Постанова 4824 № 357/10652/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 357/10652/20 Головуючий у 1 інстанції: Цуранов А.Ю. провадження №22-ц/824/13397/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - в с т а н о в и в : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої онучки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через представника звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на її користь 16 692 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст.27 Закону №1961-IV, належного матері загиблої ОСОБА_4 ; по 2 086 грн. 50 коп. страхового відшкодування по втраті годувальника щомісячно, починаючи від дати смерті годувальника до досягнення ОСОБА_3 чотирнадцятирічного віку, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не більше страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, встановленої договором страхування № АО47728; стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 : 16 692 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст.27 Закону №1961-IV, належного дочці загиблої ОСОБА_4 ; 150 228 грн. мінімально гарантованого загального розміру страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника; по 2 086 грн. 50 коп. страхового відшкодування по втраті годувальника щомісячно, починаючи від дати смерті годувальника до досягнення ОСОБА_3 вісімнадцятирічного віку, а саме, до ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не більше страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, встановленої договором страхування № АО47728. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 11.02.2019 року близько 19 год. 00 хв. на 80 км. автомобільної дороги «Київ-Одеса» в Білоцерківському районі Київської області у напрямку до міста Одеса відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Іveco Straliss» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) з напівпричепом марки «Renders Skm34.33А» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_5 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження та була доставлена до Білоцерківської міської лікарні №2, а ІНФОРМАЦІЯ_4 від отриманих травм померла. За фактом ДТП Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції Київської області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019110030000373. Вказане досудове розслідування триває. В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, матері та дочці загиблої ОСОБА_4 завдано шкоди. Цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Іveco Straliss» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) була застрахована у відповідача згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AО47728, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 33 384 грн.; страхове відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника, щомісячно по 2 086 грн. 50 коп., починаючи від 09.03.2019 року до 10.07.2026 року; страхове відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника, щомісячно по 2086 грн. 50 коп., починаючи від 09.03.2019 року до 10.07.2030 року, - але не більше страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, встановленої договором страхування №АО0047728 від 30.11.2018 року в загальному розмірі 183 308 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скаргу обґрунтовано тим, що при відкритті провадження у справі та під час розгляду справи Білоцерківським міськрайонним судом Київської області залишено без уваги, що справу подано, прийнято та розглянуто з порушенням правил підсудності. Також вказує, що ПрАТ «УПСК» просило об`єднати в одне провадження цивільні справи №357/10650/20 та №357/10652/20 з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду цих справ, а також в зв`язку з тим, що позивачі просили стягнути відшкодування, що перевищує максимально можливу суму виплати передбачену Договором страхування. Проте, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.12.2020 року, внесеною до протоколу судових засідань, всі вищезазначені обставини, а також положення ст.188 ЦК України, залишено без уваги та безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання ПрАТ «УПСК» про об`єднання в одне провадження цивільних справ № 357/10650/20 та № 357/10652/20. Зазначає, що провадження у справі підлягало зупиненню у зв`язку з неможливістю розгляду цієї справи до розгляду провадження за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст.286 КК України. Крім того, на думку ПрАТ «УПСК», для розгляду справи про виплату страхового відшкодування має значення хто порушив правила дорожнього руху, чи порушила правила дорожнього руху пішохід ОСОБА_4 , рухаючись в темну пору по автомобільній дорозі Київ - Одеса, чи рухалась вона в призначеному для руху місці та чи мав водій можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом гальмування, перебуваючи за кремом автопоїзда. Оскільки в поясненнях ОСОБА_5 наданих страховику вказано, що ДТП трапилось в темну пору, а також, що ОСОБА_4 рухалась на зустріч транспортному засобу. Таким чином, важливим для розгляду питання щодо відшкодування шкоди є питання хто саме порушив Правила дорожнього руху та чи мав водій можливість уникнути ДТП. Вказує, що 12.11.2019 року позивачкою ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» подано заяву про страхове вішкодування за вхідним №233 (копію заяви надано до матеріалів справи). Як зазначав у відзиві на позовну заяву, листом ПрАТ «УПСК» №4836/18 від 18.11.2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що рішення про здійснення страхового відшкодування буде прийнято після отримання інформації про результати розгляду кримінальної справи. Незважаючи на це, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначив, що позивачка має право обирати. звернутись до страховика з дотриманням ст.35 Закону України №1961-ІУ чи безпосередньо до суду, однак залишає без уваги той факт, що позивачка уже звернулась до страховика із заявою про страхове відшкодування і страховиком припинено строк розгляду заяви про страхове відшкодування до отримання рішення у кримінальній справі, та всупереч зазначеним обставинам вважає за доцільне розглянути справу до розгляду справи в кримінальному провадженні. Вважає, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б дозволили встановити та оцінити факти, які є предметом розгляду в кримінальній справі, тому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду, про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, притягнення до кримінальної відповідальності є доказом, який необхідно досліджувати під час розгляду цивільної справи, для встановлення які саме дії (бездіяльність) водія чи пішохода призвели до ДТП та чи мав водій ОСОБА_5 технічну можливість уникнути ДТП, а відповідно і чи є підстави для стягнення страхового відшкодування. Враховуючи викладене, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні заяви про зупинення розгляду справи, а рішення, яким задоволено позовні вимоги прийнято передчасно, без детального дослідження всіх суттєвих обставин справи. Вказує, що Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не враховано умови, на яких укладено договір страхування і здійснюється виплата страхового відшкодування та не прийнято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_6 офіційно працювала та отримувала дохід, оскільки відповідно до положень ст.27 Закону України №1961-IV та ст.1200 ЦК України для розрахунку страхового відшкодування утриманцям необхідна інформація про наявність середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого. Крім того, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області залишено без уваги, що відповідно до п.35.1. ст.35 Закону України №1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Згідно з п.п. «е» п.35.2. ст.35 Закону України №1961-IV до заяви додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розмір пенсій, наданих утриманцям внаслідок смерті годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Зазначає, що відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, є окремим видом шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, яку відшкодовує Страховик в межах страхових сум. Також, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не враховано, що умовою відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, є наявність доходу, який має бути підтверджений належними та допустимими доказами. На відміну від шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, або шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності потерпілим, закон не передбачає альтернативного розрахунку середньомісячного заробітку (доходу), що має сплачуватись особам, зазначеним в пунктах 1-5 ч. 1 ст.1200 ЦК України, у випадку відсутності доказів наявності доходів у померлої особи. Таким чином, особи, зазначені в пунктах 1-5 ч. 1 ст. 1200 ЦК України, позбавляються можливості на отримання відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, який не мав легальних джерел доходів. Зазначає, що встановлений ч.27.2. ст.27 Закону України №1961-IVмінімальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого - 36 мінімальних заробітних плат не є безумовною гарантією отримання такого відшкодування. З огляду на положення ст.1200 ЦК України єдиною умовою отримання даного виду страхового відшкодування у розмірі не меншому ніж 36 мінімальних заробітних плат є наявність належних та допустимих доказів для визначення середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого. З метою доведення розміру страхового відшкодування до мінімальних соціально-економічним стандартів, Закон і встановлює, що загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі. В іншому випадку, коли відсутні належні та допустимі докази легального заробітку померлої особи, положення про мінімальний розмір страхового відшкодування, не підлягає застосуванню. Також, в матеріалах справи міститься довідка Острійківської сільської ради №215 від 21.07.2020 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 проживала з донькою ОСОБА_4 та перебувала на її утриманні, однак зазначений документ не є належним доказом перебування на утриманні. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не прийнято до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 щодо якої відсутні докази отримання доходу, в матеріалах справи також відсутні докази, що ОСОБА_1 не працює. Проте, суд першої інстанції залишив без уваги, що позивачем та представником позивача не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 потребувала матеріальну допомогу, те, що донька надавала їй допомогу, яка в свою чергу була основним і постійним джерелом її існування, і в матеріалах справи відсутні докази про доходи останньої та її можливість утримувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Сам по собі факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.06.2021 року за № 705/3172/19. Звертає увагу, що при визначенні позивачем розміру щомісячного платежу, які суд першої інстанції вирішив стягнути з ПрАТ «УПСК», в позовній заяві зазначено, що мінімальну заробітну плату в сумі 4 173 грн. необхідно ділити на утриманців. Разом з цим, представником позивача і Білоцерківським міськрайонним судом Київської області залишено без уваги норми ст.1200 ЦПК України, якими передбачено, що шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Таким чином, 4 173 грн. варто було б ділити вказану суму на всіх осіб, які проживали з ОСОБА_4 : батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 та на неї саму, в такому випадку розмір щомісячного платежу на осіб, які перебували на утриманні ОСОБА_4 мав би складати: 4 173грн./4=1 043 грн., але належних доказів щодо складу сім`ї та передбачених вищезазначеним законодавством спроможності ОСОБА_4 утримувати осіб, які звернулись із заявою про страхове відшкодування, доказів надання такої допомоги, яка була основним і постійним джерелом існування до матеріалів справи не надано. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_4 , яка загинула внаслідок ДТП, що мала місце 11.02.2019 року, у неї на утриманні перебувала малолітня дочка ОСОБА_3 , в інтересах якої пред`явила позов матір померлої, яка офіційно утримує онучку, а тому з урахуванням положень статті 1200 ЦК України потерпілі мають право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 11.02.2019 року на 80 км. автомобільної дороги «Київ-Одеса» в Білоцерківському районі Київської області у напрямку до міста Одеса відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Іveco Straliss» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) з напівпричепом марки «Renders SКМ34.33А» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_5 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження та була доставлена до Білоцерківської міської лікарні №2, де ІНФОРМАЦІЯ_4 від отриманих травм померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Виконавчим комітетом Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області серії НОМЕР_3 , актовий запис №10. За фактом ДТП Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції Київської області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019110030000373. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Іveco Straliss» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) станом на 11.02.2019 року була застрахована у ПрАТ «УПСК», що підтверджується полісом №АО47728. Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою загиблої ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області серії НОМЕР_4 , актовий запис №1416. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками загиблої ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Відділу ЗАГС Білоцерківського міськвиконкому серії НОМЕР_5 , актовий запис №1206 та рішенням від 22.03.2021 року у справі №357/10650/20. За розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області №269 від 20.05.2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . надано юридичний статус дитини-сироти та призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . опікуном малолітньої онуки. Відповідно до довідки Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області №215 від 21.07.2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована та постійно проживала разом з покійною донькою ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 до дня її смерті та знаходилась на її утриманні. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.03.2021 року у справі №357/10650/20 задоволено позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» та ухвалено стягнути з останньої на користь ОСОБА_2 16 692 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст. 27 Закону №1961-IV, належного батькові загиблої ОСОБА_4 . Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. За частинами 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (далі - Закон № -1961-IV). Відповідно до статті 6 Закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталося за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п.35.1 ст.35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. За пунктами 37.1.1, 37.1.4 ст. 37 Закону №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: зокрема неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений строк є присічним і поновленню не підлягає. Як вбачається з аналізу наведених норм, саме трьохрічний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Проте, у Законі №1961-IV прямо не передбачено досудовий порядок врегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому в контексті вказаних обставин справи судом вірно зроблено висновок, що особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст.35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст.36 Закону №1961-IV, та не позбавлений можливості у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування (висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15, постанова від 11.12.2019 року). З врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду та користуючись своїм Конституційним правом, позивачем не вживалось досудового врегулювання, а прийнято рішення про звернення безпосередньо до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії. Відповідно до пункту 27.1. Закону № 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Пунктом 27.3. Закону №1961-IV встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої була травмована ОСОБА_4 , сталася ІНФОРМАЦІЯ_7 , а смерть потерпілої настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується, зокрема, висновком експерта №164-118 від 15.04.2019 року. Станом на момент смерті, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_4 , є три особи: матір - ОСОБА_1 ; батько - ОСОБА_2 ; дочка - ОСОБА_3 . На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 173 грн. З урахуванням зазначеного, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить (12 х 4173) 50 076 грн. Судом вірно враховано, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.03.2021 року у справі №357/10650/20 задоволено позов ОСОБА_2 , як батька загиблої ОСОБА_4 , до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» та стягнуто на його користь 16 692 грн. страхового відшкодування моральної шкоди. Таким чином, розмір страхового відшкодування моральної шкоди, що належить матері та доньці загиблої становив (50 076 / 3 х 2) 33 384 грн., тобто. по 16 692 грн. кожному. З огляду на вищевикладене, суд дійшов вірного висновку про те, що позов ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, підлягав до задоволення. Пунктом 27.2 статті 27 Закону №1961-IV передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Зазначена норма містить посилання на іншу норму права, а саме. статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні з цією нормою. Згідно із частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років. За частиною 2 статті 1200 ЦК України шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Частиною 2 статті 1195 ЦК України передбачено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно до ч. 3 ст. 1200 ЦК України особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Згідно з ч.1 ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. У даній справі встановлено, що на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_4 , яка загинула внаслідок ДТП, що мала місце 11.02.2019 року, у неї на утриманні перебувала малолітня дочка ОСОБА_3 , в інтересах якої пред`явила позов матір померлої, яка офіційно утримує онучку, а тому з урахуванням положень статті 1200 ЦК України потерпілі мають право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника. Як зазначено вище, розмір середньої заробітної плати становив 4 173 грн., а з урахуванням наявності двох утриманців, що претендують на вказаний вид відшкодування, частка, яка припадає на одного з них, становить 2 086 грн. 50 коп. Таким чином, з урахуванням фактично встановлених обставин та положень частин першої-третьої статті 1200, частини першої статті 1202 ЦК України, ОСОБА_1 має право на одержання відшкодування у вигляді щомісячних виплат у розмірі 2 086 грн. 50 коп.. починаючи від дати смерті годувальника, тобто, від 09.03.2019 року і до досягнення ОСОБА_3 чотирнадцятирічного віку, а саме - до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , має право на одержання відшкодування у вигляді щомісячних виплат у розмірі 2 086 грн. 50 коп., починаючи від дати смерті годувальника, тобто, від 09.03.2019 року, і до досягнення ОСОБА_3 вісімнадцятирічного віку, а саме - до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Водночас пунктом 27.5. Закону №1961-IV встановлено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Тому з урахуванням встановленого договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ліміту відповідальності (страхової суми) за шкоду, завдану життю і здоров`ю забезпеченим транспортним засобом у розмірі 200 000 грн., з відповідача підлягала до стягнення визначена сума відшкодування моральної та матеріальної шкоди, але не більше зазначеної страхової суми (ліміту відповідальності) з урахуванням задоволеної до стягнення на користь батька моральної шкоди (200 000 грн. - 16 692 грн. = 183 308 грн.). З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції вірно вважав необхідним задоволення позову в межах ліміту відповідальності відповідача, і тому позов підлягав частковому задоволенню. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 06 грудня 2021 року. Головуючий: Судді: