Постанова 4855 № 320/5924/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5924/18 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Броварської міської ради Київської області, Виконуючого обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконуючого обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича, Броварської міської ради Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування матеріальних збитків, моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Виконуючого обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича, Броварської міської ради Київської області, в якому просив, з урахуванням збільшення позовних вимог, визнати протиправними дії/бездіяльність виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича за ненадання ОСОБА_1 запитуваної інформації на його заяву від 24.10.2018 та надання недостовірної інформації про відсутність запитуваної інформації; зобов`язати виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича надати запитувану інформацію до суду та для ОСОБА_1 : надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 всіх громадян, яким були надані ОСОБА_4 графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, та потім було запропоновано іншу земельну ділянку, надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, та потім було запропоновано іншу земельну ділянку, надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, та які до цього часу не отримали земельної ділянки; зобов`язати Броварську міську раду відшкодувати позивачу матеріальні збитки в розмірі 100000,00 грн. та стягнути кошти в сумі 100000, 00 грн.; зобов`язати Броварську міську раду відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 100000, 00 грн. та стягнути кошти в сумі 100000, 00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність виконуючого обов`язки міського голови м. Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича за ненадання ОСОБА_1 запитуваної інформації на його запит від 24.10.2018, зобов`язано Броварську міську раду Київської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 на інформацію від 24.10.2018 у порядок та строки, що визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням висновків, наведених у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог та задовольнити позовні вимоги повністю і додатково продовжити позивачу право на отримання запитуваної інформації на 500-1000 днів і відповідно надати відповідачам право на надання запитуваної інформації та продовжити їм термін надання запитуваної інформації на 500-1000 днів з часу звернення. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що право позивача на отримання інформації є головним, при цьому суд не зобов`язував відповідачів надати запитувану інформацію, а лише повторно розглянути заяву позивача, яка вже була розглянута відповідачами. Натомість право позивача шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії не забезпечено, при цьому право позивача на отримання відповідної інформації у термін 5 днів не відновлено, натомість з часу звернення із запитом пройшло 15 місяців, що ускладнило захворювання позивача та свідчить про наявність підстав для відшкодування завданої позивачу шкоди. Броварська міська рада Київської області також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до скаржника та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що вимоги позивача щодо визнання протиправної бездіяльності за ненадання йому запитуваної інформації до належного відповідача є невирішеною, а тому Броварську міську раду Київської області безпідставно зобов`язано розглянути запит позивача. Виконуючий обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовський Г.П. також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до скаржника та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що поняття суб`єкт владних повноважень не охоплює посадових та службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, а тому вимоги до скаржника є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, враховуючи що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи за його участі. Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто без повідомлення сторін в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України з 12.03.2020 по 11.05.2020, керуючись приписами ст.311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач має статус інваліда ІІ групи, що надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 6). 24 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача Броварської міської ради Київської області із запитом на інформацію (а.с. 7), в якому просив: - надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 всіх громадян, яким були надані ОСОБА_4 графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році; - надати копії рішень сесій міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, та потім було запропоновано іншу ділянку; - надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, та потім було запропоновано іншу земельну ділянку; - надати дані щодо всіх осіб, яким були надані графічні матеріали з позначеними нібито вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році, та які до цього часу не отримали земельної ділянки. Вищевказаний запит на інформацію отриманий відповідачем 24.10.2018 та зареєстрований за вх. № 9-5-Л-2811, про що свідчить відповідний штамп в лівому верхньому куті на копії вказаного запиту (а.с. 7). Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області листом № 9-7-3605 від 30 жовтня 2018 року за підписом Виконуючого обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Г.П . у відповідь на запит позивача повідомив, що інформація, запитувана у зверненні позивача, відсутня. Вважаючи таку відповідь неправомірною і такою, що містить неправдиві відомості, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що за результатами розгляду запиту позивача від 24.10.2018, ухвалено рішення про відмову в його задоволенні без мотивованої на те підстави, оскільки саме посилання у відповіді на відсутність запитуваної інформації у взаємозв`язку із встановленими судом обставинами, зокрема, доведеністю позивачем факту наявності у відповідача відповідних рішень, які входять до предмету запитуваної інформації, не свідчать про законність такої відмови та спростовується наявними в матеріалах справи доказами, при цьому доказів завдання матеріальної та моральної шкоди позивачем надано не було. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ст. 40 Конституції України Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює, зокрема, Закон України «Про звернення громадян». Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 7 наведеного Закону визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов`язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. З огляду на припис ст. 40 Конституції України цей обов`язок незалежно від того, чи він конкретизується як відповідне повноваження органу державної влади в Основному Законі, чи в інших нормативно-правових актах, має виконуватися в порядку, визначеному законом. За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. В силу ст.3 цього Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Перелік суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації визначено у ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ними є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідно до ч.4 зазначеної статті усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. З визначення, наведеного в ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», вбачається, що ознаками публічної інформації є наступні: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання своїх обов`язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної. Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Разом з тим, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). За правилами частини 5 статті 6 наведеного Закону, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Разом з тим, відмова в задоволенні запиту на інформацію передбачена ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до ч.1 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Частинами 4, 5 наведеної статті передбачено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі. Як вбачається з запиту від 24.10.2018 позивач просив надати йому копії рішень сесії міської ради щодо надання дозволу (або відмови) в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо набуття у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 в 2014 році із подальшим запропонуванням іншої ділянки, надати інформацію щодо осіб, яким були надані графічні матеріали з вільними земельними ділянками по АДРЕСА_2 в 2014 році із запропонуванням іншої земельної ділянки або які до цього часу не отримали земельної ділянки. В той же час, лист від 31.10.2018 №9-7-3605 не містить жодної відповіді на кожне з чотирьох питань, що були поставлені позивачем та за своєю суттю являється відмовою у наданні відповіді на інформаційний запит позивача. Разом з тим, зазначена відмова в наданні позивачу інформації, всупереч ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не містить передбаченої підстави відмови, належним чином не мотивована, в ній не роз`яснено порядку оскарження. Наведене свідчить, що відмова у наданні позивачу запитуваної інформації, яка оформлена листом Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 9-7-3605 від 30 жовтня 2018 року за підписом Виконуючого обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Г.П. , не може вважатись законною та правомірною, оскільки її зміст суперечить положенням чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини. При цьому, твердження про відсутність інформації, яку запитував позивач, не відповідає фактичним обставинам, оскільки в матеріалах справи міститься витяг з рішення Броварської міської ради «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою» від 16.08.2018 № 1037-44-07 (а.с.10) щодо розгляду на черговій сесії міської ради звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 02.04.2014 про набуття у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 . Таким чином, Броварська міська рада Київської області, отримавши запит позивача мала надати запитувану інформацію, або, за наявності передбачених законодавством підстав, надати її запитувачу обґрунтовану та мотивовану відмову про неможливість її надання або відповідь про надання її частково. При цьому обов`язковою умовою, у разі відмови в задоволенні запиту є наведення обґрунтованих підстав такої відмови. У разі неправомірної відмови - суд може визнати такі дії протиправними та зобов`язати її надати. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Разом з тим, оскільки саме розпорядник інформації має повноваження прийняти рішення щодо надання або відмови в наданні публічної інформації за наслідками розгляду конкретного запиту, суд звертає увагу, що належним способом захисту прав позивача на отримання публічної інформації у цьому спорі є визнання протиправними дій щодо ненадання обґрунтованої відповіді на запит та зобов`язання повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №9901/924/18, який має бути врахований судом при виборі і застосуванні норм права. При цьому, відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Згідно з ч.4 ст.42 наведеного Закону сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; веде особистий прийом громадян; забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень (ч.5 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, міський голова є окремим суб`єктом владних повноважень, який очолює виконавчий комітет міської ради та несе персональну відповідальність за додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян, а тому Виконуючий обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовський Г.П. є належним відповідачем в рамках даної справи, суть якої є надання неправомірної відмови у відповіді на інформаційний запит. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи відповідачів про те, що Виконуючий обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовський Г.П. є неналежним відповідачем в частині позовних вимог про визнання протиправними дій/бездіяльності в частині не надання ОСОБА_1 запитуваної інформації на його запит від 24.10.2018. При цьому, в даному випадку Виконуючий обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовський Г.П. не є окремим відповідачем в рамках даної справи, а являється співвідповідачем разом із органом місцевого самоврядування - Броварською міською радою Київської області. Щодо вимог позивача про компенсацію матеріальних збитків, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, частиною 1 якого передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Майнова (матеріальна) шкода полягає у знищенні або пошкодженні майна потерпілого. Об`єктом правопорушення виступає річ, тобто предмет матеріального світу, або гроші. Майнова шкода поділяється на реальні збитки фактичні втрати, пов`язані із знищенням або пошкодженням майна, та (або) витрати, пов`язані із відновленням свого порушеного права, а також упущену вигоду/доходи, які особа могла б одержати, якщо б її право не було порушено. Доказів понесення позивачем будь-яких матеріальних втрат у зв`язку з порушенням відповідачем порядку розгляду його звернення матеріали справи не містять. Сам по собі факт ненадання повної відповіді на звернення не означає заподіяння матеріальної шкоди. Беручи до уваги недоведеність позивачем фактів понесення ним матеріальних збитків у зв`язку з неправомірними діями відповідача під час розгляду звернення, вимоги позивача про компенсацію та стягнення з відповідача коштів у розмірі 100000,00 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що незважаючи на оформлення позивачем запиту на інформацію у відповідності до положень чинного законодавства України, належного розгляду його запиту із наданням відповіді із дотриманням положень Законів України «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації» у визначений законодавством строк ОСОБА_1 не отримав і при цьому, протягом півтора року запитувана ним інформація отримана позивачем не була. Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 100000,00 грн позивач пов`язує з тим, що не отримавши в передбачений термін необхідної інформації, він зазнав тяжких моральних страждань, що ускладнило його захворювання. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем. Натомість, відповідачами не доведено, що протиправні дії в частині неналежного розгляду звернення позивача, не викликали у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням відповіді, розчарування в діяльності народних обранців громади Відтак, колегія суддів доходить висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неналежного розгляду його заяви від 24.10.2018 та надання відповіді на неї листом від 30.10.2018 №9-7-3605, яка фактично є немотивованою і протиправною відмовою. Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями та суд має встановити фактичні обставини справи і має широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Враховуючи, що заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн позивач не наводить жодного розрахунку і беручи до уваги, що спірні правовідносини стосується виключно неналежного розгляду інформаційного запиту позивача, на який було надано безпідставну, немотивовану та неправомірну відмову в наданні запитуваної інформації, колегія суддів вважає, що справедливим розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку є розмір прожиткового мінімуну для працездатних осіб, який станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції становить 2102,00 грн, що підлягає присудженню в повному обсязі з Броварської міської ради на користь позивача. Щодо вимог апеляційної скарги позивача стосовно продовження позивачу права на отримання запитуваної інформації на 500-1000 днів і відповідно надати відповідачам право на надання запитуваної інформації та продовжити їм термін надання запитуваної інформації на 500-1000 днів з часу звернення, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Беручи до уваги, що наведені вимоги не були заявлені в суді першої інстанції, то при перегляді рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями їх розглядати. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи в частині, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог в цій частині. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Броварської міської ради Київської області, Виконуючого обов`язки міського голови м.Бровари Київської області Броварської міської ради Голубовського Григорія Павловича - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання Броварської міської ради відшкодувати моральну шкоду та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Броварської міської ради (код ЄДРПОУ 26376375) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди 2102,00 грн (дві тисячі сто дві грн 00 коп.). В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 04 травня 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма