Постанова 4801 № 127/20772/20

Справа № 127/20772/20 Провадження № 22-ц/801/2324/2021 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 рокуСправа № 127/20772/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя доповідач), суддів Сала Т. Б., Якименко М. М., секретар судового засідання Француз М. Г. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року, постановлене у складі судді Дернової В. В. в м. Вінниця, повне судове рішення складено 20 вересня 2021 року, та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року, постановлене у складі судді Дернової В. В. в м. Вінниця, повне судове рішення складено 24 вересня 2021 року,- в с т а н о в и в: 23 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, у якому висувала вимогу визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 березня 2018 року, видане приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б., спадкова справа за № 116/2017, зареєстрована в реєстрі за № 1943, після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниця. Обґрунтовуючи позов, зазначила, що видачею її рідній сестрі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 за законом, було порушено права позивача як спадкоємця першої черги за законом, оскільки на час смерті спадкодавця вона була зареєстрована та проживала за цією адресою, а отже, вважається такою що фактично прийняла спадщину. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року позов задоволено: визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.03.2018 року, посвідчене приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б. за реєстровим № 1943, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , видане на ім`я ОСОБА_2 на спадщину, яка складається з 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 840,80 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину було порушено право позивача ОСОБА_1 , яка на день смерті матері була зареєстрована за місцем фактичного проживання спадкодавиці та яка мала аналогічні правові підстави для спадкування за законом, як і відповідач, що є підставою для визнання свідоцтва недійсним. Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постановляючи додаткове рішення суд першої інстанції, зазначив що до закінчення судових дебатів було заявлено про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду по суті, пердставником сторони такі докази були подані до суду, підстав для зменшення розміру витрат немає, а тому з урахуванням принципу пропорційності дійшов висновку про їх стягнення з відповідача в повному обсязі. З такими рішеннями не погодилась ОСОБА_2 , 04 жовтня 2021 року подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року, та постановити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд невірно оцінив фактичні обставини справи, дійшов необґрунтованого висновку про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом підлягає скасуванню. Заперечує факт проживання позивача з матір`ю на момент її смерті. Зсилаючить на ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зауважує, що ОСОБА_1 теж була зареєстрована за місцем фактичного проживання матері, проте вона там проживала, реєстрація може слугувати доказом підтвердження реалізації права про прийняття спадщини. Зазначає, що у ОСОБА_1 є квартира по АДРЕСА_2 , у якій вона проживала на момент смерті матері і проживає до цього часу. Отже, спадщину після смерті ОСОБА_3 позивач не прийняла, та жодних прав на спадкове майно не набула. Заявлений позов вважає безпідставним, а відтак вважає, що є підстави для відмови в стягненні правничої допомоги. Крім того зауважує, що позивач не довела фактичну суму понесених витрат на правничу допомогу, та ту обставину, що витрати понесені саме у цій справі, відсутнє і обґрунтування того, чому попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в позові було визначено в розмірі 6 000 грн, а потім заявлено до стягнення 10 000 грн. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, доводи якого аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача адвокат Гурба М. В. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення просив скасувати, постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Корнійчук С. А. заперечили проти апеляційної скарги, судові рішення просили залишити без змін. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги. По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке видане Виконкомом Вінницької міської ради 30 квітня 1991 року, квартира АДРЕСА_1 належала в рівних долях: ОСОБА_4 1/6, ОСОБА_3 1/6, ОСОБА_2 1/6, ОСОБА_1 1/6, ОСОБА_5 1/6, ОСОБА_6 1/6 (а.с. 8). - ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець ОСОБА_3 померла, свідченням чого є свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 10 серпня 2012 року, яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 2103 (а.с. 38). - Сторони по справі є рідними дочками спадкодавиці ОСОБА_3 (а.с. 39). - ОСОБА_7 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 07 вересня 2016 року № 00017075183 (а.с. 40). - Не заперечується сторонами та вбачається з довідки МКП «ЖЕК № 12» № 9361 (грудень 2016 року), яка міститься у матеріалах спадкової справи № 116/2017 та була надана приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Лукашенку В. Б. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на день смерті проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 74). - У встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини або відмову від спадщини ні позивач ОСОБА_1 , ні відповідач ОСОБА_2 не зверталися, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 116/2017 року (а.с. 53 84). 24 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В. Б. із заявою, у якій зазначила, що на день смерті її мати ОСОБА_3 постійно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , інших спадкоємців у померлої немає (а.с. 55). - 16.03.2018 року на ім`я ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. за реєстровим № 1943, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , на спадщину, яка складається з 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6). - Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 05.10.2020 року № 47479, відповідач ОСОБА_2 до 20.07.2020 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 15). - Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 12.09.2019 року № 54282, позивач ОСОБА_1 з 14.12.1989 року по теперішній час також зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 9). Між сторонами виник спір щодо спадкових прав та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. В справі що розглядається спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. З положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України вбачається, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У справі що розглядається сторонами не заперечується той факт, що і позивач, і відповідач на день смерті їх матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 , не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, акцентує увагу на тому, що позивач ОСОБА_1 хоча і була зареєстрована в квартирі, де проживала до дня смерті їхня мати, проте не проживала в ній, а відтак не є такою особою, що прийняла спадщину. В апеляційній скарзі відповідач акцентує увагу на тому, що суд не взяв до уваги докази в підтвердження цієї обставини, а саме: договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_2 , яку позивач придбала в 2004 році і з того часу там постійно проживала та показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . Оцінюючи такі доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне: наявність у власності в позивача ОСОБА_1 іншого житла (квартири АДРЕСА_4 (а.с.43-44)) не свідчить про те, що вона на момент смерті матері проживала там, а не разом з матір`ю. Стосовно доводів щодо неврахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , апеляційний суд зауважує, що представник позивача ОСОБА_11 заявляв про те, що ці свідки перебувають у конфлікті з позивачкою, а тому їх свідчення можуть бути неупередженими. Відтак, з урахуванням того, що позивач на момент смерті матері була зареєстрована в квартирі, де ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала на день смерті, здійснила її поховання (довідка на а.с. 123), не відмовилася від спадщини в 6-місячний строк з дня її відкриття, відповідач ОСОБА_2 , подаючи заяву про прийняття спадщини, приховала факт існування іншого спадкоємця першої черги (позивача ОСОБА_1 ) (а.с.55), - суд першої інстанції, оцінивши в сукупності докази та фактичні обставини справи, вірно дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , як і відповідач ОСОБА_2 ,, є такими, що прийняли спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 , оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду першої інстанції. Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Оскільки суд першої інстанції вірно встановив рівність спадкових прав позивача та відповідача, з урахуванням того, що відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, при цьому вказала нотаріусу про відсутність інших спадкоємців, тому правильним є і висновок суду першої інстанції про те. що видачою такого свідоцтва порушено спадкові права позивачки ОСОБА_1 , а відтак воно підлягає визнанню недійсним. Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України). Щодо доводів апеляційної скарги стосовно оскарження додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, слід зазначити таке: Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У справі, що переглядається, суд встановив, що на підтвердження понесених позивачкою витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 надала договір про надання професійної правничої допомоги від 15 серпня 2020 року (а. с. 158) та акт приймання передачі адвокатських послуг від 11 вересня 2021 року, підписаний ОСОБА_12 13 вересня 2021 року (а. с. 155), факт оплати коштів за надані послуги підтверджується квитанцію до прибуткового касового ордера від 11 вересня 2021 року про сплату адвокату Корнійчуку С. А. 10 000 грн на підставі вказаного договору про надання професійної правничої допомоги (а. с. 157). Наявність вищезазначених доказів спростовує твердження апеляційної скарги про те, що позивач не довела розміру витрат на правничу допомогу. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, їх не співмірність, тощо ОСОБА_2 не подавала. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивач у попередньому розрахунку позовної заяви зазначила орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу 6 000 грн, а тому суд безпідставно стягнув 10 000 грн , слід зазначити таке: Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. Однак такий розрахунок є орієнтовним, який може бути змінено в ході розгляду справи на підставі документально підтверджених доказів фактично понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу. Отже, з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та наявних доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені стороною позивача до відшкодування понесені судові витрати на правничу допомогу є аргументованими та підлягають стягненню з відповідача. За таких обставин, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року про стягнення понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу, слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України), слід зазначити наступне: за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 було сплачено 1 271 грн 21 коп. судового збору, проте оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені нею судові витрати не підлягають стягненню з позивача, докази понесення судових витрат позивачем в ході апеляційного розгляду відсутні. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня 2021 року залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за ОСОБА_2 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді Т. Б. Сало М. М. Якименко Повне судове рішення складено 16 грудня 2021 року.