Постанова 4856 № 600/4869/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4869/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 15 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці в Чернівецькій області з адміністративним позовом, в якому просила: - визнати протиправними дії Управління Держпраці в Чернівецькій області по проведенню позапланового інспекційного відвідування в період часу з 07 липня 2021 року по 20 липня 2021 року ФОП ОСОБА_1 за наказом від 06 липня 2021 року №191 та направленням від 06 липня 2021 року №04-109; - визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЧВ-1497/21/266/АВ/П від 20 липня 2021 року; - визнати протиправною та скасувати постанову №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року про накладення штрафу. Разом із позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення позову, у якій позивачка просила суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/017 від 14 вересня 2021 року за порушення законодавства про працю та зайнятість населення про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 60000,00 грн за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України на час розгляду заявленого позову судом. Подану заяву обґрунтовано тим, що постанова №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/017 від 14 вересня 2021 року, якою на позивача накладено штраф та яка є предметом оскарження в даному позові, після спливу терміну добровільної сплати такого штрафу (02 жовтня 2021 року, тобто в десятиденний строк з дати отримання позивачем постанови 22 вересня 2021 року) буде передана до органу державної виконавчої служби в порядку, визначеному пунктом 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року. Вказане призведе до заподіяння позивачу додаткових майнових витрат у вигляді нарахування виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, а також застосування заходів забезпечення примусового стягнення у вигляді арешту банківських рахунків, майна тощо, що істотно обмежить законні майнові права позивача. У зв`язку з цим позивач вважає, що для запобігання відкриттю виконавчого провадження з виконання постанови №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року про накладення штрафу під час розгляду судом даного позову необхідно застосувати захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваної постанови на час розгляду справи судом. Невжиття вказаного заходу забезпечення позову може ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови. IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Суд зазначив, що твердження, викладені в обґрунтування поданої заяви (про те, що оскаржувана постанова №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року після спливу терміну добровільної сплати такого штрафу (02 жовтня 2021 року) буде передана до органу державної виконавчої служби, що призведе до заподіяння позивачу додаткових майнових витрат у вигляді нарахування виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, а також застосування заходів забезпечення примусового стягнення у вигляді арешту банківських рахунків, майна тощо, що істотно обмежить законні майнові права ОСОБА_1 ) ґрунтуються виключно на припущеннях заявника. Застосування судом обраного заявником заходу забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на твердженнях позивача про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів оскаржуваним рішенням. ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та об`єктивно дійсні обставини справи, не врахував вимоги законодавства та дійшов необґрунтованого, помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Суть доводів апелянта зводиться до того, що постанова відповідача про накладення штрафу є виконавчим документом, який по закінченню строку на добровільне його виконання буде передано для безспірного стягнення до органу виконавчої служби. Стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до заподіяння позивачу додаткових майнових витрат у вигляді нарахування виконавчого збору, а також застосування заходів забезпечення примусового стягнення у вигляді арешту банківських рахунків, майна, що істотно обмежить її майнові права. Незупинення дії постанови ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся. Вважає, що наявні всі правові підстави для застосування заходів забезпечення позову у відповідності до ст.150 КАС України. V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України , суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Виходячи з аналізу вказаної норми, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; 2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При цьому, позов, згідно з частиною першою статті 151 КАС України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. Підстави забезпечення позову, визначені статтею 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти. Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з п.17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 року застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 також вказала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18. Дослідивши зазначені в заяві позивача про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з`ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що можливість відкриття виконавчого провадження, в якому, можливо, державним виконавцем буде застосовано арешт банківських рахунків, що також призведе до заподіяння позивачу додаткових майнових витрат у вигляді нарахування виконавчого збору, наразі не створюють імовірності реального ускладнення виконання рішення суду в даній справі, з огляду на що, відсутні підстави для задоволення клопотання про забезпечення позову. Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що твердження апелянта про звернення до примусового виконання оскаржуваної постанови та накладення арешту на кошти позивача ґрунтуються на припущеннях апелянта, а відтак, не можуть розцінюватись судом як реальна загроза правам та інтересам позивача. Окрім того, на переконання суду апеляційної інстанції, викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Аналогічна за змістом позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.09.2019 у справі № 420/3397/19. Колегія суддів зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, наведені заявником обставини не свідчать про реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б переважали пов`язані із цим наслідки, й могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Крім того, незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі №400/722/19. Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства. Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Як було зазначено вище, відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та відсутність правових підстав для її задоволення, оскільки заявником не доведено існування обставин, визначених у ст.150 КАС України для забезпечення позову. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. VI. ВИСНОВКИ СУДУ Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 15 грудня 2021 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.