Постанова 4854 № 540/2186/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2186/21 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. Дата і місце ухвалення 06.09.2021р., м. Херсон П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: 17.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2018 року по 13.08.2019 року в сумі 196 387,40 грн. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року поданий адміністративний позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків, шляхом подачі заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із даним позовом, Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року позов повернуто позивачеві. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. Апелянт посилався на те, що невиплата йому відповідачем грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Апелянт вважає, що спори про виплату заробітної плати не можуть обмежуватись строками звернення до суду. Посилаючись на п. 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 року 260, апелянт зазначив, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. При цьому, підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Позивач також зазначив, що саме відповідач, не виконавши вимоги наказу МВС України № 260 від 06.04.2016 року та не провівши виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу протягом розумного строку, діяв недобросовісно. На думку апелянта, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу є нічим іншим, як виплатою грошового забезпечення поліцейському, який через незаконне звільнення та незалежні від нього обставини не міг здійснювати свої посадові обов`язки. З огляду на викладене апелянт просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Залишаючи без руху адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладену у постановах від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16, у постанові від 10.10.2019р. у справі №522/13736/15, у постанові від 21.04.2021р. у справі №461/1303/19, у постанові від 31.05.2021р. у справі №200/10640/20-а, посилався на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі. З огляду на викладене, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи представника позивача про те, що вимога про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, а тому, в силу положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, працівник має право звернутися до суду з позовом з такими вимогами без обмеження будь-яким строком. Суд дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом, передбачений КЗпП України, у зв`язку з чим запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви, шляхом подачі заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із даним позовом. Вказану ухвалу суду отримано позивачем 26.07.2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи власним підтвердженням представника позивача, направленим на електронну пошту суду першої інстанції. У встановлений судом першої інстанції строк позивач не скористався своїм правом на усунення недоліків позовної заяви, та заяви про поновлення строку звернення до суду не подав, що разом із висновком суду про відсутність поважних причин пропуску тримісячного строку звернення до суду і стало підставою для залишення без розгляду, поданої позовної заяви. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду, з огляду на наступне: Звертаючись з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 посилався на те, що наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2017 року № 152 о/с його було звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 5 (через службову невідповідність). Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.09.2017 року по справі № 821/1045/17 було задоволено позов ОСОБА_1 на скасовано зазначений вище наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2017 року № 152 о/с про його звільнення та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Каховського поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області з 16.06.2017 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16.06.2017 по 06.09.2017 в сумі 27627 грн. 38 коп. У зв`язку із прийняттям Херсонським окружним адміністративним судом постанови від 06.09.2017 року Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області 13.09.2017 року прийнято наказ № 234 о/с, яким скасовано пункт наказу ГУНП від 15.06.2017 року № 152 о/с в частині звільнення позивача зі служби та поновлено його на посаді з 16.06.2017 року. В подальшому постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.09.2017 року у справі № 821/1405/17 було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. У зв`язку із прийняттям Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 30.11.2017 року Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області 27.12.2017 року прийнято наказ № 335 о/с, яким скасовано пункт наказу ГУНП від 13.09.2017 року № 234 о/с в частині скасування пункту наказу ГУНП від 15.06.2017 року № 152 о/с. Наказом ГУНП в Херсонській області від 03.01.2018 року № 1 о/с було внесено зміни до пункту наказу ГУНП від 27.12.2017 року № 335 о/с в частині виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 року, винесеної у справі № 821/1045/17, скасовано пункт наказу ГУНП від 13.09.2017 року № 234 о/с в частині скасування пункту наказу ГУНП від 15.06.2017 року № 152 о/с, та наказано вважати позивача звільненим зі служби в поліції з 31.12.2017 року. 24.01.2018 року Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області прийнято наказ № 14 о/с, яким внесено зміни в пункт наказу ГУНП від 15.06.2017 року № 152 о/с в частині звільнення, а саме, наказано вважати ОСОБА_1 звільненим з 31.12.2017 року. Постановою Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 821/1045/17 було скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та залишено в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року. На виконання зазначеної постанови Верховного Суду від 31.07.2019 року Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області 14.08.2019 року прийнято наказ № 240 о/с, яким скасовано пункт наказу ГУНП від 15.06.2017 року № 152 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та поновлено його на посаді з 16.06.2017 року. В поданому позові позивач вказав на те, що після поновлення його на посаді відповідач не виплатив йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2018 року по 13.08.2019 року в сумі 196 387,40 грн. Про нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2018 року по 13.08.2019 року вказував і відповідач, надавши лист начальника УФЗБО ГУНП в Херсонській області від 09.06.2021 року (а.с. 39). Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень. Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Суд першої інстанції вірно зазначив, що у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України вказав на те, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України). Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по справі №369/10046/18 (провадження №61-0664сво19). Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За правилами ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Таким чином, з огляду на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України на позовні вимоги у цій справі не розповсюджуються. Разом з цим, з огляду на вищенаведений правовий висновок щодо спірних правовідносин, не підлягають застосуванню до цих позовних вимог і приписи КАС України в частині місячного строку звернення до суду. Натомість, апеляційний суд враховує, що приписи адміністративного законодавства відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України дозволяють застосовувати строки звернення до суду, у випадках не передбачених цим Кодексом, визначені іншими законами, зокрема, ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Суд першої інстанції вірно зазначив, що про порушення своїх прав на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач дізнався з моменту видання наказу про його поновлення на посаді, а саме з 14.08.2019 року, проте із цим позовом звернувся лише 17.05.2021 року, тобто із пропуском тримісячного терміну, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України. При цьому, у позові позивачем не наведено обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду у визначений термін. Таких обставин не наведено позивачем ні на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, ні в апеляційній скарзі. Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Частиною 4 статті 123 КАС України також передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для залишення поданого ОСОБА_1 позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок залишення поданого позову без розгляду після відкриття провадження та встановлення відповідності позовної заяви вимогам ст. 160, 161, 171 КАС України, з огляду на те, що таке право надано суду першої інстанції положеннями ст. 123 КАС України, яка передбачає можливість залишення позовної заяви без розгляду навіть після відкриття провадження у справі у разі встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду і якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними. В даному випадку позивачем після встановлення судом факту пропуску строку звернення до суду не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху та не надано відповідної заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказані висновки суду першої інстанції. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук