Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3505/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3505/20 пров. № А/857/18188/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., за участю секретаря судових засідань Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (головуючий суддя: Зозуля Д.П., місце ухвалення - м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 02.06.2021) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення, вимоги, встановив: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , 18.05.2020 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення від 31.01.2020 № 000753304, № 0000763304, № 0000783304, № 0000773304, № 0000793304, № 0000803304, № 0000813304, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2020 № Ф-03, рішення № 0000313304 від 31.01.2020. Обґрунтовує позов тим, що відповідач безпідставні зробив висновки про заниження оподаткованого доходу, ігноруючи прямі норми та приписи чинного законодавства та первинні документи. Так, позивач вказує, що до витрат, які враховуються при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, включаються безпосередньо пов`язані з отриманням доходів витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності такої особи. Так, позивач зазначає, що норми Податкового кодексу України (далі ПК України) не містять поняття як «понаднормове» використання палива, не зобов`язують платників визначати понаднормові витрати палива, при цьому не обмежують права підприємця включати повністю вартість палива до складу його витрат. Таким чином, позивач, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, має право включити до складу витрат вартість використаних паливно-мастильних матеріалів, які є документально підтвердженими та пов`язані з провадженням господарської діяльності. Крім того, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, згідно пп. 177.4.2 п. 177.4 ст. 177 ПК України належать, зокрема, витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області № 0000753304 від 31.01.2020, № 0000763304 від 31.01.2020, № 0000773304 від 31.01.2020, № 0000783304 від 31.01.2020, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0000313304 від 31.01.2020 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-03 від 31.01.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвали нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на те, що оспорювані вимога, рішення та податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що прийняті в межах повноважень, наданих чинним законодавством. Позивач, 29.11.2021 подав відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін. Представник відповідача Форет М.С. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, а судове рішення скасувати. Представник позивача Жуковський О.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що з 23.06.2000, ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем; код основного виду діяльності: 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах. Позивач здійснював оподаткування одержаних доходів від провадження господарської діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальній системі оподаткування та був платником ПДФО, податку на додану вартість /ПДВ/, єдиного соціального внеску та військового збору. Відповідно до вимог ст. 20 розділу І, ст. 75, ст. 77, ст. 82 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі ПК України), на підставі наказу Головного управління ДПС у Рівненській області від 12.12.2019 № 582, проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період 01.01.2016 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та правильності нарахування обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за наслідками якої складено акт № 613/17-00-33-04/ НОМЕР_1 від 20.12.2019 (далі акт перевірки від 20.12.2019). Актом перевірки від 20.12.2019 встановлено: - донарахування податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за 2016 рік у сумі 46 116,75 грн, за 2017 рік у сумі 54 814,68 грн, за 2018 рік у сумі 40 772,25 грн; - донарахування військового збору за 2016 рік у сумі 3 843,06 грн, за 2017 рік у сумі 4 567,89 грн за 2018 рік у сумі 3 397,69 грн; - донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2016 рік у сумі 56 364,92 грн, за 2017 рік у сумі 66 995,72 грн за 2018 рік у сумі 49 832,75 грн; - встановлено заниження податкових зобов`язань податку на додану вартість за лютий 2016 рік на суму 1 741,00 грн, за грудень 2017 рік на суму 2 105,00 грн, за грудень 2018 рік на суму 903,00 грн; - встановлено, що не зареєстровано податкові накладні в ЄДРПП на суму 4 749,00 грн, в т.ч. за лютий 2016 рік на суму 1 741,00 грн, за грудень 2017 рік на суму 2 105,00 грн, за грудень 2018 рік на суму 903,00 грн; - встановлено подання податкового розрахунку за ф. № 1ДФ за ІV квартал 2016 року та за ІV квартал 2018 року з недостовірними відомостями; - встановлено ненадання та незабезпечення платником податку зберігання документів з питань обчислення й сплати податків і зборів; - неповідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, за ф. № 20-ОПП. На підставі висновків акту перевірки від 20.12.2019 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 31.01.2020 № 0000753304, № 0000763304, № 0000783304, № 0000773304, № 0000793304, № 0000803304, № 0000813304, рішення № 0000313304 від 31.01.2020, податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-03 від 30.01.2020. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оцінюючи в сукупності обставин, якими податковий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог п. 167.1 ст. 167, п.п. 177.1, 177.2, 177.4 ст.177 ПК України, пп. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та покладені в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень щодо збільшення сум грошових зобов`язань з ПДФО та військового збору, вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, заявлений позивачем позов у цій частині є обґрунтованим. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, позивачем не оскаржувалася в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду, лише в частині задоволених позовних вимог. Так, статтею 177 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (п. 177.1 ст. 177 ПК України). Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Згідно п. 177.4. ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: 177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; 177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; 177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; 177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Статтею 83 Податкового кодексу України встановлено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16.07.1999 № 996-XIV, встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цієї нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції. Ступінь деталізації змісту і обсягу господарської операції вищевказаним Законом не встановлено, тому її можуть визначати особи, які відповідають за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. При цьому така деталізація має забезпечити розкриття змісту господарської операції та ідентифікацію активів, зобов`язань, доходів або витрат, з нею пов`язаних. Згідно абзацу 2 пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм надає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, позивачем здійснювалася доставка покупцям придбаних у нього товарно-матеріальних цінностей (невживаних товарів). Розрахунки за придбаний товар проводився у безготівковій формі (а. с. 217-250 том 1, а. с. 1-247 том 2, а. с. 1-144 том 3). Крім цього, до переліку витрат, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця, у відповідності до п.п. 177.4.1. п. 177.4. ст. 177 ПК України включається, зокрема паливо. Отже, вказані витрати безпосередньо пов`язані з отриманням доходу позивача та його господарською діяльністю, а тому суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання скаржника, що витрати на паливно-мастильні матеріали помилково віднесено позивачем до валових витрат. Натомість, відповідачем не долучено жодних доказів щодо обліку платника податків, що стали підставою для висновків контролюючого органу та можуть бути підставою для збільшення грошового зобов`язання. Щодо неприйняття до складу валових витрат позивача, витрат пов`язаних з наданням фізичній особі-підприємцю бухгалтерських послуг на загальну суму, які за твердженням контролюючого органу не використовувалися у господарській діяльності підприємця, то суд апеляційної інстанції вказує таке. Як уже зазначалося вище судом апеляційної інстанції, пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України, передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в пп. 177.4.1-177.4.3 п. 177.4, до яких, серед іншого, відносяться плата за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та ФОП ОСОБА_1 (замовник) у період 2016-2018 років укладено договори про надання бухгалтерських послуг. За умовами цих договорів виконавець приймає на себе обов`язки надавати замовнику послуги з ведення бухгалтерського обліку, зокрема: відображення господарських операцій, проведених замовником за звітний місяць у реєстрах бухгалтерського обліку, складання фінансової та іншої звітності, розрахунок податків, зборів, внесків, що сплачуються замовником (п.п. 1.1, 1.3. Договору). Специфікацією до вказаних договорів, як додаток до договору, передбачено, що під веденням бухгалтерського обліку розуміється: оприбуткування товарів згідно накладних від постачальників, виписка видаткових накладних, реєстрація податкових накладних, проведення платежів та банківських виписок, звірка з контрагентами, подання декларації з ПДВ, подання річної звітності. Також в специфікації вказано, що всі операції проводяться виконавцем у власному приміщенні з використанням своєї оргтехніки та допоміжних матеріалів (канцтоварів). Вартість послуг виконавця встановлена в договорі за кожний місяць (п. 2.1.) та фіксується в актах здавання-приймання наданих послуг (п. 3.1.). На підтвердження виконання цих договорів позивачем було подано до перевірки документи, які було досліджено відповідачем, а саме: договори про надання бухгалтерських послуг за 2016-2018 роки, акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за 2016-2018 роки, які містять деталізовану інформацію про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, квитанції до прибуткових касових ордерів за 2016-2018 роки. Проаналізувавши вказані документи, суд апеляційної інстанції вважає, що складені на виконання цих договорів документи є первинними, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» і в сукупності є достатніми доказами, які підтверджують реальність господарських операцій з надання бухгалтерських послуг у зв`язку з господарською діяльністю позивача. Щодо донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2020 № 2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Пунктом 3 ч. 11 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховується на суми отриманого доходу від діяльності суб`єкта господарювання, а судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом безпідставно збільшено позивачу суми грошового зобов`язання з ПДФО, що у свою чергу, свідчить й про безпідставність нарахування йому грошового зобов`язання з єдиного соціального внеску. Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними та підлягають скасуванню. Щодо донарахування військового збору, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. 1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. 1.2. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. 1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. 1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. 1.5. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. 1.6. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, оскільки військовий збір нараховується на суми отриманих доходів, а тому нарахування позивачу грошового зобов`язання з військового збору є безпідставним, враховуючи встановлені обставини щодо протиправності збільшення сум грошового зобов`язання з ПДФО. Таким чином, за встановлених обставин справи, в аспекті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог п. 167.1 ст. 167, п.п. 177.1, 177.2, 177.4 ст.177 ПК України, пп. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є безпідставними, а тому податкові повідомлення-рішення щодо збільшення сум грошових зобов`язань з ПДФО та військового збору від 31.01.2020 № 0000753304, 0000763304, вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску від 31.01.2020 № 0000313304, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.01.2020 № Ф-03, підлягають скасуванню. Щодо позовних вимог у частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2020 № 0000783304 та № 0000773304, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, згідно висновків Акту перевірки від 20.12.2019, контролюючим органом за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 встановлено завищення ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту та відповідно заниження грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 4749,00 грн. Проведеною перевіркою встановлено включення ФОП ОСОБА_1 до податкового кредиту декларацій з ПДВ (додаток 5) за звітні періоди лютий 2016 року, грудень 2017 року та грудень 2018 року податкових накладних на придбання бензину Pulls 95 та дизельного пального, що не використовувалися при здійсненні господарської діяльності. Згідно п. 189.1 ст. 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання. Підпунктом «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Судом апеляційної інстанції встановлено, що паливо-мастильні матеріали придбані для доставки контрагентам реалізованих позивачем товарів, тобто використовувалися ним у своїй господарській діяльності, а тому ФОП ОСОБА_1 правомірно віднесено ПДВ на суму 4749,00 грн. до податкового кредиту. Натомість, висновки контролюючого органу, щодо зобов`язання позивача нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України зведену податкову накладну за товарами, є безпідставними. Отже, враховуючи безпідставність покликання контролюючого органу на порушення позивачем вимог п. 189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, а тому суд апеляційної вважає, що покладені в основу прийнятого податкового повідомлення-рішення від 31.01.2020 № 0000783304 щодо збільшення сум грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 3008,00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями на суму 752,00 грн., є не обґрунтованими, що свідчить про необхідність скасування цього податкового повідомлення-рішення Крім того, згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Пунктом 120-1.1 ст. 120-1 ПК України передбачено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів. Враховуючи вищевикладене, оскільки суми податку, які були включені до складу податкового кредиту та були використані в оподатковуваних операціях, у межах господарської діяльності позивача, а тому ФОП ОСОБА_1 не було необхідності складати податкові накладні та зареєструвати їх в ЄРПН. Отже, податкове повідомлення-рішення від 31.01.2020 № 0000773304 щодо збільшення сум грошових зобов`язань з ПДВ за штрафними фінансовими санкціями на суму 1505,00 грн, також підлягає скасуванню. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення № 0000753304 від 31.01.2020, № 0000763304 від 31.01.2020, № 0000773304 від 31.01.2020, № 0000783304 від 31.01.2020, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0000313304 від 31.01.2020, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-03 від 31.01.2020 підлягають скасуванню, а позов підлягає частковому задоволенню. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 460/3505/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 13.12.2021.