Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/1807/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9571/21 Справа № 201/1807/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про зобов`язання виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири, - в с т а н о в и л а: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (далі - КП «Теплоенерго» ДМР) про зобов`язання виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири, мотивуючи тим, що вона 04 червня 2020 року, на підставі договору купівлі-продажу, придбала 63/100 частки квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що 26 серпня 2020 року нею було отримано досудову вимогу відповідача щодо сплати заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 10 872,10 грн., при цьому у добровільному списанні відповідної заборгованості, зважаючи на зміну власника квартири відповідачем було відмовлено. Посилаючись на те, що відповідна заборгованість виникла з вини попередніх власників квартири, при цьому у договорі купівлі-продажу квартири від 04 червня 2020 року вона не брала на себе зобов`язань сплачувати за попередніх власників їх боргу, просила суд зобов`язати КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по особовому рахунку за квартирою АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 червня 2020 року. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов безпідставного висновку про відсутність доказів порушення її прав, оскільки наявність заборгованості по особовому рахунку позбавляє її права на отримання житлової субсидії, оскільки субсидія не призначається у разі наявності простроченої заборгованості з оплати комунальних послуг. Зазначає, що судом першої інстанції проігноровані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01 вересня 2020 року по справі №686/6276/19, а саме, що діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не зазначено в договорі купівлі-продажу. Вказує, що Верховний Суд не пов`язує обов`язок надавача комунальних послуг виключити борги попередніх власників з особового рахунку по квартирі при переході права власності на неї із фактом пред`явлення чи не пред`явлення надавачем послуг вимог до нового власника провести сплату заборгованості за попереднього власника. КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на відповідність висновків місцевого суду встановленим у справі обставинам, нормам матеріального та процесуального права, просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що форма рахунку затверджена уповноваженими органами та не може бути змінена за бажанням виконавця послуг або споживача. Зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, інформацію щодо загальної суми до сплати. Вказує, що заборгованість за теплопостачання відповідач має намір стягнути із попереднього власника, що буде неможливо у разі списання виниклої заборгованості з особового рахунку взагалі. Зазначає, що доводи про неможливість позивачем отримання субсидії внаслідок наявної заборгованості є безпідставними, оскільки остання і так не має права на її отримання внаслідок купівлі у 2020 році двох квартир загальною вартістю, що перевищує 50 000 грн. Крім того, позивач не зверталася до відповідача з вимогою надання довідки про стан особового рахунку № НОМЕР_1 , закріпленого за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив, відповідно до якого зазначає, що відповідач безпідставно посилається на пункт 4 частини 3 статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", оскільки рахунок на оплату комунальної послуги дійсно повинен містити інформацію про загальну суму до сплати, але лише тієї суми, яка дорівнює платі за надані комунальні послуги, які отримав конкретний споживач цих послуг, якому і виставляються такі рахунки. Вказує, що відповідно до частини 8 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної роботи (наданої послуги) зобов`язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи (надання послуги). Таким чином, відповідач надаючи послуги з теплопостачання, щомісячно видає розрахункові документи по сплаті за спожиті комунальні послуги, які не відповідають обсягу фактично наданих позивачу послуг. Вважає, що можливість надання чи ненадання субсидії не є предметом даного спору. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 червня 2020 року ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кононенко С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №402, придбала у ОСОБА_2 63/100 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.7-12). За адресою АДРЕСА_2 оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 . Як вбачається з рахунку за теплову енергію за особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01 жовтня 2020 року наявна заборгованість у розмірі 10 872,10 грн. (а.с.21). Згідно відповіді КП «Теплоенерго» ДМР від 20 жовтня 2020 року №2219 на заяву щодо заборгованості за надані послуги централізованого теплопостачання, яка обліковується на особовому рахунку № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 було повідомлено, що заборгованість у розмірі 10 872,10 грн. виникла з вини попереднього власника ОСОБА_2 , у зв`язку з чим комунальне підприємство буде звертатися до суду за примусовим стягненням боргу (а.с.19-20). Відповідач звертався до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь КП «Теплоенерго» ДМР заборгованості по сплаті за теплопостачання станом на 04 червня 2020 року (а.с.47-49). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради не вимагає від позивача, як нового власника, провести сплату заборгованості за попереднього власника, напроти, надано докази звернення із вимогою до продавця про сплату боргу, що у свою чергу свідчить, що ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом права з відсутністю його порушення іншою стороною, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для захисту цивільного права позивача. Отже наявність заборгованості по особовому рахунку на квартиру, що утворилась з вини попереднього власника, не порушує законних прав та інтересів нового власника. При цьому, виходячи з вимог Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості є господарською діяльністю підприємства. Вважав недоцільним посилання позивача на те, що наявність обліку боргів за комунальні послуги по її квартирі, позбавляє її права на отримання субсидії, оскільки будь-яких доказів звернення позивача до відповідача за наданням довідки про стан особового рахунку, закріпленого за адресою позивача, задля подальшого звернення для отримання субсидії, не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Згідно ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому позивач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги з моменту набуття права власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ч.1 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. У статті 16 ЦК України визначений загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Варто враховувати, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Згідно п.1 ч.1 і ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачає ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21 липня 2005 р. № 630 послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води. Вимоги п.2 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлюють право споживача на одержання в установленому законодавством порядку необхідної інформації про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання послуг, їх споживчі властивості тощо. Положення п.6 вказаної статті встановлюють право споживача на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». З 04 червня 2020 року власником квартири АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 . Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення протиправних дії відповідача щодо обліку попереднього власника квартири за надані комунальні послуги, оскільки чинним законодавством не визначено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги. Так, згідно положень ч.ч.1,2 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16 липня 1999 року бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку розрахунків за житлово-комунальні послуги на кожен об`єкт обліку (квартиру) підприємство відкриває один особовий рахунок. Отже, сам факт рахування за певною квартирою суми боргу не свідчить про порушення прав, у даному випадку, позивача. Звертаючись до суду з позовом позивач зазначала, що наявність заборгованості колишнього власника квартири на особовому рахунку порушує її права та інтереси, яка є власником квартири, але позивачем не доведено, що на час розгляду справи у суді відповідачем порушуються її права, як споживача комунальних послуг. Колегія суддів наголошує на тому, що особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом. Зобов`язання КП «Теплоенерго» ДМР щодо виключення з обліку по особовому рахунку заборгованості попередніх власників не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту. Доводи апеляційної скарги щодо порушення наявною заборгованістю права на субсидію, колегія суддів вважає безпідставним та недоведеними з огляду на те, що відповідачу не було відмовлено в її отриманні. Крім того, у разі подання заяви на отримання субсидії, остання не позбавлена права надати копію відповідного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , з метою спростування вини позивача у її виникненні. Крім того, колегія суддів зауважує, що у випадку відмови відповідним органом у наданні субсидії, позивач не позбавлена права оскаржити відповідні дії до суду та відновити вже дійсно порушені права. Колегія суддів також зауважує, що сам відповідач неодноразово зазначав про відсутність будь-яких претензій до позивача з приводу виниклої заборгованості або правових вимог щодо погашення боргу. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивач ОСОБА_1 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , а є лише власником 63/100 частки вказаної квартири. Як вбачається з договору купівлі-продажу, власником іншої частки квартири є ОСОБА_3 . При цьому, відомості, що останній не був власником спірного майна на момент утворення заборгованості в матеріалах справи відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 17 грудня 2021 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.