Постанова 4801 № 129/2985/20

Справа № 129/2985/20 Провадження № 22-ц/801/2442/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дєдов С. М. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 рокуСправа № 129/2985/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Гайсинського районного суду Вінницької області Дєдовим С.М., ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , маючи на меті отримати банківські послуги, підписав заяву від 29.05.2015. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 10020,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Між сторонами укладений договір, за яким у них виникли обов`язки: у кредитора - інформувати позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки за картковим рахункам на умовах, зазначених у пункті 1.1.3.1.9. договору; у позичальника - отримувати виписки про стан і здійснення операції за картковим рахункам (пункт 1.1.2.1.5.). Згідно з пунктом 1.1.5.2. договору неотримання чи несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє його від виконання його зобов`язань за Договором. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 12.10.2020 становить 31 190,04 гривень, з яких: 13 693,30 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4784,72 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та 12 712,02 грн. нарахована пеня, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2021 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Судові витрати просило стягнути з відповідача. Основними доводами апеляційної скарги є те, що в підтвердження позовних вимог позивачем надані належні та допустимі докази. Відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Помилковим є висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту та пені, оскільки на підтвердження наявності підстав для стягнення заборгованості позивач надав заяву-анкету, Витяг з Тарифів та Умов кредитування. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступного висновку. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 29.05.2015 ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.18). У якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 12.10.2020 становить 31 190,04 гривень, з яких: 13 693,30 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4784,72 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та 12 712,02 грн. нарахована пеня (а.с. 10-13). На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка підписана сторонами; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 21); та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 22-63) та розрахунок заборгованості за кредитним договором. Встановлено, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та ОСОБА_1 користувався коштами, про що свідчить виписка по картковому рахунку (а.с. 72-77) довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 15) та довідка про видані картки (а.с. 14). Підставою звернення з позовом до суду є невиконання кредитних зобов`язань відповідачем, що пов`язані із отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості по кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та пеню. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суд першої свій висновок мотивував тим, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог та виникнення заявленого банком розміру заборгованості. Документи, які додано до матеріалів справи не підтверджують обставини укладання відповідачем кредитного договору шляхом отримання банківських послуг, підписання Анкети-Заяву №б/н від 29.05.2015 та отримання останнім кредиту у розмірі 2400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З таким висновком апеляційна інстанція не може погодитись, з огляду на таке. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. У Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за тілом кредиту, а також пеню і заборгованість за відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.05.2015, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та на Умови та Правила надання банківських послуг. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником. Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами. Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату відсотків за користування кредитом та пені. У Анкеті-заяві позичальника від 29.05.2015 процентна ставка не зазначена. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_2 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічні правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Подані банком до суду першої інстанції докази на підтвердження позовних вимог є суперечливими, оскільки Анкета-заява, на яку позивач посилається, як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, за своїм змістом цієї обставини не підтверджує, а поданий позивачем розрахунок заборгованості також не можна взяти до уваги, оскільки він є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують підстави виникнення таких грошових зобов`язань. Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.05.2015 шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Апеляційний суд звертає увагу, що укладений між сторонами договір не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та тарифами банку (подані банком документи не скріплені особистим підписом відповідача), відповідно до яких нарахована пеня за користування кредитом, відсутня домовленість сторін по сплаті вказаних платежів, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по пені, є законним і обґрунтованим. Що стосується вимоги позову про стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки суд не бере до уваги Умови та правила надання банківських послуг, які не були підписані сторонами і на які посилається позивач, не можливо встановити строк повернення кредиту (строк виконання зобов`язання) та порядок погашення кредитної заборгованості, а відтак неможливо визначити дату, з якої можна нараховувати відсотки. Тому підстав стягувати відсотки в розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України теж не має. Згідно статті 12,81 ЦПК України, кожна сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. В свою чергу, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги довідку про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписаної 27.07.2010 (а.с. 19) та заяву позичальника №ANW3F4127020327, ОСОБА_1 від 26.01.2017 про надання кредиту у ПАТ «Акцент-Банк» (а.с. 20), оскільки відомості, які містяться у цих копіях не належать до обставин, що входять до предмета доказування, а саме довідка про умови кредитування складена 27.07.2010, тобто ще за 5 років до дати складання Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, від 29.05.2015, а заява позичальника №ANW3F4127020327, ОСОБА_1 від 26.01.2017 про надання кредиту у ПАТ «Акцент-Банк», не свідчить про правовідносини ОСОБА_1 із АТ КБ «ПриватБанк». З чим погоджується апеляційний суд. Відтак, Довідка про умови кредитування та заява позичальника №ANW3F4127020327, які були надана позивачем до позовної заяви і на які він посилається, обґрунтовуючи позов, не є належним основним доказами у справі. Оскільки, у довідці не вбачається, що зазначені умови кредитування стосуються саме кредитного договору б/н укладеного відповідачем 29.05.2015. Крім того, відповідно до копії довідки про видачу кредитних карт ОСОБА_1 згідно кредитного договору №б/н отримав кредитні картки №: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а.с.14) та користувався коштами за вказаними картками, про що свідчить виписка по картковому рахунку. Однак, в Довідці про умови кредитування зазначений інший номер договору SAMDN55000034828480, а тому Довідка відноситься до іншого кредитного договору. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цією Довідкою про умови кредитування був ознайомлена ОСОБА_1 , підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказана довідка на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містила умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсотках та пені. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення в частині вирішення спору щодо стягнення основної суми заборгованості (тіло кредиту). Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ОСОБА_1 не подав відзив на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України) та не подав відзив на апеляційну скаргу, як і жодних доказів на спростування отримання та використання кредитних коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за тілом кредиту в розмірі 13 693,30 грн., оскільки позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а в решті позовних вимог слід відмовити. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 43,90% (розрахунок 13 693,30 грн. (задоволена частинна вимог): 31 190,04 грн. (ціна позову)) х 100 = 43,90%. На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 922,77 грн. (43,90% від 2102,00 грн.) та судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 1384,16 грн. (43,90% від 3153,00 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, ч.1 ст. 369, 374, 376, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2021 року скасувати. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13 693,30 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 922,77 гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 1384,16 гривень, а всього 2306,93 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 16 грудня 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: Т.Б. Сало Т.М. Шемета