Постанова 4854 № 815/6834/15

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 815/6834/15 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача -Кравця О.О. судді - Зуєвої Л.Є. судді - за участі секретаря Коваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року по справі № 815/6834/15, прийнятого у складі судді Андрухіва В.В., за адміністративним позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання знести за власний рахунок самочинно збудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 грудня 2016 року, адміністративний позов ДАБІ України був задоволений. Судове рішення набрало законної сили 26 квітня 2016 року. 19 травня 2016 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №815/6834/15. Ухвалою від 19.10.2017 року за заявою представника Державної архітектурно-будівельної інспекції України, видано дублікат виконавчого листа по даній справі. 26.09.2017 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа по справі №815/6834/15 таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. 01.06.2020 року представник ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа №815/6834/15 таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 року, у задоволенні вказаної заяви - відмовлено. 08.02.2021 року від Державної архітектурно-будівельної інспекції України надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа по справі №815/6834/15 до виконання. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 року, заяву задоволено. Визнано поважними причини пропуску Державною архітектурно-будівельною інспекцією України строку пред`явлення до виконання виконавчого листа від 29.02.2016 року по справі № 815/6834/15, дублікат якого виданий 12.03.2020 року, був поновлений Державній архітектурно-будівельній інспекції України строк пред`явлення до виконання виконавчого листа від 29.02.2016 року Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/6834/15, дублікат якого виданий 12.03.2020 року. 12.04.2021 року через канцелярію суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про зупинення виконання за виконавчим листом № 815/6834/15, виданого 12.03.2020 року Одеським окружним адміністративним судом до розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню до набранням законної сили ухвали суду за результатами розгляду заяви, та визнання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі № 815/6834/15 таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року позивач подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 не є власником ані земельної ділянки, ані будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що обумовлює неможливість виконання ним рішення суду. Апелянт зазначає, що введення будинку в експлуатацію та отримання права власності на останній фізичними особами, свідчить про неможливість віднесення останнього до "об`єкту самочинного будівництва". На думку апелянта, відкриття виконавчого провадження із вимогою знести будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності реєстрації будинку за такою адресою, відсутності будинку із тими характеристиками, на які посилається суд у рішенні, та за умови отримання права власності фізичними особами у будинку по АДРЕСА_2 , на підставі виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом 12.03.2020 року є порушенням права власності дійсних власників об`єктів нерухомості. Апелянт вказує на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2018 року у справі № 522/15352/16-а визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №328 від 24.09.2015 року "Про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , наданих управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 27 листопада 2014 року для будівництва індивідуального житлового будинку та відкритого басейну зі знесенням існуючих на ділянці будівель та споруд". Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року у справі №522/15352/16-а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2018 року залишено без змін. Апелянт зазначає, що на момент відкриття виконавчого провадження Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , надані управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 27 листопада 2014 року для будівництва індивідуального житлового будинку та відкритого басейну зі знесенням існуючих на ділянці будівель та споруд, є діючими. Також апелянт вказує на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2020 року у справі №522/834/17 визнано протиправним та скасовано наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-13/50 ДАБК від 09 листопада 2016 року про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт №ОД 082152230729 від 12 серпня 2015 року, а також визнано протиправним та скасовано наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-13/51 ДАБК від 09 листопада 2016 року про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 142162742201 від 30 вересня 2016 року. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, вищезазначене рішення - залишено без змін. Тобто, на момент відкриття виконавчого провадження Декларація про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 142162742201 від 30 вересня 2016 року є чинною. На думку апелянта, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключається можливість віднесення такого об`єкта до самочинного в силу його узаконення. Окрім того, апелянт зазначив, що як вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження, останнє відкрито на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/6834/15, яка набрала законної сили (чинності) 26.04.2016 року. Відповідно до виконавчого листа, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - 26 квітня 2017 року. Таким чином, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив ще у 2017 році та не був поновлений судом. 08.11.2021 року третіми особами у справі надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує на законність та обґрунтованість ухвали, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 08.11.2021 року від третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.12.2021 року. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України. 01.12.2021 року від представника апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю у іншому судовому засіданні в Одеському апеляційному суді. 14.12.2021 року о 09:44 від представника апелянта надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності заявника та його представника. 14.12.2021 року о 11:26 від представника апелянта надійшло клопотання про залишення без розгляду попереднього клопотання про розгляд справи за відсутності заявника та клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з залученням її у якості представника потерпілого для проведення допиту у кримінальному провадженні. При цьому, до вказаного клопотання заявником додано лише виписки з ЄРДР від 28.07.2021 року та копії ордеру, будь-яких доказів щодо участі представника у слідчих заходах саме 14.12.2021 року заявником не надано. До судового засідання апелянт та його представник не з`явилися, у зв`язку із відсутності належних доказів поважності причин неявки , скороченими термінами апеляційного розгляду, встановленими ст.309 КАС України в порядку ст.313 КАС України , апеляційний суд ухвалою від 14.12.2021 року ,зазначеною у протоколі судового засідання ,відмовив у задоволенні клопотання та продовжив розгляд справи за відсутності вказаних осіб. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.374 КАС України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Згідно ч.2 ст.374 КАС України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Разом з тим зі змісту заяви не вбачається, та ОСОБА_1 не наведено передбачених нормами чинного законодавства підстав, у розумінні ч.2 ст.374 КАС України, для визнання виконавчого листа по даній справі таким, що не підлягає виконанню. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що судове рішення в даній справі не виконане боржником ані добровільно, ані в примусовому порядку. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Частиною 1 статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. У Рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини). Згідно ст.15 Закону України, від 29.06.2004, № 1906-IV "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами. Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6. ( див. в п.43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року та п. 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року,заява № 18357/91). Визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.(пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostolv. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19. Дослідивши зміст та обґрунтування вимог зазначених у заяві ОСОБА_1 від 12.04.2021 року апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених ч.2 ст.374 КАС України підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по справі №815/6834/15, у зв`язку із наступним: Апеляційний суд також зауважує, що питання про визнання виконавчого листа по справі №815/6834/15 таким, що не підлягає виконанню, судом вже вирішувалося неодноразово. Зокрема, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа від 12.03.2020 року по справі №815/6834/15 таким, що не підлягає виконанню, зупинення виконання за виконавчим листом №815/6834/15, виданим 12.03.2020 року, до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . При цьому, наведені заявником доводи як у заявах, що подавалися у 2017 році та 2020 році, так і в даній заяві (щодо відсутності у заявника права власності на земельну ділянку та на будинок) є тотожними. Апеляційний суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.2 ст.45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що подання ОСОБА_1 втретє заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, яке вже двічі вирішено судом, є діями спрямованими на безпідставне затягування виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Тобто, в силу приписів вищенаведеної норми процесуального права є зловживанням процесуальними правами. Згідно ч.4 ст.45 КАС України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Але , у порушення вимог ч.4 ст.45 КАС України суд 1-ої інстанції не вжив заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами, хоча вказане не вплинуло на правомірність судового рішення. Разом з тим, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що ДАБІ України порушено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, який на думку заявника, сплинув ще у 2017 році та не був поновлений судом, оскільки ухвалою від 19.02.2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 року, визнано поважними причини пропуску Державною архітектурно-будівельною інспекцією України строку пред`явлення до виконання виконавчого листа від 29.02.2016 року по справі № 815/6834/15, дублікат якого виданий 12.03.2020 року. Поновлено Державній архітектурно-будівельній інспекції України строк пред`явлення до виконання виконавчого листа від 29.02.2016 року Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/6834/15, дублікат якого виданий 12.03.2020 року. Крім того, апеляційний суд вважає необґрунтованим посилання апелянта на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07 грудня 2018 року у справі № 522/15352/16-а та від 17 липня 2020 року у справі №522/834/17, оскільки, вони не створюють підстав для невиконання судового рішення у даній справі, що набрало законної сили, правильність якого вже була перевірена судами апеляційної та касаційної інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості даної заяви та відсутності підстав для її задоволення. Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції. Керуючись ст.8,19, 55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 310, 312, 315,316, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення , а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 15 грудня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.