Постанова 4855 № 580/1148/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1148/21 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року (повний текст складено 10 червня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради про визнання протиправною відмови у наданні публічної інформації та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради, в якому просив: - визнати протиправною відмову відповідача у наданні публічної інформації, викладену у запиті про отримання публічної інформації від 22.01.2021 №1; - зобов`язати відповідача надати позивачу скан-копію штатного розпису КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради на 2021 рік, а саме тієї його частини, де міститься інформація про керівника КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради та усіх його заступників (у разі їх наявності). Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради під час розгляду запиту від 22.01.2021 №1 щодо копій документів, зобов`язано КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 22.01.2021 №1 з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у відповідача, як у розпорядника публічної інформації, відсутні інші варіанти правомірної поведінки, окрім обов`язку задовольнити запит на отримання публічної інформації. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що метою запитів позивача не є отримання суспільно значущої інформації, а самі запити є зловживанням правом на доступ до публічної інформації з метою збагатитись. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради із запитом на отримання публічної інформації від 22.01.2021 вих.№1 (а.с.9), в якому просив направити на його електронну адресу скан-копію штатного розпису відповідача на 2021 рік, а саме тієї його частини, де міститься інформація про керівника КП «Спортивний комплекс «Будівельник» та усіх його заступників (у разі наявності). У відповідь на вказаний запит відповідач листом від 26.01.2021 №18 повідомив, що комунальне підприємство не використовує документи, що застосовуються в процесі виконання бюджету і не є розпорядником публічної інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», внаслідок чого відповідач не має правових підстав для надання копій запитуваних документів (а.с.10). Вважаючи таку відмову в наданні публічної інформації протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач не надав мотивації відмови у наданні копій документів, що запитував позивач, тому така відмова не оформлена відповідно вимог ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» і такі недоліки підлягають усуненню шляхом повторного розгляду запиту. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про доступ до публічної інформації». В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює, зокрема, Закон України «Про звернення громадян». Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 7 наведеного Закону визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов`язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. З огляду на припис ст. 40 Конституції України цей обов`язок незалежно від того, чи він конкретизується як відповідне повноваження органу державної влади в Основному Законі, чи в інших нормативно-правових актах, має виконуватися в порядку, визначеному законом. За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. В силу ст.3 цього Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Перелік суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації визначено у ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ними є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідно до ч.4 зазначеної статті усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. З визначення, наведеного в ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», вбачається, що ознаками публічної інформації є наступні: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання своїх обов`язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної. Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Разом з тим, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). За правилами частини 5 статті 6 наведеного Закону, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Разом з тим, відмова в задоволенні запиту на інформацію передбачена ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч.1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Згідно з ч.1, 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто. Згідно з п.1, абз.2 п.3.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Якщо ж запит стосується інформації, яка міститься, зокрема, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною. В силу ч.1 ст.63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Відповідно до статуту Комунального підприємства «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 19.04.2018 №2-3346, відповідач є комунальним підприємством, власником та одноосібним засновником якого є територіальна громада міста Черкаси, в особі Черкаської міської ради (а.с.11-23). Пунктом 4.4 розділу 4 вказаного статуту визначені джерела формування майна підприємства, зокрема, майно, передане підприємству власником; дотації (трансфери, інші цільові надходження) з бюджетів. Колегія суддів звертає увагу, що комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/1216/16, від 19 вересня 2019 року у справі № 804/4781/17. При цьому, розпорядження бюджетними коштами включає здійснення витрат з державного чи місцевого бюджету. Згідно з ч.7 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню належить інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. У такому випадку копія документа повинна надаватись у звичайному порядку, а інформація, доступ до якої обмежено (реєстраційний номер облікової картки платника податків), вилучається способом на вибір розпорядника інформації. З матеріалів справ вбачається, що у запиті позивача йдеться про надання скан-копії штатного розпису КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради на 2021 рік, а саме тієї його частини, де міститься інформація про керівника КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради та усіх його заступників (у разі їх наявності). Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 затверджено форми кошторису, штатного розпису, типового штатного розпису, плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів, помісячного плану використання бюджетних коштів, плану надання кредитів із загального фонду бюджету, плану спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), зведеного плану надання кредитів із загального фонду бюджету, зведеного плану спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), зведеного плану використання бюджетних коштів, зведеного помісячного плану використання бюджетних коштів, зведеного кошторису, зведеного плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, зведення показників спеціального фонду кошторису, а також лімітної довідки про бюджетні асигнування та кредитування, що додаються; затверджено Інструкцію про складання і виконання розпису Державного бюджету України, що додається. Колегія суддів звертає увагу, що штатний розпис це документ, який установлює на підприємстві, в установі, організації структуру, штати і посадові оклади працівників. Штатний розпис містить назву посад, чисельність працівників і оклади по кожній посаді, тобто штатний розпис це перелік посад в установі (організації) із зазначенням їх кількості і розмірів посадових окладів. Оскільки штатний розпис не передбачає зазначення персональних даних осіб, які займають відповідні посади за цим штатним розписом, тому відомості, що містяться в ньому не є конфіденційною інформацією або інформацією з обмеженим доступом. Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 804/4781/17, і підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Отже, штатний розпис комунального підприємства не належить до інформації з обмеженим доступом, він є таким, що створений та перебуває у розпорядженні відповідача, а тому безпідставне не надання його копії на запит позивача є протиправною відмовою у наданні публічної інформації в розумінні положень Закону України «Про доступ до публічної інформації». З урахуванням викладеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду в аналогічних справах щодо звернення з запитом до комунального підприємства про надання штатного розпису підприємства, колегія суддів доходить висновку, що відповідач має обов`язок надати повну та вичерпну відповідь на запит позивача в межах вказаних вище правових норм, а тому спірна відмова у наданні позивачу інформації про штатний розпис відповідача є протиправною. Суд першої інстанції, визнавши протиправною бездіяльність відповідача під час розгляду запиту від 22.01.2021 №1 та зобов`язавши відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 , дійшов помилкового висновку, що в даному випадку відповідачем допущено бездіяльність, оскільки оскаржувана в межах спірних правовідносин відмова у наданні публічної інформації не є бездіяльністю в розумінні положень КАС України. Зважаючи на встановлену у цій справі протиправність відмови відповідача у наданні запитуваної позивачем інформації, та викладені обставини справи, з метою ефективного захисту прав позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови відповідача у наданні відповідної інформації та зобов`язання відповідача надати скан-копії запитуваного позивачем штатного розпису. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про задоволення позову. Щодо вимоги позивача про відшкодування судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.6 наведеної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. За нормами п.4 ч.1 ст.322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 15.02.2021 №331 (а.с.6), а за подання апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1362,00 грн, що підтверджується квитанцією платіжним дорученням від 30.06.2021 №435. Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та позовної заяви ОСОБА_1 , наявні підстави для присудження за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у даній справі, понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, а саме, за подання до суду першої інстанції даного позову в сумі 908,00 грн та до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги в сумі 1362,00 грн. Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та АБ «Тарас Кулачко та партнери» укладено договір від 12.02.2021 №12/02/21-1 про надання правничої допомоги, за умовами якого позивачу надається правнича допомога стосовно представництва його інтересів в адміністративних судах усіх інстанцій у справі про визнання протиправною відмови КП «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 22.01.2021 №1. В п.3.1 договору сторони домовились, що вартість послуг складає 2000,00 грн за одну годину надання послуг. На підтвердження виконання вимог вказаного договору щодо надання правничої допомоги в рамках даної справи, матеріали справи містять копії акта приймання-передачі наданих послуг (детальний опис наданих послуг) від 15.02.2021, за яким позивачу надано послуги за складання адміністративного позову кількістю 2 год. 30 хв, загальною вартістю 5000,00 грн, дубліката квитанції №0.0.2015548025.1 від 15.02.2021 на суму 5000,00 грн про оплату наведених послуг, ордера на надання правничої допомоги позивачу, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.26-30), акта приймання приймання-передачі наданих послуг (детальний опис наданих послуг) від 30.06.2021, за яким позивачу надано послуги зі складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі кількістю 2 год, загальною вартістю 4000,00 грн, дубліката квитанції №0.0.2179739362.1 від 30.06.2021 на суму 4000,00 грн про оплату наведених послуг. Частина 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що метою звернення позивача із запитом на отримання публічної інформації та в подальшому до суду із даним позовом є збагачення за рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, в той же час, відповідні кошти були сплачені позивачем на користь АБ «Тарас Кулачко та партнери», що підтверджується належними та допустимими доказами. При цьому, жодних заяв про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат чи обґрунтувань їх неспівмірності відповідачем до суду надано не було. Можливі порушення вимог податкового та іншого законодавства в частині ведення Книги обліку доходів та витрат є підставою для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, що належить до повноважень контролюючого органу, а не суду. Наведені актах приймання-передачі послуги належать до професійної правничої допомоги, а витрати на неї - до судових витрат, що відповідає положенням ч.3, 4 ст.134 КАС України, та ст.19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». За таких обставин, беручи до уваги, що судове рішення ухвалено на користь позивача, з урахуванням надання належних доказів, які свідчать про понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій, беручи до уваги не подання відповідачем заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу та заяв про їх зменшення, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для здійснення розподілу судових витрат на правничу допомогу шляхом їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправною відмову Комунального підприємства «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради у наданні публічної інформації, викладену у запиті від 22.01.2021 № 1 ОСОБА_1 на отримання публічної інформації. Зобов`язати Комунальне підприємство «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради (18028, м.Черкаси, проспект Хіміків, 50/1, код ЄДРПОУ 31701583) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) скан-копію штатного розпису Комунального підприємства «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради на 2021 рік, а саме: тієї його частини, у якій міститься інформація про керівника Комунального підприємства «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради та усіх його заступників (у разі їх наявності). Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства «Спортивний комплекс «Будівельник» Черкаської міської ради (18028, м.Черкаси, проспект Хіміків, 50/1, код ЄДРПОУ 31701583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.), за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві грн 80 коп.) та витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанцій у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.) та в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн (чотири тисяч грн 00 коп.). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 13 грудня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма