Постанова 4824 № 357/10650/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №357/10650/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9714/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Немировської О.В., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року (суддя Цукуров В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, встановив: у жовтні 2020р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у вигляді завданої моральної шкоди у розмірі 16 692грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 11 лютого 2019р. близько 19год. 00хв. на 80 км автомобільної дороги «Київ-Одеса» в Білоцерківському районі Київської області у напрямку до міста Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Іveco Stralis», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Renders Skm34.33А», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка внаслідок ДТП отримала тілесні ушкодження, була доставлена до Білоцерківської міської лікарні №2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 від отриманих травм померла. За фактом вказаного ДТП Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції Київської області здійснюється досудове розслідування, відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019110030000373, і станом на день подачі позовної заяви триває. Позивач стверджував, що на день вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки «Іveco Stralis», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №AО47728. Позивач посилався на те, що в результаті вищевказаної ДТП та її наслідків, йому, як батькові загиблої ОСОБА_3 , було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст.27 Закону №1961-ІV, належного батькові загиблої ОСОБА_3 в розмірі 16692грн. Проведено розподіл судових витрат. У поданій апеляційній скарзі ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в особі адвоката Юхименка С.Ю. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача посилається на неповне встановлення судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Представник відповідача зазначає про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, так як ПрАТ «УПСК» знаходиться за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 40, тому справа не була підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області. Також представник відповідача вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про об`єднання даної позовної заяви з іншими позовними заявами щодо виплати страхового відшкодування за одним випадком та зупинення провадження у даній справі до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Крім того, представник відповідача посилається на неврахування судом тієї обставини, що позивач не є потерпілим від ДТП, а відтак йому не виплачується страхове відшкодування, а розмір заявлених родичами загиблої ОСОБА_3 вимог, перевищує розмір ліміту відповідальності страховика, визначений у договорі страхування. Представник відповідача стверджує, що для виникнення у позивача права на отримання страхового відшкодування необхідно встановити винну у ДТП особу, а відповідач не є особою, відповідальною за шкоду, заподіяну ОСОБА_1 , так як відсутні докази вини особи, яка керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (с.с.12). 11 лютого 2019р. близько 19год. на 80 км автомобільної дороги «Київ-Одеса» в Білоцерківському районі Київської області у напрямку до міста Одеса ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Іveco Stralis», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Renders Skm34.33А», д.н.з. НОМЕР_2 ,здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка рухалася з права на ліво відносно руху автомобіля. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.9-11). За фактом ДТП Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції Київської області відкрито кримінальне провадження №12019110030000373 за ч.2 ст.286 КК України, яке на час звернення до суду з даним позовом триває (с.с.8). Згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/0047728 від 30 листопада 2018 року цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу марки «Іveco Stralis», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» на період з 1 грудня 2018 року по 30 листопада 2019 року з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, у сумі 200 000грн (с.с.19). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті ДТП померла ОСОБА_3 , тому її батько ОСОБА_1 має право на відшкодування завданої моральної шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим доказам та ґрунтується на нормах матеріального права. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). Відповідно до частини першої статті 979 ЦКУкраїни за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон). У статті 3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону). Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Частиною першою статті 21 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 23 Закону передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, визначений пунктом 27.3 статті 27 Закону. Відповідно до п.27.1 та п.27.3 ст.27 Закону страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ДТП, яка сталася 11 лютого 2019 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якого загинула ОСОБА_3 , є страховим випадком, а тому у страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір було визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Доводи апеляційної скарги, що вина особи, яка керувала забезпеченим транспортним засобом, у ДТП не встановлена, а відтак відсутні підстави для висновку, що дана ДТП є страховим випадком, а у страховика виник обов`язок сплатити страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими. Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду у справах 554/858/19, 751/8121/17. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц. Відповідачем не доведено, що потерпіла ОСОБА_3 , яка померла внаслідок ДТП, передбачала, бажала чи свідомо допускала настання ДТП зі смертельним наслідком. Доводи апеляційної скарги, що розмір позовних вимог родичів померлої ОСОБА_3 виходить за межі ліміту відповідальності страховика, не є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки розмір моральної шкоди, який просить стягнути позивач з відповідача, заявлений у межах ліміту відповідальності страховика, який визначений у договорі обов`язкового страхування, та ґрунтується на положеннях ст. 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". З наявної в матеріалах справи копії позовної заяви ОСОБА_4 вбачається, що при визначенні розміру моральної шкоди, яку вона просить стягнути на свою користь та на користь малолітньої дочки померлої ОСОБА_3 , враховані позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі. При розгляді позовних вимог інших родичів померлої ОСОБА_3 суд повинен врахувати рішення у даній справі та положення ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Твердження відповідача про те, що позивач не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, так як такий обов`язок встановлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Факт настання ДТП ніким у справі не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами. Установлено, що ОСОБА_3 у результаті ДТП отримала значні тілесні ушкодження, від яких померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилання у апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, так як справа розглянута без дотримання правил підсудності, суд не об`єднав в одне провадження позови інших родичів ОСОБА_3 , які пред`явили позови про стягнення страхового відшкодування за даним ДТП, та не зупинив провадження у справі до закінчення кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними. Згідно ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Статтею 378 ЦПК України визначено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. У відзиві на позовну заяву та під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заявляв про порушення судом правил підсудності при відкритті провадження у даній справі, а відтак втратив право заявляти про ці обставини у апеляційній скарзі. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Згідно ч. 2 ст. 188 ЦПК України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача. Отже, об`єднання позовів в одне провадження є правом, а не обов`язком суду. Крім того, відповідачем не зазначено, як саме відмова суду у об`єднанні в одне провадження позовів призвела до неправильного вирішення даного спору. Також колегія суддів вважає, що відмова суду у зупиненні провадження у даній справі до закінчення кримінального провадження, не є порушенням норм процесуального права, так як відповідальність страховика у даному випадку настає незалежно від вини особи, яка керувала забезпеченим транспортним засобом, про що зазначено вище. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції повно з`ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді О.В. Немировська Т.І. Ящук