Постанова 4857 № 300/2433/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2433/19 пров. № А/857/7524/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М.; розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 300/2433/19 (головуючий суддя Скільський І. І., м. Івано-Франківськ, повне судове рішення складено 11 березня 2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: 11 грудня 2019 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2019 №0023819/15-5013-0905, №0023819/16-5013-0905, №0023819/17-5013-0905, №0023819-5013-0905. В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що податковим органом незаконно нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях. Так, дія рішення №548-33/2015 від 29.01.2015 «Про встановлення ставок податку на майно» не може поширюватись на 2015, адже відповідно до п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення податків на 2015-2018 роки не були оприлюднені, а отже не набули чинності. При встановленні місцевих податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки Вигодська селищна рада не застосувала критеріїв оподаткування передбачених п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, а саме: зональний та за типом об`єкта нерухомості. З наведеного позивач зробив висновок про протиправність вказаних рішень. Крім того, позивач вказував, що оскаржені податкові повідомлення-рішення направлено за невірною адресою. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 101 гривню 16 копійок сплаченого судового збору. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що скасоване судом першої інстанції податкове повідомлення-рішення від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905 винесене на підставі та в межах передбачених Законами України, а відтак не підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що окремі недоліки, допущені податковим органом при оформленні податкового повідомлення-рішення не впливають на факт доведеності складу податкового правопорушення. Допущені при оформленні податкового повідомлення-рішення від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905 порушення є неістотними, а тому дотримання встановленої законом процедури його прийняття не могло мати наслідком прийняття іншого за змістом рішення. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зробила висновок, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власницею комплексу громадського харчування, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та власницею одноквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області на підставі ст.266 ПК України нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на вказані об`єкти за 2015 - 2018 роки та винесено щодо неї податкові повідомлення-рішення від 10.05.2019 №0023819/15-5013-0905 на суму 10116,10 грн. (податковий період 2015 рік), №0023819/16-5013-0905 на суму 11444,98 грн. (податковий період 2016 рік), №0023819/17-5013-0905 на суму 39866,40 грн. (податковий період 2017 рік) та №0023819-5013-0905 на суму 93043,35 грн. (податковий період 2018 рік). Дані податкові повідомлення-рішення направлене засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування згідно пп.266.2.1 п.266.1 ст.266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.1 ст.266 ПК України). Відповідно до пп.266.3.2 п.266.1 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Згідно п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно п.п.266.9.1 п.266.9 ст.266 ПК України, податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення. Так, пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому, такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок. З матеріалів справи видно, що 29.01.2015 Вигодською селищною радою Долинського району Івано-Франківської області XXXІІІ сесії, VI демократичного скликання, прийнято рішення №548-33/2015 «Про встановлення ставки податку на майно», яким встановлено на території сільської ради місцеві податки, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 28). Як уже було зазначено вище, відповідні норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII про запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки набрали чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, слід виходити з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом. В 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік. Плановим відповідно до норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. Отже, рішення місцевих рад щодо податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік, тому, рішення місцевих рад стосовно податку на майно, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податки на майно, відмінне від земельної ділянки, могли вважатися встановленими місцевою радою. При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити податок на майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п.10.2 ст.10 ПК України. Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. Прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України. Рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п.10.2 ст.10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню. Для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження податку на майно - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити такий податок. Плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити податок на майно, відмінне від земельної ділянки, лише на 2016 рік, а не на 2015 рік. Аналогічна правова позиція висловлена також Верховним Судом в постанові від 12.03.2020р. (справа №823/196/17). Таким чином, колегія суддів вважає вірними доводи позивача про те, що підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України. Тому, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік. Крім того, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Враховуючи приписи Податкового кодексу України контролюючий орган вправі визначити грошові зобов`язання платнику податку не пізніше закінчення 1095 днів. Натомість, податковий орган тільки 10.05.2019 визначив ОСОБА_1 податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у податковому повідомленні-рішенні №0023819/15-5013-0905, тобто з порушенням 1095-денного строку. З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про правильність рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905. Щодо тверджень апелянта про неістотність допущених податковим органом порушень при оформленні податкового повідомлення-рішення від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905, то такі твердження є загальними та жодним чином не спростовують порушень податкового та іншого законодавства допущені при винесенні оскарженого податкового повідомлення-рішення від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905. Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 300/2433/19 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук