Постанова 4811 № 463/573/21

Справа № 463/573/21 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/2113/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Личаківського районного суду м.Львова в складі судді Жовніра Г.Б. від 11 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а : рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 11 травня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг від 15 липня 2008 року в розмірі8863,43 грн.( вісім тисяч вісімсот шістдесят три гривні сорок три копійки) та судовий збір в сумі 1380,00 грн. (тисячу триста вісімдесят гривень). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане рішення оскаржило Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк». В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Личаківського районного суду м.Львова від 11 травня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Вважають, що рішення в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за відсотками прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню в цій частині. Вказують, що судом не було взято до уваги, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки, зокрема і відсоткова ставка. Також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що Відповідач висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. У заяві зазначено, що відповідач висловлює згоду з тим, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. З урахуванням наявності в матеріалах справи погоджених умов договору, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, не можуть бути застосовані. Наголошує, що при укладанні договору відсоткова ставка була визначена на рівні 3% на місяць, про що зазначено у заяві, що підписана позичальником особисто. Стверджують, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений кредитний договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору, тому місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Зазначають, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наніс фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, а також письмових пояснень позивача у суді апеляційної інстанції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.4 ст. 42 Конституції України, ч.1 ст.1, п.3,6 ч.1 ст.3, ч.1,2 ст.207, ч.ч.1,3 ст.509, ст.ст. 526, 527,530, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050,1054,1056-1 ЦК України, ст. ст. 10,12, 13, 19, ч.4 ст.60, ст.ст. 76-80, 141, 259, 263, 264, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, пункт 22 ч.1 ст. 1, ч.1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, постанову Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанову Великої палати Верховного суду від 03.07.2019 р., справа № 342/180/17, та частково задовольняючи позов, виходив з того, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 15 липня 2008 року було укладено кредитний договір, шляхом підписання відповідачем Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Тарифами Банку. Отже укладений між сторонами договір складається із Анкети-Заяви підписаної позичальником, витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Згідно з представленого розрахунку заборгованості за договором№ б/н від 15 липня 2008 року, станом на 09.11.2020 року заборгованість за кредитним договором становить 13504,09 грн., яка складається з наступного: 8863,43 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 8863,43 грн., - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00- заборгованість за нарахованими відсотками, 4050,80 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 589,86 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. нарахована пеня; 0, 00 грн. нараховано комісії. У Заяві від 15.07.2008 та витягу з «Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку», що підтверджує укладення кредитного договору, процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, Позивач крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15.07.2008, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору, а також довідку про умови кредитування. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважив, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Також суд зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15.07.2008 у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника лише суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 8863,43 грн. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача, заборгованість по відсотках за користування кредитом відмовив за недоведеністю позовних вимог. Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи, вимогам закону, а також судовій практиці Верховного Суду, що враховується судами при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах. 21.01.21р. АТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 15 липня 2008 року у розмірі 13504,09 грн. станом на 09.11.2020 року. В обґрунтування своїх вимог покликалися на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15 липня 2008 року, відповідач отримала кредит у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому змінювався, а розмір кредиту збільшився до суми 9000,00 гривень. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, а тому станом на 09.11.2020 року заборгованість за кредитним договором становить 13504,09 грн., яка складається з наступного: 8863,43 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 8863,43 грн., - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00- заборгованість за нарахованими відсотками, 4050,80 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 589,86 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. нарахована пеня; 0, 00 грн. нараховано комісії. Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПривтаБанк» та ОСОБА_1 договору № б/н від 15.07.2008 року у формі анкети-заяви, ОСОБА_1 отримала кредит на платіжну картку. До анкети-заяви банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачкою та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 09 листопада 2020 року становить 13504,09 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту 8863,43 грн., заборгованості за простроченими відсотками 4050,80 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України 589,86 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім основної суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути і інші його складові, складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 липня 2008 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також кілька видів комісій. Крім цього, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (15 липня 2008 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21.01.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому, зокрема, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнається відповідачкою та не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15.07.2008 року шляхом підписання заяви-анкети та довідки. Дійсно слід вважати, що відсотки за користування кредитом були передбачені у «Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», однак такою була визначена базова відсоткова ставка у розмірі 36% річних. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім цього, укладений між сторонами кредитний договір від 15.07.2008 року у вигляді заяви-анкети та довідки про умови кредитування, підписаних сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Вказані вище висновки відповідають також правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/2019р. Зважаючи на те, що відповідачем підписано заяву-анкету та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», правильним слід було б вважати нарахування за час дії договору відсотків у розмірі 36% річних та стягнення виключно правильно нарахованої суми відсотків за користування отриманими коштами. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, позивачем самостійно здійснювалося нарахування відсотків від 30% до 84% річних (а саме 30 %, 34,8%, 36%, 40,8%, 42%, 43,2%, 72%, 84% річних) при цьому відповідач, умов та правил, якими б така зміна відсоткової ставки була передбачена, не підписував. Будь-яких доказів про те, що Банк повідомляв відповідача про зміну (збільшення) процентної ставки та він визнавав таку зміну та у будь-якій формі погоджувався та сплату таких відсотків матеріали справи не містять. Відповідно вся сума заборгованості, окрім нарахування за «тілом кредиту» (основною сумою кредиту, що отримана відповідачем) слід вважати здійснена без дотримання вимог закону та умов, погоджених з відповідачем. Що ж стосується відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то слід вказати таке. Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З розрахунку ж заборгованості вбачається, що банком з 01.07.2019 рокунараховувались відсотки з розрахунку 84% річних, що не є нарахуванням згідно ст. 625 ЦК України, а є нарахуванням відсотків на власний розсуд, не у відповідності до умов договору та вимог закону. Враховуючи наведене, а саме те, що слід вважати безпідставним зміну відсоткової ставки протягом строку дії договору, а, також, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, суд першої інстанції, підставно стягнув з боржника суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 8863,43 грн. та в задоволенні решти позову відмовив. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/2019р., на яку, також, правильно посилався і суд першої інстанції. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а також практиці Верховного Суду, яка аналогічна до правовідносин, що виникли у даній справі на відміну від тієї практики, на яку посилався Банк у своїх заявах та скарзі та яка слід вважати не може бути застосовна у даному спорі, оскільки така помилково потлумачена Банком стосовно даного спору. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 11 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 16 грудня 2021 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра