Постанова Житомирський апеляційний суд № 279/752/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/752/20 Головуючий у 1-й інст. Моголівець І. А. Категорія 39 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданої через представника ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Моголівець І.А. у цивільній справі №279/752/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом. Просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 300 000,00 грн., пеню в сумі 3 777,60 грн. та судовий збір в сумі 3 037,70 грн. В обґрунтування поданого позову позивач зазначав, що 04.06.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики №1, відповідно до якого позивач передав у власність відповідачу для власних потреб грошові кошти у розмірі 300000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів до 31.12.2019 року. Проценти від суми позики за договором відповідачем не сплачуються, договір є безстроковим. Станом на 17.01.2020 року відповідач кошти позивачу не повернув, чим порушив умови договору. На підтвердження виникнення зобов`язання за договором позики сторонами 04.06.2019 року укладено акт приймання-передачі грошей до договору позики №1. Однак, в порушення договірних умов, відповідач на день подання позовної заяви не виконав свого зобов`язання по поверненню суми позики. Крім того, відповідно до п.5.3 договору передбачена сплата пені у випадку несвоєчасного повернення позики, розмір якої складає подвійну ставку НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за 17 днів з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в сумі 3772,60 грн. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 червня 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 04 червня 2019 року в загальній сумі 3 772,60 грн. Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 3 037,70 грн. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 липня 2020 року виправлено описку в судовому рішенні від 17 червня 2020 року: «вважати в абзаці другому резолютивної частини рішення за правильну загальну суму, яка підлягає стягненню «303 772,60 грн.», а не «3 772,60 грн.». У поданій через свого представника ОСОБА_2 апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи. Зокрема вказує, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову значно перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим був позбавлений можливості подання доказів, залучення свідків та проведення судових експертиз Договору позики. Крім того вказує, що коштів, визначених у Договорі позики він не отримував, а останній був підписаний ним при працевлаштуванні на роботу, оскільки у період з 2019 року працював на посаді торгівельного представника компанії «Глобал Спіріт». При підписанні договору позики останній не містив дати його підписання, дати визначеної в п.п.2.2., 8.1 договору, паспортні дані ОСОБА_1 в графі «Позичальник» виконані не ним. Щодо акту приймання-передачі грошей до Договору №1, то всі графи, де міститься інформація про позичальника, виконані не ним. Вказує, що дата передачі здійснена рукописним способом була проставлена пізніше, ніж його підпис. З кредитором ОСОБА_3 не знайомий та кошти, визначені в договорі, від нього не отримував. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору позики, укладеного між сторонами 04.06.2019 року відповідач отримав у борг грошові кошти від позивача в сумі 300 000 гривень, із зобов`язанням повернути борг до 31.12.2019 року, однак до теперішнього часу позику не повернув. Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Ця ж правова норма визначає, що договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей. Законодавець визначив, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, що підтверджує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України). Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. Пунктом 5.3 договору позики передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення позики, позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі діючої на момент нарахування подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.ч.1,2 ст.551 ЦК України). В даному випадку судом встановлено, що ОСОБА_1 не виконав умови договору позики, не повернув кошти в сумі 300000 гривень, внаслідок чого позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом. З огляду на викладене, підлягають також задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені на час прострочення платежу основної суми боргу за кожен день прострочки, помилково названої сторонами договору «штрафом». Розмір пені розрахований за формулою: Пеня = сума боргу х 2 х облікову ставку НБУ (%)/100/356 х кількість днів прострочення. Зважаючи на те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог, суд з урахуванням приписів статті 13 ЦПК України стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 передбачену прохальною частиною позовної заяви пеню в розмірі 3 772,60 грн. (300 000 грн. х 2 х13,5% х / 100/365 х 17 = 3 772,60 грн.). Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Так, покази свідка ОСОБА_4 неможливо взяти до уваги з огляду на положення ч.2ст.78 ЦПК. Зокрема, відповідачем не надано належних і допустимих доказів про перебування у трудових відносинах з позивачем його самого та свідка. Покази свідка не можуть спростувати укладений у письмовій формі договір. Крім того, покази цього свідка суперечать показам іншого свідка, допитаного судом, - ОСОБА_5 . Разом з тим, суд не може надати перевагу одним доказам над іншими. Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 09.12.2021 року.