Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/4939/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/4939/20 Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: 10:45 год., м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 25.06.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді - Єщенка О.В. суддів - Димерлія О.О. - Шляхтицького О.І. За участю: секретаря - Агаєвої К.А. представника апелянта - Чітак Б.В. апелянта - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахування уточнень до позову, просила: визнати протиправними дії Міністерства юстиції щодо відмови у погодженні надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань на підставі заяв від 04.05.2020 року; визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не направлення документів про надання відпустки до Міністерства юстиції на погодження, не оформлення наказу про надання відпустки перед звільненням, невиплату матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань; зобов`язати Міністерство юстиції України та Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань у встановленому законом розмірі. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з серпня 2018 року позивач призначений Міністерством юстиції на посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, як переможець відповідного конкурсу. В травні 2020 року позивачем подано на ім`я Державного секретаря Міністерства юстиції заяви, в яких ставилось питання про погодження надання щорічної відпустки, тривалістю 41 календарний день, про надання матеріальної допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань. Попередньо ці заяви в установленому порядку були погоджені з начальником Управління. Однак, без наведення відповідних правових підстав заяви Міністерством юстиції погоджено не було та в червні 2020 року вирішено питання стосовно звільнення позивача із займаної посади шляхом видання наказу. Посилаючись на положення Конституції України та ст. 3 Закону України «Про відпустки», ст. 74 КЗпП України, ст.ст. 54, 57 Закону України «Про державну службу», вказує, що висловлене бажання на одержання щорічної основної відпустки перед звільненням є абсолютним та обмеженню не підлягає за будь-яких умов. Отже, ігнорування відповідачем таких вимог безумовно свідчить про порушення прав та інтересів позивача, пов`язаних із проходженням державної служби, які підлягають захисту в судовому порядку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Міністерства юстиції України щодо не розгляду по суті та відмови у погодженні надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 за її заявами від 04.05.2020 року (з урахуванням заяви від 22.06.2020 року). Зобов`язав Міністерство юстиції України розглянути заяви ОСОБА_1 від 04.05.2020 року та від 22.06.2020 року про надання щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням правових висновків у рішенні суду. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Стягнув з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. Проаналізувавши положення ст.ст. 7, 50, 54, 57 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 2, 74 КЗпП України, ст.ст. 3, 10 Закону України «Про відпустки» та Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі звільнення державного службовця, зокрема, у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату, роботодавець, за бажанням такого працівника, зобов`язаний надати йому невикористану відпустку без будь-яких обмежень чи умов. З огляду на те, що Міністерством юстиції перед звільненням позивача з посади не було вирішено питання стосовно надання державному службовцю щорічної відпустки, а також матеріальної допомоги, суд першої інстанції визначив, що такі дії відповідача не відповідають критерію правомірності та обґрунтованості, у зв`язку із чим вбачаються всі правові підстави для його зобов`язання розглянути заяви позивача від 04.05.2020 року та від 22.06.2020 року про надання щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням правових висновків у рішенні суду. Разом з цим, оскільки саме отримане погодження може слугувати підставою для видачі розпорядчих документів про надання відпустки та виплату матеріальної допомоги і Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції зібрано пакет документів та направлено його завчасно до Міністерства для отримання погодження, суд першої інстанції визначив відсутніми порушення прав та інтересів позивача діями Управління та відсутніми підстави для задоволення позову в цій частині. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст. 3 Закону України «Про відпустки». За правилами наведених положень закону передбачається безумовне право працівника на отримання за його бажанням відпустки перед звільненням, а роботодавця - обов`язок надати таку відпустку, тобто регламентовано право працівника на відпустку перед звільненням, яке не пов`язане із результатом розгляду відповідної заяви по суті. В контексті спірних правовідносин, підтвердженням ненадання відпустки перед звільненням та матеріальної допомоги є видача наказу про звільнення, де вказана дата звільнення або перший робочий день після лікарняного та відсутність розрахунку у вигляді виплати матеріальної допомоги. Факт протиправності дій та бездіяльності відповідачів щодо розгляду заяв позивача про надання відпустки і матеріальної допомоги підтверджується зібраними матеріалами, нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а вихід за межі позовних вимог, у тому числі не вирішення вимог в частині надання позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, не направлений на ефективний спосіб порушених прав та інтересів позивача. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність правових обставин для скасування судового рішення за обставин, наведених ОСОБА_1 . Також, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень до скарги, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт акцентує увагу на тому, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 10.04.2020 року №939/7 процедура погодження надання відпусток заступникам начальника Департаменту, міжрегіональних управлінь покладається на Державного секретаря Міністерства юстиції України. Судом першої інстанції помилково залишено поза увагою ту обставину, що на момент вирішення питання про звільнення позивача з посади у Міністерства були відсутні відомості про перебування на розгляді заяв про погодження надання відпустки та виплати матеріальної допомоги, що в подальшому виключає підстави та повноваження стосовно погодження надання відпустки вже звільненому працівнику. Посилаючись на принцип диспозитивності і обов`язку суду вирішувати ті вимоги по суті спору, щодо яких клопочуть сторони, апелянт вказує на необґрунтованість та безпідставність виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог та їх задоволення. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, з серпня 2018 року позивач призначений Міністерством юстиції на посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту. 04.05.2020 року ОСОБА_1 подала на ім`я Державного секретаря Міністерства юстиції заяви про надання щорічної відпустки загальним терміном 41 календарний день з 18 червня 2020 року, матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із щорічною відпусткою та про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, отримання якої обґрунтовано необхідністю вирішення житлових питань, пов`язаних із перебуванням на квартирному обліку та відсутністю власного житла (Т. І, а.с. 13, 14, 15). Вказані заяви були попередньо письмово погоджені начальником Управління. У тому числі, на заявах містяться погодження начальника відділу Управління із застереженням щодо наявності фінансової можливості для проведення заявлених виплат. Фактично на погодження вказані заяві надіслано засобами спецзв`язку на адресу Міністерства юстиції України 07.05.2020 року (Т. І, а.с. 23-24). 29.05.2020 року представником позивача направлено Міністерству юстиції України адвокатський запит із вимогою повідомити інформацію стосовно погодження ОСОБА_1 у наданні відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань (Т. І, а.с. 25-31). Розглянувши адвокатський запит, Міністерство юстиції України у листі від 05.06.2020 року №24893/15279-33-20/14.7 повідомило, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про внесення змін до штату південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції» від 14.01.2020 року №204/к та у зв`яжу із зміною структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було внесено зміни до штату міжрегіонального управління, скорочено посаду заступника начальника південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії «Б». Про скорочення посади державної служби відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 повідомлено в лютому 2020 року. З метою завершення процедури внесення змін до штату міжрегіонального управління наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2020 року №1843/к ОСОБА_1 звільнено з посади 17.06.2020 року з припиненням державної служби після надання творчої відпустки. Враховуючи наведене, Міністерство зазначило, що на цей час не було погоджено надання відпустки та виплати грошової допомоги на оздоровлення. Також, посилаючись на положення Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.08.2016 року №500, та ст. 51 Бюджетного кодексу України, Міністерство вказало на те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою та може бути виплачена за наявності коштів фонду оплати праці, затвердженого в кошторисі. Повторно питання про надання щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги позивачем ставилось перед Державного секретарем Міністерства юстиції і у заяві від 22.06.2020 року (Т. І, а.с. 252-253). Питання про надання щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги позивачем ставилось у заявах від 01.07.2020 року та 10.07.2020 року і перед начальником Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Т. І, а.с. 250-251, 254-255). У листах від 15.07.2020 року №11/7022/16т та від 27.07.2020 року №565-20/Б-449 Управлінням роз`яснено позивачу, що надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги відбувається за погодженням Державного секретаря Міністерства юстиції. З урахуванням відсутності відповідних погоджень на момент звільнення зі служби вирішено питання стосовно компенсації невикористаної відпустки. Не погоджуючись із не наданням щорічної відпустки, а також не виплатою матеріальної допомоги, посилаючись на неправомірність дій відповідача, допущення протиправної бездіяльності у вирішенні питань за заявами, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За правилами ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Відповідно до ст. 3 Закону України від 15.11.1996 року №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Наведені приписи закону кореспондуються із положеннями ст. 2 КЗпП України, згідно яких працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. Згідно із ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Аналогічні права на працю закріплені і у п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, згідно якого державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону. Разом з цим, ст. 50 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (ст. 57 ЗУ «Про державну службу»). За правилами ч. 2 ст. 54 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розмір визначено Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 року №500. Згідно із п.п. 2, 3, 4 Порядку від 08.08.2016 року №500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці. Рішення про надання керівнику державної служби у державному органі та його заступникам матеріальної допомоги приймається керівником відповідного державного органу за погодженням із відповідним органом вищого рівня (у разі наявності такого органу). Виходячи зі спірних правовідносин, слід враховувати, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 10.04.2020 року №939/7 процедура погодження надання відпусток заступникам начальника Департаменту, міжрегіональних управлінь покладається на Державного секретаря Міністерства юстиції України. Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів доходить висновку про те, що право працівника на отримання за його бажанням відпустки перед звільненням є абсолютним. Із реалізацією такого права у роботодавця виникає обов`язок надати відпустку працівнику. Абсолютний характер носить і виплата грошової допомоги на оздоровлення у зв`язку із наданням щорічної основної відпустки працівнику. Вирішення ж питання щодо реалізації права працівника на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціальних побутових питань залежить від наявності фінансових ресурсів державного органу на момент звернення із відповідною заявою. Отже, якщо працівник, в тому числі і державний службовець, звільняється, зокрема, у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату, роботодавець, за бажанням такого працівника, зобов`язаний надати йому невикористану відпустку без будь-яких обмежень чи умов. Відповідно, не виключається обов`язок роботодавця вирішити питання стосовно виплати матеріальної допомоги із настанням таких обставин. Вирішуючи спір по суті, судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент звільнення позивача зі служби залишаються не вирішеними заяви позивача про наданням щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань. На переконання апеляційного суду, видання наказу про звільнення державного службовця без розгляду таких заяв свідчить про неправомірну бездіяльність органу у цих питаннях. Доводи відповідача стосовно відсутності відомостей щодо перебування у Міністерстві заяв позивача спростовуються змістом відповіді Міністерства юстиції України на запит представника позивача (лист від 05.06.2020 року №24893/15279-33-20/14.7). Даних про те, що відповідні заяви не перебували у Міністерстві відповідачем на відповідне звернення не повідомлено та не заперечено. У тому числі, в контексті спірних правовідносин, а також з огляду на положення законів, що їх регулюють, право працівника на використання відпустки перед звільненням, а також на одержання матеріальної допомоги, не ставиться в залежність від цих обставин. Таким чином, встановлені обставини справи дають колегії суддів підстави вважати, що з питання погодження заяв позивача, датованих 04.05.2020 року, Міністерством юстиції України допущено протиправну бездіяльність. Разом з цим, під час вирішення цієї справи слід враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, захисту підлягають фактично порушені права та інтереси фізичної особи від порушень суб`єкта владних повноважень. Акцентуючи увагу на характері спірних правовідносин, а також вище приведених положеннях Закону України «Про відпустки», КЗпП України та Закону «Про державну службу», апеляційний суд зазначає, що правом на надання щорічної відпустки, а також стосовно виплати матеріальної допомоги, забезпечується працівник, в даному випадку особа, яка перебуває на державній службі. Відтак, не вирішення по суті заяви позивача від 22.06.2020 року, тобто поданої після видання наказу про звільнення зі служби, не порушує права та інтереси позивача у розумінні вказаних положень адміністративного процесуального законодавства. Відсутність порушеного права та інтересу дає адміністративному суду безумовні підстави для залишення відповідних вимог без задоволення. Враховуючи викладене, колегія суддів, з огляду на встановлення протиправної бездіяльності відповідача, доходить висновку про часткове підтвердження обґрунтованості позовних вимог та вбачає правові підстави для зобов`язання Міністерства юстиції України вирішити питання стосовно погодження надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 на підставі заяв від 04.05.2020 року. Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 9, 139, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не вирішення питання стосовно погодження надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 на підставі заяви від 04.05.2020 року. Зобов`язати Міністерство юстиції України вирішити питання стосовно погодження надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 на підставі заяви від 04.05.2020 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2021 року. Головуючий суддя: О.В. Єщенко судді: О.О. Димерлій О.І. Шляхтицький