Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/6089/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" грудня 2021 р. Справа№ 910/6089/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Майданевича А.Г. Гаврилюка О.М. за участі секретаря судового засідання Дерій В.В. представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 07.12.2021 розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду соціального страхування України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 910/6089/21 (суддя - Васильченко Т.В.) за позовом Фонду соціального страхування України до Адвокатського бюро «Юрченко Юрій та партнери» про визнання договору недійсним ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Фонд соціального страхування України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Адвокатського бюро «Юрченко Юрій та партнери» (далі - АБ «Юрченко Юрій та партнери», відповідач) про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що договір про надання правової допомоги від 20.03.2020 за №08-52-20 (далі - договір), укладений між Фондом соціального страхування України та АБ «Юрченко Юрій та партнери» є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даним правочином, у зв`язку з чим позивач просить визнати вказаний договір недійсним. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 910/6089/21 в задоволенні позовних вимог Фонду соціального страхування України до АБ «Юрченко Юрій та партнери» про визнання недійсним договору відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем недоведено своїх вимог щодо недійсності договору про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020. При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що спірний договір є укладеним з дотриманням вимог, які встановлені Цивільним кодексом України до договорів про надання послуг. Зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили оскаржуваний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності на момент укладення договору. Волевиявлення учасників правочинів є вільним і відповідає їх внутрішній волі. Сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного правочину. Крім того, дії сторін свідчать про дотримання та виконання умов договору, а саме зі сторони відповідача - наданням позивачеві погоджених послуг, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками між сторонами актами приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 та №2 від 21.04.2020, а зі сторони позивача - оплатою отриманих послуг, що підтверджується платіжним дорученням №6138 від 13.04.2020 про перерахування коштів на рахунок позивача з призначенням платежу «оплата надання правової допомоги, згідно акту №1 від 10.04.2020, договір №08-52-20 від 20.03.2020». Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фонд соціального страхування Україну звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постановити нове рішення, яким позовну заяву Фонду соціального страхування задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянтом викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021, яке ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 залишено без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції повність проігноровано надані позивачем докази, не звернуто увагу на те, що проекти окремих доручень директора виконавчої дирекції, проекти відповідей на запити, як зазначено в акті приймання-передачі наданої правової допомоги № 1 не є документами правового характеру та не відноситься до правових послуг. Позивач вказує, що за твердженням відповідача останній готував документи, які готують штатні працівники Фонду, а від так не здійснював надання правової допомоги, як це передбачено Договором, тобто умисно не створював результатів, на які було спрямовано укладання Договору. Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не з`ясовано, що відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Також, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідач укладаючи вищевказаний договір не мав на меті надання правової допомоги позивачеві, а виконував особисті доручення на той час директора виконавчої дирекції Думи О.О. При цьому, станом на дату подання даного позову в апелянта відсутні будь-які підтвердження наданої відповідачем правової допомоги позивачеві. Враховуючи вищевикладене, скаржник стверджує, що договір має ознаки фіктивності та підлягає визнанню недійсним. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснень 25.11.2021 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду відповідно до приписів ст. 263 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, зазначає, що місцевим господарським судом, повно та об`єктивно досліджено матеріали справи, прийнято законне та обгрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необгрунтованими, з викладенням в апеляційній скарзі недостовірної інформації. Крім того, відповідач вказує, що останнім не визнаються позовні вимоги в повному обсязі, так як Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, з огляду на виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, про що свідчать дії сторін, а саме, зі сторони відповідача шляхом надання позивачу погоджених послуг, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками між сторонами актами приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від та №2 від 21.04.2020, а зі сторони позивача - оплатою отриманих послуг, що підтверджується платіжним дорученням №6138 від 13.04.2020 про перерахування коштів на рахунок позивача з призначенням платежу «оплата надання правової допомоги, згідно акту №1 від 10.04.2020, договір №08-52-20 від 20.03.2020». При цьому, за актом приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 адвокатське бюро в період з 20 03.2020 по 10.04.2020 надало клієнту, а клієнт прийняв правову допомогу в загальному розмірі 107400,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень і заперечень, а також скріплений печатками. Відповідач зауважує, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції не було встановлено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, в тому числі і підстав його фіктивності і позивачем наявність таких підстав не була доведена. Також відповідач зазначає, що судом було об`єктивно встановлено, що спірний договір укладено з дотриманням вимог, які встановлені Цивільним кодексом України до договорів про надання послуг. Крім того, відповідач звертає увагу, що позивачем навіть не зазначено, які саме докази нібито проігнорував суд першої інстанції. При цьому, як вказує відповідач документи Фонду, як окремі доручення директора виконавчої дирекції Фонду, які є обов`язковими до виконання працівниками Фонду, та відповіді Фонду на запити, в тому числі адвокатські, є документами правового характеру. Більше того, вони навіть відповідають усім ознакам, перерахованим позивачем, як такі, що притаманні юридичним документам. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України у справі № 910/6089/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду соціального страхування України на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6089/21 та призначено розгляд справи на 07.12.2021. У судовому засіданні 07.12.2021 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання У судове засідання 07.12.2021 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.03.2020 між АБ «Юрченко Юрій та партнери» (далі - виконавець) та Фондом соціального страхування України (далі - клієнт), в особі директора виконавчої дирекції Фонду Думи О.О., укладено договір про надання правової допомоги №08-52-20, за умовами якого, клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу, для чого здійснювати всі передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законодавчими актами заходи захисту, представництва, а також надання інших видів правової допомоги (далі - правова допомога), а клієнт зобов`язується сплачувати адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору (пункту 1.1). Умовами пункту 1.2 укладеного договору визначено, що для надання правової допомоги згідно пункту 1.1 договору адвокатське бюро, зокрема: забезпечує захист і реалізацію прав і законних інтересів клієнта; здійснює представництво клієнта в будь-яких органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, Прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких інших питань, пов`язаних з наданням правової допомоги; здійснює надання усних та письмових консультацій, порад та висновків з питань застосування національного законодавства; здійснює підбір нормативно-правових актів з порушеного клієнтом питання (як у паперовому, так і в електронному вигляді); перевіряє та аналізує юридичну документацію клієнта, здійснює правову експертизу документів, наданих клієнтом; забезпечує підготовку письмових документів клієнта (розробка або участь в розробці договорів, внутрішніх документів, заяв, претензій, відповідей на претензії, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, скарг, пояснень, клопотань та інших документів процесуального та правового характеру); здійснює інші дії, що необхідні у зв`язку з виконанням даного договору або доручені клієнтом в межах надання правової допомоги. Ціну договору становить загальний розмір гонорару адвокатського бюро за період дії даного договору, який складається із загальної вартості наданої адвокатським бюро клієнту правової допомоги, зазначеної в актах наданої правової допомоги, та не може перевищувати 198000,00 грн. Усі розрахунки за даним договором проводяться в гривні в безготівковій формі, порядок їх проведення визначається в додатку №1 до договору (пункти 3.1 та 3.2 договору). Додатком №1 до договору сторонами погодили, що розмір гонорару адвокатського бюро за надання правової допомоги за 1 (одну) годину роботи адвоката адвокатського бюро становить 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок, без ПДВ. При цьому, загальний розмір гонорару за період дії договору не може перевищувати суму, вказану в пункті 3.1 договору. Згідно пункту 3.3 оплата суми гонорару адвокатського бюро здійснюється клієнтом на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданої правової допомоги, які складаються сторонами кожні два тижні та рахунків-фактур шляхом перерахування коштів на поточний рахунок адвокатського бюро, вказаний в даному договорі, протягом п`яти календарних днів з дати підписання відповідного акту приймання-передачі, якщо інший порядок не буде окремо погоджений сторонами. Пунктом 3 додатку №1 до договору сторони передбачили, що за результатами надання правової допомоги адвокатське бюро кожні два тижні з дати укладення договору надає клієнту в двох примірниках акт приймання-передачі наданої правової допомоги, що має бути підписаний та скріплений печаткою адвокатського бюро. Підписання клієнтом такого акту здійснюється протягом трьох робочих днів з дня його отримання від адвокатського бюро та є підтвердженням, що правова допомога, надана Адвокатським бюро, прийнята клієнтом. Один примірник підписаного клієнтом акту повертається адвокатському бюро. При цьому, у пункті 4 додатку №1 сторони визначили, що у випадку наявності у клієнта зауважень щодо наданої правової допомоги клієнт має право надавати адвокатському бюро протягом трьох робочих днів з дня отримання акту письмову мотивовану відмову від його підписання. У цьому випадку адвокатське бюро усуває відповідні недоліки, після чого клієнт зобов`язаний підписати акт протягом 3 робочих днів після усунення усіх недоліків, які були зазначені у мотивованій відмові. Акт вважається підписаним і в тому разі, якщо протягом трьох робочих днів з дня отримання від адвокатського бюро клієнт не надавав письмову мотивовану відмову від підписаного акту. Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01.06.2020. Договір може бути припинений виключно за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткового договору (пункти 5.1 та 5.2 договору). За актом приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 адвокатське бюро в період з 20.03.2020 по 10.04.2020 надало клієнту, а клієнт прийняв правову допомогу в загальному розмірі 107 400,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень і заперечень, а також скріплений печатками. Платіжним дорученням №6138 від 13.04.2020 Фонд соціального страхування України перерахував на банківський рахунок адвокатського об`єднання кошти у розмірі 107 400,00 грн в рахунок оплати наданої правової допомоги згідно акту №1 від 10.04.2020 за договором №08-52-20 від 20.03.2020. За актом приймання-передачі наданої правової допомоги №2 від 21.04.2020 адвокатське бюро в період з 11.04.2020 по 21.04.2020 надало клієнту, а клієнт прийняв правому допомогу в загальному розмірі 36000,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень і заперечень, а також скріплений печатками. У вказаних актах сторони підтвердили, що правова допомога надана в повному обсязі з дотриманням інших умов вищевказаного договору. У клієнта претензій до якості наданої правової допомоги немає. Додатковим договором №1 від 22.04.2020, адвокатське бюро та клієнт дійшли згоди про розірвання договору про надання правової допомоги від 20.03.2020 №08-52-20 з дати підписання додаткового договору. При цьому, у пункті 2 сторони підтвердили, що протягом строку дії договору зобов`язання адвокатським бюро виконувалися належним чином, в повному обсязі, з дотриманням інших умов договору та клієнт не має жодних претензій до якості отриманої правової допомоги. В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією №1128-08-1 від 27.04.2020, в якій вимагав повернути безпідставно отриману оплату за договором про надання правової допомоги від 20.03.2020 №08-52-20 у строк до 11.05.2020, вказуючи, що більшість послуг, перелічених в актах приймання-передачі наданої правової допомоги не є правовими послугами та відповідно не можуть бути оплачені як гонорар адвоката за вимогами чинного законодавства. Відповідач, в свою чергу, враховуючи відсутність оплати за актом приймання-передачі наданої правової допомоги №2 від 21.04.2020 у розмірі 36 000,00 грн, звернувся до позивача з претензією №06/05/20 від 06.05.2020 про погашення заборгованості з оплати наданої правової допомоги у вказаному розмірі. Позивач, у відповідь на отриману претензію відповідача, листом №1333-08-1 від 22.05.2020 вимоги щодо погашення заборгованості відхилив повністю з причин, вказаних у претензії № 1128-08-1 від 27.04.2020. Позивач, звернувся до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю, вважаючи, що адвокатське об`єднання укладаючи договір про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020 не мало на меті надання правової допомоги, оскільки проекти окремих доручень директора виконавчої дирекції, проекти відповідей на запити, як роботи вказані в акті приймання-передачі правової допомоги №1 не відносяться до складання документів правового характеру, а відтак і не може бути правовою послугую та в його електронній базі документообігу не зареєстровано жодного документу отриманого та/або направленого адвокатському об`єднанню. Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що сторонами в дійсності вчинені дії у відношенні одна до одної для реального настання правових наслідків за договором, що підтверджується підписанням уповноваженими особами актів приймання-передачі надання правової допомоги, здійсненням відповідної оплати. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно із статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Приписами статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містяться у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом. Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип. Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність укладеного між позивачем та відповідачем оспорюваного договору та факт його виконання (надання послуг відповідачем та їх часткова оплата позивачем), свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі. Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, сторони за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір про надання правової допомоги, який став обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Тобто, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №904/4885/20. При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 17.06.2020 у справі №910/12712/19 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18. Як встановлено місцевим господарським судом, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, під час розгляду даної справи судом не встановлено та позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, в тому числі і підстав його фіктивності. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України). Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 та у постанові Верховного суду від 20.07.2021у справі №921/490/18. У постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №904/2958/20 наголошено на тому, що ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв`язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/3938/18 та у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2495/20. Місцевим господарським судом вірно встановлено, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України). Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов`язок замовника з її оплати. Як встановлено місцевим господарським судом, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, спірний договір укладений з дотриманням вимог, які встановлені Цивільним кодексом України до договорів про надання послуг. Зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили оскаржуваний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності на момент укладення договору. Волевиявлення учасників правочинів є вільним і відповідає їх внутрішній волі. Сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного правочину. При цьому, дії сторін свідчать про його виконання, а саме зі сторони відповідача шляхом надання позивачу погоджених послуг, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками між сторонами актами приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 та №2 від 21.04.2020, а зі сторони позивача - оплатою отриманих послуг, що підтверджується платіжним дорученням №6138 від 13.04.2020 про перерахування коштів на рахунок позивача з призначенням платежу «оплата надання правової допомоги, згідно акту №1 від 10.04.2020, договір №08-52-20 від 20.03.2020». З огляду на викладене вище, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про недоведеність позивачем своїх доводів щодо недійсності договору про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелента про те, що за приписами Інструкції з діловодства у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України, її робочих органах та їх відділеннях, що затверджена наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України №244-ос від 16.11.2017, документи з основної діяльності, адміністративно-господарських та кадрових питань готуються і подаються структурними підрозділами виконавчої дирекції Фонду, що виключає можливість їх підготовки та формування сторонніми особами, оскільки, обов`язок щодо письмової підготовки документа не свідчить про дійсне його виконання відповідальною особою позивача; при цьому, наявність у штаті Фонду працівників відповідної кваліфікації не позбавляє можливості залучення сторонньої особи (адвокатського об`єднання) на договірній основі для підготовки проектів, в т.ч. внутрішніх документів. Крім того, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що в електронній базі СЕД «Веб-док 2014» підсистеми «Документообіг та КВД» в реєстрах вхідної та вихідної документації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не зареєстровано жодного документу отриманого від адвокатського об`єднання, з огляду на те, що умовами укладеного договору не встановлено обов`язку реєстрації підготовлених та наданих документів відповідачем у відповідній системі. Також судовою колегією відхиляються доводи позивача про те, що надана відповідачем правова допомога за актом приймання-передачі №1 від 10.04.2020 не відноситься до правових послуг, що свідчить, на його думку, про фіктивність укладеного договору про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020, з огляду на наступне. Приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Правовими наслідками договору про надання правової допомоги є здійснення адвокатським бюро захисту, представництва або надання інших видів правової допомоги клієнту. Пунктом 1.1 договору визначено, що клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу, для чого здійснювати всі передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законодавчими актами заходи захисту, представництва, а також надання інших видів правової допомоги (далі - правова допомога), а клієнт зобов`язується сплачувати адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору. Умовами пункту 1.2 договору передбачено, що для надання правової допомоги згідно пункту 1.1 даного договору адвокатське бюро: забезпечує захист і реалізацію прав і законних інтересів клієнта; здійснює представництво клієнта в будь-яких органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, Прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких інших питань, пов`язаних з наданням правової допомоги; здійснює надання усних та письмових консультацій, порад та висновків з питань застосування національного законодавства; здійснює підбір нормативно-правових актів з порушеного клієнтом питання (як у паперовому, так і в електронному вигляді); перевіряє та аналізує юридичну документацію клієнта, здійснює правову експертизу документів, наданих клієнтом; забезпечує підготовку письмових документів клієнта (розробка або участь в розробці договорів, внутрішніх документів, заяв, претензій, відповідей на претензії, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, скарг, пояснень, клопотань та інших документів процесуального та правового характеру); здійснює інші дії, що необхідні у зв`язку з виконанням даного договору або доручені клієнтом в межах надання правової допомоги. Враховуючи вищевикладені умови договору, вбачається, що спектр правових послуг, що надається та приймається є різноманітним і не зводиться лише до представництва інтересів клієнта, тобто позивача, в будь-яких органах влади, а може полягати у підготовці внутрішніх документів клієнта, що спростовує твердження позивача про те, що підготовка відповідачем проектів окремих доручень директора виконавчої дирекції, проектів відповідей на запити, які зазначено в акті, не є документами правового характеру. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними у залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 910/6089/21 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 910/6089/21 - залишити без змін.

2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Фонд соціального страхування України.

3. Справу № 910/6089/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена та підписана 17.12.2021. Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді А.Г. Майданевич О.М. Гаврилюк