Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/4020/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2024 р. Справа № 480/4020/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2023, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, по справі № 480/4020/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) , Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: зобов`язати Головне управління ДПС у Сумській області (ЄДРПОУ 43995469) нарахувати та виплатити на його користь грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної основної відпустки за робочий період з 21.08.2021 по 20.08.2022. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 частково задоволено позов. Зобов`язано Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної основної відпустки за робочий період з 21.08.2021 по 20.08.2022. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головним управлінням ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399), подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки матеріальна допомога виплачується раз на рік, а виплати за минулі роки не передбачені. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом від 20.08.2019 №5-о Про призначення, позивача було призначено на посаду начальника управління правового забезпечення Головного управління Державної податкової служби в Сумській області з 21.08.2019 у порядку переведення з ГУ ДФС в Сумській області. Позивач є державним службовцем, що не заперечувалося відповідачами. 19.02.2023 позивач подав до ГУ ДПС у Сумській області заяву, у якій просив надати йому частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 03 календарних днів з 08.03.2023 за стаж (період) роботи з 21.08.2020 по 20.08.2021. Також просив Головне управління ДПС у Сумській області надати йому частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 05 календарних днів з 13.03.2023 за стаж (період) роботи з 21.08.2021 по 20.08.2022, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Наказом ГУ ДПС у Сумській області від 06.03.2023 №2-В на підставі заяви ОСОБА_2 , начальнику управління правового забезпечення ГУ ДПС у Сумській області Іващенку О.М., надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 03 календарних дні з 08 по 10 березня 2023 року включно за робочий період з 21.08.2020 по 20.08.2021 та частину щорічної основної відпустки тривалістю 05 календарних днів з 13 по 17 березня 2023 року включно за робочий період з 21.08.2021 по 20.08.2022. Вказаний наказ підписаний головою комісії з ліквідації, заступником начальника Головного управління ДПС у Сумській області Юрієм Мельником. Щодо нарахування та виплати позивачу спірної грошової допомоги, відповідач надав лист, у якому зазначив, що позивачу буде надано щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 03 календарних днів з 08 березня 2023 року та 05 календарних днів з 13 березня 2023 року без виплати грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. Головним розпорядником бюджетних коштів ДПС України, дорученням від 26.12.2022 № 180-д(10) доведено, що грошова допомога у І кварталі 2023 року виплачуватись не буде у зв`язку з відсутністю фінансування. Не погодившись з тим, що позивачу при наданні частини відпустки не було виплачено грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність фінансування відповідача не звільняє його від обов`язку виконувати положення нормативних актів стосовно забезпечення виплати обов`язкових видів грошової допомоги. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Згідно із ст. 7 Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року №889-VIIІ (далі - Закон №889-VIIІ) державний службовець має право на: належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону. Відповідно до статті 57 Закону №889-VIIІ державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Частиною першою статті 58 Закону №889-VIIІ передбачено, що за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Статтею 59 Закону №889-VIIІ встановлено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю. Згідно з частинами четвертою - шостою статті 79 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон України "Про відпустки"), згідно з частиною першою статті 2 якого право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Частиною першою статті 6 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Про прив`язку такої відпустки до робочого року законодавець веде мову також у частині другій статті 12 цього Закону. Так, відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону №504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Наведене кореспондується з частинами шостою, сьомою статті 79 Кодексу законів про працю України. Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що державний службовець має право на щорічну основну та додаткову (за стаж) відпустки, які надаються йому у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, що затверджується роботодавцем. При цьому, підстава виникнення права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної відпустки пов`язана із настанням факту відпрацьованого робочого року. Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України "Про відпустки", також передбачає правило, що відпустка надається з прив`язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною дев`ятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. У постанові від 23 лютого 2021 року у справі № П/811/1858/16 Верховний Суд, на яку посилається також представник відповідача-1, дійшов висновків, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки за відповідний робочий рік. Згідно з положеннями статті 57 Закону №889-VIIІ підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний рік. Чинні положення законодавства не пов`язують виплату такої грошової допомоги з тривалістю отриманої державним службовцем частини щорічної відпустки та не встановлюють заборону виплати вказаної допомоги під час отримання працівником відпустки тривалістю менше 14 календарних днів. Отже, у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки незалежно від кількості днів такої відпустки. Водночас, у даній справі, відповідча-1 не заперечує право позивача на отримання грошової допомоги з щорічною відпусткою тривалістю меншою ніж 14 календарних днів. Щодо доводів апеляційної скарги, що ОСОБА_1 просить відпустку за період роботи з 21.08.2021 по 20.08.2022 тобто попередній робочій рік (за 2022), але фонд оплати праці на відповідний бюджетний рік не передбачає виплату допомоги за минулий рік (за 2022), колегія суддів зазначає наступне. Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 57 Закону №889-VIIІ державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Водночас частиною першою статті 6 Закону України Про відпустки передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Про прив`язку такої відпустки до робочого року законодавець веде мову також у частині другій статті 12 цього Закону. Із комплексного аналізу вказаних норм випливає, що підстава виникнення у державного службовця права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати пов`язана із настанням факту відпрацьованого робочого року. У той же час, відпрацьований робочий рік не завжди співпадає у часі з бюджетним (календарним) роком. Тому один відпрацьований робочий рік може припадати на два бюджетні (календарні) роки. Закон не ототожнює робочий рік з бюджетним роком і не ставить реалізацію права державного службовця на отримання грошової допомоги до щорічної відпустки у залежність від спливу бюджетного року. При цьому аналіз застосування інституту допомоги до щорічної відпустки повинен проводитися із урахуванням того, елементом системи гарантій якого права особи вона є. Приписи статей 45 Конституції України, статті 57 Закону №889-VIIІ й субсидіарне застосування положень Кодексу законів про працю України та законодавства про відпустки у їхньому системному взаємозв`язку свідчать про те, що допомога до щорічної допомоги є елементом гарантій державного службовця на відпочинок та належного матеріального забезпечення. Водночас право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов`язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку. За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 75 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 6 Закону України Про відпустки, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України Про відпустки, також передбачає правило, що відпустка надається з прив`язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною десятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. З моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, з урахуванням положень статті 10 Закону України Про відпустки, за змістом 57 Закону №889-VIIІ, у неї виникає право отримати таку відпустку, звернувшись до роботодавця, якому кореспондує безумовний обов`язок відповідно надати таку відпустку, що засвідчено нормативним формулюванням Державним службовцям надається.... Також тлумачення нормативного припису статті 57 Закону №889-VIIІ указує на обов`язок забезпечити виплату разом із щорічною основною відпусткою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Отже, наявність у державного службовця права на щорічну основну відпустку за відпрацьований рік, незалежно від порядку та строків його реалізації, передбачає обов`язкове надання йому грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, незалежно від часу звернення із заявою про це. Таким чином, державний службовець має право на виплату в одному бюджетному (календарному) році двох допомог або за минулі роки, якщо він отримує відпустку за різні періоди роботи (різні робочі роки) і не скористався правом на отримання допомоги за відповідний відпрацьований рік при використанні частини відпустки попередньо. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної основної відпустки за робочий період з 21.08.2021 по 20.08.2022. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Також, вирішуючи питання правового значення виплати грошової допомоги при наданні державному службовцю щорічної основної відпустки, необхідно звернути увагу на те, що у зв`язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати, на підставі статті 57 Закону №889-VIIІ, особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати коштом державного бюджету і цей інтерес захищений статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом власності в автономному тлумаченні положень Конвенції. Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення у справі Кечко проти України від 08 листопада 2005 року, заява №63134/00, пункт 26). Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі № 480/4020/23 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 по справі № 480/4020/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко