Постанова 4852 № 160/7098/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/7098/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року в адміністративній справі №160/7098/21 (головуючий суддя першої інстанції Верба І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : Позивач 29.04.2021 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007314-2408-0410 від 28.01.2021 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки відсутнє рішення Павлоградської міської ради «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік», а ставка податку повинна бути встановлена саме в рішенні міської ради, як окремому нормативно-правовому акті, стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в 2020 році є незаконним. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення від 28.01.2021 року № 0007314-2408-0410. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. На позивача зареєстровано об`єкт нерухомості - будівлі та споруди загальною площею 1832 кв.м, розташовані за адресою, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому позивач, як його власник, зобов`язана сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до вимог статті 266 ПК України. Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, під час винесення якого ГУ ДПС керувалося рішенням Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року №1231-37/VII, яким визначені ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості, а саме ставка податку на об`єкти нерухомості встановлена у розмірі 0,5% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. Вказане рішення не скасовано та є чинним. Вітак, податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подала. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказі в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1832,0 кв.м, що підтверджується копією рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.06.2007 року по справі №2-/07 та витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.11.2006 року (а.с.47-зворіт). Відповідач - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19.06.2018 року Павлоградська міська рада Дніпропетровської області прийняла рішення №1231-37/VІІ «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», підпунктом 1 пункту 1 якого встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком

1. Пунктом 4 вказаного рішення установлено, що рішення набирає чинності з 01.01.2019 року. Згідно додатку ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості фізичних та юридичних осіб (будівлі та споруди комерційного призначення, лікарні) 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.. 28.01.2021 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0007314-2408-0410 у відповідності до положень підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2020 рік у розмірі 39657,46 грн. (а.с.44). Як вбачається із розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (наведено у відзиві на позовну заяву), за 2020 рік для позивача за будівлі та споруди згідно із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням був обрахований, виходячи із площі 1832 кв.м, за ставкою 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного періоду, за 1 кв. м. для об`єктів нежитлової нерухомості. Враховуючи, що розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2020 року складав 4923 грн., то ставка податку в розмірі 0,5% складає 23,62 грн.. Відтак, розмір грошового зобов`язання складає 23,62 грн. х 1832 кв.м = 43271,84 грн.. На виконання пункту 52.5 Прикінцевих положень ПК України об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об`єктом оподаткування на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу в період з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Зменшено нарахування за 1 місяць. Тому підлягає сплаті зобов`язання в розмірі 39657,46 грн. (а.с.31). Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржила його до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що безпосередньо Павлоградською міською радою жодних рішень щодо продовження дії рішень міської ради або нових рішень щодо ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік прийнято не було. Отже, оскільки відсутнє рішення Павлоградської міської ради «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік», а ставка податку повинна бути встановлена саме в рішенні міської ради, як окремому нормативно-правовому акті, стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в 2020 році є незаконним. Крім того, суд зазначив, що позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно, дані будівлі є адміністративного призначення, знаходяться в занедбаному стані, жодна діяльність в даних приміщеннях не ведеться. Відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що дані будівлі використовуються у комерційних цілях не надано, та не обґрунтовано чому при розрахунку ставки податку було застосовано саме коефіцієнт 0,5%. Також, суд послався на те, що дані правовідносини вже переглядалися адміністративними судами у попередніх роках та судами були встановлені певні обставини щодо відсутності у відповідача при винесенні податкових повідомлень-рішень доказів віднесення будівель та споруд до комерційного призначення. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII (далі по тексту - Закон №71) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. Отже, Законом №71 запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків. Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України, в редакції Закону №71, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення. Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому, такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок. В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону №71 набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню. Водночас, враховуючи зміст норм ПК України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, при чому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п.п12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що безпосередньо Павлоградською міською радою жодних рішень щодо продовження дії рішень міської ради або нових рішень щодо ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік прийнято не було. Отже, на думку суду, оскільки відсутнє рішення Павлоградської міської ради «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік», стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в 2020 році є незаконним. При цьому, судом першої інстанції в рішенні наведено посилання на наявність рішенням Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року № 1231/37-VII «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» затверджені нові ставки, які вступають в дію з 01.01.2019 року. Проте, судом першої інстанції рішення Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року № 1231/37-VII «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» на предмет бюджетного періоду, на який запроваджено такі ставки та пільги, не досліджувалось, та навіть не залучалось до матеріалів справи. На виконання ухвали Третього апеляційного адміністративного суду сторонами надано копію рішення Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року №1231/37-VII «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Судом апеляційної інстанції встановлено, що підпунктом 1 пункту 1 вказаного рішення встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком

1. Пунктом 4 вказаного рішення установлено, що рішення набирає чинності з 01.01.2019 року (а.с. 89-90). Згідно додатку ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості фізичних та юридичних осіб (зокрема, будівлі та споруди комерційного призначення, лікарні) складає 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. (а.с.96). Апеляційний суд зазначає, що згідно рішення Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року №1231/37-VII бюджетний період, в якому встановлено ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки починається з 01.01.2019 року без визначення його кінцевої дії. Тобто, встановлення вказаним рішенням ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не обмежувалось їх дією лише на 2019 рік, та не потребує їх «пролангацію» кожного року. Відтак, посилання позивача та суду першої інстанції на відсутність рішення Павлоградської міської ради про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2020 рік, свідчить лише про те, що з 01.01.2019 року встановлені рішенням Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року №1231/37-VII ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є незмінними та не скасованими. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає неправильними висновки суду першої інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.01.2021 року, оскільки запроваджені рішенням міської ради лише на 2019 рік. Крім того, суд першої інстанції погодившись із доводами позивача, в своєму рішенні зазначив, що позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно, дані будівлі є адміністративного призначення, знаходяться в занедбаному стані, жодна діяльність в даних приміщеннях не ведеться, відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що дані будівлі використовуються у комерційних цілях не надано, та не обґрунтовано чому при розрахунку ставки податку було застосовано саме коефіцієнт 0,5%. Не є спірним той факт, що ОСОБА_1 є власником будівль та споруд нежитлової нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1832,0 кв.м, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.11.2006 року (а.с.47-зворіт). Відтак, позивач в силу п. 266.1.1. статті 266 ПК України є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно тексту позову, Волошина вказує, що будівля літ. А є лікарнею загальною площею 1832,0 кв.м. (а.с.3), що також підтверджується рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.06.2007 року у справі №2-/07р (а.с.8). Колегія суддів зазначає, що ставка податку по будівлям та спорудам «лікарні» є саме коефіцієнт 0,5% відповідно додатку 1 до рішення Павлоградської міської ради від 19.06.2018 року №1231/37-VII, відтак, не залежно від того до якої класифікації будівль та споруд в даному випадку відноситься нежитлова нерухомість, що належить позивачу, (чи то комерційного призначення, чи то лікарні) розрахунок ставки податку відповідачем було застосовано вірно, а саме - 0,5%. З 01.05.2015 року питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано статтею 266 Податкового кодексу України, пунктом 266.2.2. якої визначений вичерпний перелік об`єктів, які не є об`єктами оподаткування. Позивачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів за яких належні їй будівлі та споруди нежитлової нерухомості можливо віднести до вказаного переліку. Висновки суду першої інстанції щодо знаходження належної позивачу нежитлової нерухомості в занедбаному стані не ґрунтуються на матеріалах справи, та і взагалі непридатність для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, може бути застосовано лише до житлової нерухомості (п.п. «г» п.266.2.2. статті 266 ПК України). Відтак, нарахування позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням зобов`язання за 2020 рік є правомірним. Посилання суду першої інстанції на те, що дані правовідносини вже переглядалися адміністративними судами у попередніх роках та судами були встановлені певні обставини щодо відсутності у відповідача при винесенні податкових повідомлень-рішень доказів віднесення будівель та споруд до комерційного призначення, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки враховує посилання позивача в тексті адміністративного позову, що вказані об`єкти є лікарнею. З урахуванням викладених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення форми №0007314-2408-0410 від 28.01.2021 року. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року в адміністративній справі №160/7098/21 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року в адміністративній справі №160/7098/21 скасувати. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак