Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/5379/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/5379/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 15 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним наказу, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 19.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати Наказ №1245-п від 09.09.2021 р. Головного управління ДПС у Чернівецькій області "Про проведення документальної позапланової перевірки ОСОБА_1 ". Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію Наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №1245-п від 09.09.2021 р. "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 " до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що предметом позову є визнання протиправним та скасування Наказу №1245-п від 09.09.2021 р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні наслідки для позивача. Так фактичне проведення перевірки зробить неможливим ефективний захист порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки може виникнути необхідність додаткового пред`явлення позову про оскарження майбутніх результатів перевірки, що значно утруднить захист прав позивача. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд зазначив, що стверджувана заявником небезпека складення відповідачем за результатами перевірки відповідного акта і індивідуальних рішень, що призведе до необхідності звернення до суду з окремим позовом, не свідчить про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі. У разі складення акта позивач має право подати заперечення на нього і документи, які спростовуватимуть встановлені перевіркою факти і висновки. У разі винесення індивідуальних рішень позивач вправі оскаржити їх в адміністративному порядку. При цьому доведення позивачем відсутності порушень є його правом, доведення наявності порушень є обов`язком контролюючого органу. У разі задоволення позову встановлені судом у даній справі обставини матимуть преюдиційне значення і можуть бути використані позивачем при оскарженні результатів перевірки, якщо такі матимуть місце. На думку суду першої інстанції, правова регламентація проведення позапланових податкових перевірок, повноваження контролюючих органів і суб`єктів господарювання та їх реалізація з метою здійснення контролю за додержанням законодавства не є нелегітимним та/або надмірним втручанням в господарську діяльність позивача, що потребує вжиття заходів забезпечення позову. ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 року та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та об`єктивно дійсні обставини справи, не врахував вимоги законодавства та дійшов необґрунтованого, помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Позивач вказав, що у разі проведення контролюючим органом перевірки на підставі оскаржуваного наказу захист його прав стане неможливим, оскільки мета перевірки буде досягнута, що свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача до ухвалення рішення в даній справі. Також зазначає, що суд зобов`язаний задовольнити заяву про забезпечення позову, оскільки незупинення дії оскаржуваного наказу дозволить відповідачу провести перевірку, а відтак зробить неможливим ефективний захист порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки може виникнути необхідність додаткового пред`явлення позову про оскарження майбутніх результатів перевірки, що значно утруднить захист прав позивача. Головне управління ДПС у Чернівецькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити. V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України , суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Виходячи з аналізу вказаної норми, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; 2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При цьому, позов, згідно з частиною першою статті 151 КАС України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. Підстави забезпечення позову, визначені статтею 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти. Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з п.17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 року застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 також вказала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18. Як встановлено судом, відповідно до наказу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 09.09.2021 р. №1245-п вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період діяльності з 30.08.2017 по 02.01.2018 та з 19.07.2018 по 07.02.2020 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, дотримання норм законодавства щодо ввезення, виробництва чи реалізації підакцизних товарів, з питань обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 18.10.2021 р. тривалістю 5 робочих днів. Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову позивач вказує, що проведення перевірки та невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні наслідки для нього, оскільки фактичне проведення перевірки відповідачем зробить неможливим ефективний захист його прав та зумовить неможливість досягнення ефективного захисту порушених прав. Заявник зазначає про небезпеку складення відповідачем за результатами перевірки відповідного акта і індивідуальних рішень, що призведе до необхідності звернення до суду з окремим позовом. Проте, колегія суддів критично оцінює вказані доводи суб`єкта господарювання, оскільки сам собою факт проведення перевірки не може безпосередньо заподіяти майнову чи іншу шкоду особі, не призводить до настання невідворотних негативних наслідків, проведення перевірки є лише процедурою встановлення обставин, які необхідні для контролю за правильністю нарахування і сплати податків та інших обов`язкових платежів. Суд першої інстанції правильно зазначив, щодо ймовірності складення відповідачем за результатами перевірки відповідного акта і індивідуальних рішень, оскільки за результатами перевірки може бути складена довідка (відсутність порушень) або акт (встановлені порушення). Однак, така ймовірність не є співмірною із запропонованим заявником заходом забезпечення позову, яким фактично буде зупинено в односторонньому порядку проведення відповідачем заходу державного контролю, і, в той же час, позивач матиме можливість для підготовки необхідні для перевірки документів та усунення ймовірних порушень. Разом з тим, колегія суддів враховує, що зазначені заявником негативні наслідки перевірки, яка могла бути проведена відносно нього станом на час звернення останнього з відповідною заявою не існували, а їх настання є лише необґрунтованими припущеннями, адже проведення перевірки платника податків не передбачає обов`язкове прийняття податкових повідомлень-рішень, оскільки їх прийняття можливе тільки у випадку виявлення порушень. Якщо ж такі порушення не виявлено - складається довідка про відсутність порушень податкового законодавства у господарській діяльності позивача, що прямо передбачено положеннями п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України. Суд зазначає, що судове рішення, яким є і ухвала про вжиття заходів забезпечення позову, не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому, колегія суддів враховує, що вказана перевірка була призначена податковим органом у порядку контролю за правильністю нарахування зобов`язань, згідно Закону України "Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що у свою чергу також вказує про те, що доводи позивача про настання незворотних, негативних наслідків перевірки є лише припущенням останнього. Вказана заява, на думку колегії суддів, містить лише побоювання виявлення податковим органом порушень з боку платника податків у сфері податкового законодавства та необхідності оскарження рішень відповідача після проведення перевірки, якщо її висновки будуть негативними для позивача. Таким чином, апелянтом не доведено існування реальної можливості завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено існування обставин, які б зумовлювали неможливість захисту його прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. За наведених обставин та враховуючи, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. VI. ВИСНОВКИ СУДУ Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 15 грудня 2021 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.