було відомо, а тому цей наказ не створював для неї жодних юридичних наслідків, відтак позивач перебувала у вимушеному прогулі з вини роботодавця, оскільки видання безпідставного та незаконного наказу призвело до невиплати заробітної плати позивачеві. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги, враховуючи наступне. Частинами першою і другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 дійшов таких висновків: «Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону. У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України. Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.» Таким чином, доводи скаржника щодо незаконності наказу від 29 квітня 2022 року № 218/3 про призупинення дії трудового договору та що цей наказ не створив жодних юридичних наслідків, оскільки про наказ позивачу не було відомо, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач не оскаржила зазначений наказ у встановленому законом порядку, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем не було надано доказів того, що функціонування університету було призупинено протягом 2022 - 2023 років , натомість участь у судовому процесі у справі № 755/21807/21, прийняття наказів від 22.08.2022 року свідчить про протилежне, - колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини не мають правового значення для вирішення даної справи, адже предметом даного позову не є оскарження наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем. Враховуючи, що даний наказ від 29 квітня 2022 року з внесеними до нього змінами наказом від 22 серпня 2022 року не оскаржений позивачем та не скасований, тому відсутні правові підстави вважати, що невиконання позивачем своїх трудових обов`язків у період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року було вимушеним прогулом. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд не надав оцінки законності наказів № 218/к від 29 квітня 2022 року та № 524/к від 22 серпня 2022 року, також відхиляються апеляційним судом, оскільки зазначені накази відповідача не є предметом даного спору, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог. Помилкове посилання суду першої інстанції на положення ст. 117 КЗпП України не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що за період з 02.09.2021 року по 29.02.2024 року нею не було використано 60 днів відпустки, тому компенсація становить 21 300 грн. На дату звільнення відповідач сплатив компенсацію за 18 днів відпустки в сумі 4260,06 грн., тому сума заборгованості грошової компенсації за невикористану відпустку становить 17 039,94 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Згідно з наказом № 211/к від 27 лютого 2024 року про звільнення позивача за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України їй сплачено грошову компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за періоди роботи: 2021 рік - 9 календарних днів; 2022 рік - 9 календарних днів, що охоплює період з 02 вересня 2021 року по 16 травня 2022 року. Разом з тим, як встановлено судом, у період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року дія трудового договору з позивачем була призупинена. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Враховуючи викладене, оскільки за період з 02.09.2021 року по 16.05.2022 року, в тому числі за період відсторонення позивача від роботи, яке було визнано рішенням суду від 16 травня 2022 року незаконним, позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 18 календарних днів, а з 17 травня 2022 року дію трудового договору з позивачем було призупинено, тому за період з 17 травня 2022 року по 29 лютого 2024 року відсутні підстави для нарахування компенсації за невикористану відпустку. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по грошовій компенсації за невикористану відпуску за період з 02 вересня 2021 року по 29 лютого 2024 року у розмірі 17 039,94 грн позивачем не надано. Відтак, правильними є висновки місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку. Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю, правильними є висновки місцевого суду про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18660/16. Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 26 серпня 2025 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г. М. Рейнарт І. М.