Постанова 4801 № 129/2447/20

Справа № 129/2447/20 Провадження № 22-ц/801/2285/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 рокуСправа № 129/2447/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 5.09.2018 р. укладено кредитний договір б/н у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку; у заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку» становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15.07.2020 року становить 18695,17 грн. і складається із: 14 249,52 грн заборгованість за тілом кредиту, 4 445,65 грн заборгованості за простроченими відсотками. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»: - заборгованість за договором б/н від 05.09.2018 р. станом на 15.07.2020 р. в сумі 14 249,52 грн (чотирнадцять тисяч двісті сорок дев`ять) гривень 52 коп. (код ЄДРПОУ - 14360570, МФО 305299 рахунок № НОМЕР_2 ); - судовий збір в сумі 1 597,52 грн. (код ЄДРПОУ - 14360570, МФО 305299 рахунок № НОМЕР_2 ). В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 14 249,52 грн, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 05.09.2018 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно наданої позивачем інформації вбачається, що ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 05.09.2018 року №б/н отримала картку № НОМЕР_3 , термін дії якої закінчується у липня 2022 року (а.с. 15). Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 за договором № б/н, старт карткового рахунку № НОМЕР_3 почався 05.09.2018 року. Встановлення кредитного ліміту 15 000,00 грн. відбулось 05.09.2018 року; зменшення кредитного ліміту 13 880, 00 грн. відбулось 21.11.2019 року; 19.12.2019 року кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. Підстави змін кредитного ліміту у довідці не вказані (а.с. 14). Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни та рішенням та ініціативою банку. Оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, станом на 15.07.2020 року утворилась заборгованість у розмірі 18 695,17 грн, яка складається з: 14 249,52 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4 445,65 грн заборгованості за простроченими відсотками. У анкеті-заяві зазначено, що дана Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Банку за адресою privatbank.ua, а також Пам`яткою клієнта та Тарифами складає між ОСОБА_2 і Банком становить договір банківського обслуговування. Також у ній зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язався ознайомлюватись самостійно зі змінами Умов і Правил надання банківських послуг на сайті Банку. Вказаною заявою доводиться факт звернення відповідача до АТ КБ «Приватбанк» за отриманням банківських послуг (банківського обслуговування). Водночас суд констатує, що ця заява не містить переліку послуг, які ОСОБА_1 бажала отримати від банку. Із анкети-заяви неможливо встановити на отримання яких саме банківських послуг було волевиявлення ОСОБА_1 . Анкета-заява не містить відомостей, які б вказували на: прохання відповідача отримати кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку; домовленість сторін про розмір кредитного ліміту та розмір відсотків за користування кредитом, підтвердження видачі позивачем та одержання відповідачем певної кредитної картки, порядок нарахування відсотків, домовленості сторін про розмір відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, порядку нарахування неустойки. Таким чином вказана анкета-заява сама по собі не є належним і достатнім доказом укладення кредитного договору. Згідно з наданим Банком розрахунком, станом на 15.07.2020 Банк нарахував ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 18 695,17 грн, з яких: 14 249,52 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4 445,65 грн заборгованості за простроченими відсотками. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановлено, що у заяві, підписаній ОСОБА_3 , відсутні умови про досягнення домовленості щодо розміру відсотків. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме долучений до справи Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент виникнення спірних правовідносин взагалі містили умови, зокрема щодо сплати відсотків, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Посилання АТ КБ «Приватбанк» на підписання ОСОБА_1 паспорту споживчого кредиту як на підставу належного узгодження обставин кредитного договору та розміру відсоткової ставки апеляційний суд до уваги не бере, оскільки у наданому до позовної заяви Паспорті споживчого кредиту від 05.09.2018 містяться тарифи щодо двох продуктів - «Універсальна» та «Універсальна ГОЛД», що містить різні відсоткові ставки для таких карт. Банком не доведено, яку саме картку отримано ОСОБА_1 із даного переліку, який стосується видів карт «Універсальна». При цьому підписана ОСОБА_1 . Анкета-заява не містить умов про те, що паспорт споживчого кредиту є складовою договору банківського обслуговування. Крім того, варто зазначити, що Паспорт споживчого кредиту наданий банком як доказ містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною лише до 20 вересня 2018 року. Більш того, зі змісту цього Паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 50 000 грн (для карти «Універсальна») та 75 000 грн (для карти «Універсальна ГОЛД»), однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту, як це передбачено ст. 7 Закону України «Про споживче кредитування» є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновку суду першої інстанції про безпідставність вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками не спростовує і не впливає на законність оскаржуваного рішення у цій частині. Таким чином, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження нарахування заявлених позивачем відсотків за користування кредитними коштами. Водночас, саме вказані фактичні обставини в даній справі належать до предмету доказування. Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження укладення кредитного договору, порядку та строків нарахування відсотків. Колегія вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві (анкеті) домовленості сторін про сплату відсотків, надані банком Витяг з Тарифів, Витяг з Умов та правил, Паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі N 342/180/17 з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Судова колегія вважає, що районний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота Т.О. Денишенко