Постанова 4851 № 546/726/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 р.Справа № 546/726/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Поліцейського роти № 3 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції рядовий поліції Чабан Ірини Сергіївни на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 23.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Зіненко Ю.В., с. Решетилівка, повний текст складено 23.09.21 року по справі № 546/726/21 за позовом ОСОБА_1 до Рядового поліції батальйону патрульної поліції в м.Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Чабан Ірини Сергіївни , Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яковенко О.В., звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що постановою від 09.08.2021 на позивача накладене стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. У позовній заяві зазначено, що в оскаржуваній постанові відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення ним цього правопорушення та працівником поліції був порушений Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують норматив, затверджений постановою КМУ від 27.06.2007 № 879, в частині відсутності повноважень інспектора на здійснення габаритно-вагового контролю, оскільки габаритно-ваговий контроль щодо здійснення відповідних вимірювань, віднесення того чи іншого транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних є виключною компетенцією Укртрансбезпеки. Вищезазначену постанову позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить скасувати її, а справу про притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП закрити. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 23.09.2021р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до поліцейської батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Чабан Ірини Сергіївни відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Яковенко Олександр Васильович, до Управління патрульної поліції в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 4610327 від 09.08.2021, винесену поліцейською батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Чабан Іриною Сергіївною про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, а провадження по даній справі закрито. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Поліцейським роти № 3 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції рядовий поліції Чабан Іриниою Сергіївною подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в адміністративному позові позивач підтверджує, що в місці, час та дату, вказані в оскаржуваній постанові, він здійснював рух на вказаному транспортному засобі (трактор) CASE ІН MAGNUM 340, номерний знак НОМЕР_1 та був зупинений працівниками поліції, якими під час перевірки документів водія та здійснення замірів було встановлено, що його ширина перевищувала максимально дозволену, що також підтверджується відеозаписом з нагрудної камери інспектора поліції. Вказує, що не заперечується також позивачем, що ширина керованого ним трактору складала 2.70 м га відсутність, при цьому, у водія дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, габарит ні параметри яких перевищують нормативні. До адміністративного позову такого дозвільного документу позивачем також не додано. Зазначає, що в позовній заяві відсутні будь-які пояснення водія по факту порушення ним Правил дорожнього руху. Поряд з цим. доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не заслуговують па увагу, факту вчиненого правопорушення не спростовують, не є підставою для звільнення водія від адміністративної відповідальності, свідчать про хибне тлумачення водієм норм законодавства. Вказує, що задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки, на думку суду, відповідач зробила незаконний висновок щодо перевищення габаритів транспорту допустимих меж який не підтверджено належними та допустимими доказами. Зазначає, що пояснення позивача щодо відсутності у поліцейського необхідних повноважень, щодо здійснення габаритно-вагового контролю є необґрунтованими, не спростовують факт вчиненого правопорушення. Посилається на те, що згідно цього Переліку рулетки та лінійки вимірювальні відносяться до 44 та 54 категорії законодавчо регульованих ЗВТ відповідно та підлягають повірці у разі застосування рулеток у 7-му виді діяльності (згідно ст.3 Закону) та лінійок вимірювальних - у 3. 7. 9 та 13-му виді діяльності. Зазначає, що позивач на місці розі ляду справи не заперечував проти факту вчинення адміністративного правопорушення. Будь-яких доказів на дотримання правил дорожнього руху, в порядку ст. 268 КУпАП на місці розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачем надано не було. Від надання письмових пояснень по факту вчиненого правопорушення водій відмовився, жодних клопотань не заявляв. Посилається на рішення Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі 520/2261/19 Враховуючи викладені обставини, просить скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року по справі №546/726/21. Прийняти нову постанову у справі, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до рядового поліції батальйону патрульної поліції в Полтавській області Чабан Ірини Сергіївни, Управління патрульної поліції в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити. Справу просить розглянути за відсутності відповідача. Від представника позивача, до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що із вимогами та доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просить розгляд справи проводити без участі позивача та його представника. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві. Окрім того, за правилами ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач та відповідачі повідомлені на електронні адреси, які містяться а матеріалах справи. Також сторони про дату, час і місце розгляду справи, повідомлялись шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що поліцейська Чабан І.С., притягуючи позивача до адміністративної відповідальності, зробила незаконний висновок щодо перевищення габаритів транспорту допустимих меж, який не підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО № 4610327, 09.08.2021 о 14 год. 42 хв. по вул. Вадима Пугачова в м. Кременчук ОСОБА_1 керував трактором, н.з. НОМЕР_2 , ширина якого склала 2,70 м, без відповідного дозволу органу Національної поліції, чим порушив п. 22.5. ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 132-1 КУпАП (а.с. 9). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР України). Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Положеннями ч. 1 ст. 132-1 КУпАП встановлено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно Правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001 (далі - Правила) вбачається, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР. Згідно п. 22.5 ПДР за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах 4,35 м), за довжиною 22 м (для маршрутних транспортних засобів 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах до 46 т), навантаження на одиночну вісь 11т (для автобусів, тролейбусів 11,5 т), здвоєні осі 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11т, здвоєні осі 18 т, строєні 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Положеннями ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів (п. 4 Правил). Пунктами 25-28 ПДР визначено, що забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб. Відповідно до пп. 2 п. 5 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого спільним наказом МВС та Міністерство інфраструктури України № 1007/1207 від 10.12.2013 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 р. за № 215/24992, працівники відповідних підрозділів МВС під час здійснення габаритно-вагового контролю здійснюють перевірку у водія великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу наявності дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформленого та виданого в установленому законодавством порядку. У разі відсутності такого дозволу вживають заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом. З наведеного вбачається, що працівників патрульної поліції покладено функцію з контролю за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух. А у разі встановлення факту відсутності такого дозволу, покладено обов`язок щодо вжиття заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом. Згідно з п.п. 3. 15 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху. Контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють відповідні підрозділи МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. Відповідно до п. п. 16, 18, 19 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль. Великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки (пп. 3 п. 2 Порядку). Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (пп. 2 п. 2 Порядку). Вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики (пп. 6 п. 2 Порядку). Вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (п. 12 Порядку). Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані (п. 13 Порядку). За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати. З наведених вище норм вбачається, що дійсно на працівників патрульної поліції покладено функцію з контролю за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух, а при встановленні факту відсутності такого дозволу, покладено обов`язок щодо вжиття заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Частиною 3 статті 258 КУпАП встановлено, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, згідно якої постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи. Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. На підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано копію відеозапису з патрульного автомобіля та нагрудної камери. Колегія суддів звертає увагу, що в постанові про накладення адміністративного стягнення серії ЕАО № 4610327, 09.08.2021 в графі До постанови додається не зазначено про наявність відеозапису, як доказу вчинення адміністративного правопорушення, тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім. У позовній заяві позивач факт вчинення порушення ПДР не визнає. Зазначив, що габарити трактору колісного не перевищують допустимо можливі норми. Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 73 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020 року по справі № 524/9716/16-а, від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17 та від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На підставі викладеного, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково прийняв під час розгляду справи відеозапис, як належний та допустимий доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення. На підставі викладеного, за відсутності доказів порушення позивачем ПДР України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі інспектор патрульної поліції посилався на те, що позивачем не заперечувалося, що ширина керованого ним трактору складала 2,70 м., а також не заперечувалася відсутність у нього дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, габаритні параметри якого перевищують нормативні. На підтвердження факту перевищення того, що габаритні параметри (ширина) перевищує нормативні, відповідачем до суду надано відеозапис, на який фіксує здійснення поліцейським вимірювання ширини транспортного засобу . Судовим розглядом встановлено, що після встановлення факту відсутності відповідного дозволу, інспектором патрульної поліції були вчинені дії щодо вимірювання ширини транспортного засобу, яким керував позивач і після проведення таких замірів, складено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що заміри транспортного засобу відповідач здійснив за допомогою невідомих, несертифікованих та неатестованих приладів, оскільки в постанові не міститься посилання на вимірювальний прилад (його марку, реєстраційний номер, тощо). Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку № 1007/1207, працівники відповідних підрозділів МВС під час здійснення габаритно-вагового контролю: 1) здійснюють зупинку транспортних засобів для проведення габаритно-вагового контролю у випадках, передбачених підпунктом 6 пункту 4 цього Порядку, з дотриманням Правил дорожнього руху; 2) здійснюють перевірку у водія великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу наявності дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформленого та виданого в установленому законодавством порядку. У разі відсутності такого дозволу вживають заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом; 3) у разі виявлення порушень правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, у тому числі за результатами здійснення їх габаритно-вагового контролю, вживають заходів реагування, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами. Як вказувалося судом вище, Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування (п. 1 Порядку № 879). Згідно п. 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів. Отже, колегія суддів вважає, що працівник поліції мав право провести лише документальну перевірку. Відповідно до п. п. 16, 18, 19 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль. За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати. Згідно п. 20 Порядку № 879, за результатами точного та/або документального габаритно- вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. Відповідно до п. п. 4-8 п. 4 Порядку № 1007/1207, посадові особи Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно- вагового контролю; у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансбезпеки щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів. Пунктом 25 Порядку № 879 передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів складають акт за формою, встановленою Мінінфраструктури, з оперативним повідомленням відповідного підрозділу МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху. Таким чином, колегія суддів вважає, що доказом того, що транспортний засіб, яким керував позивач належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ, який видають посадові особи Укртрансбезпеки: акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 17.01.2019 р. у справі № 539/655/17. Оскільки в постанові, що оскаржується, відсутні посилання на вищезазначені документи, а отже відсутні підстави вважати, що спірний габаритно-ваговий контроль було здійснено, у тому числі здійснено із дотриманням відповідної процедури та за допомогою відповідних приладів вимірювання, колегія суддів дійшла до висновку, що в межах цих правовідносин відповідачем не доведено правомірності прийняття рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. Посилання апелянта на рішення Верховного суду від 25.06.2020 року по справі 520/2261/19 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дане рішення Верховного суду не стосується випадків коли відсутні належні докази вчинення самого правопорушення, а в даному випадку підставою прийняття рішення судом апеляційної інстанції є відсутність належних доказів вчинення правопорушення. Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Щодо посилань відповідача на те, що водієм не заперечувався факт скоєння ним адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне. Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.07.2020р. по справі № 177/525/17. В даному рішенні Верховний суд відхилив доводи скаржника про правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно, до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача. Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав належні і допустимі докази на підтвердження факту вчинення позивачем проступку. Тобто, доказ, на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення, є відсутнім. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне. Апеляційна скарга вимог та доводів з приводу не правомірності прийняття судом першої інстанції рішення в частині відмови в задоволенні позову не містить. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржене. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 23.09.2021 по справі № 546/726/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло