Постанова Дніпровський апеляційний суд № 181/366/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9246/21 Справа № 181/366/21 Суддя у 1-й інстанції - Юр`єв О. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого- судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання одного з непрацездатних батьків, - в с т а н о в и л а: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання одного з непрацездатних батьків, мотивуючи його тим, що вона є матір`ю відповідача, з 10 березня 2021 року їй встановлено третю групу інвалідності, внаслідок чого вона позбавлена можливості довготривалої ходьби та потребує спостереження та лікування у лікаря невролога, стан здоров`я позбавляє її можливості працювати та отримувати дохід. Будь-якої державної допомоги або пільг вона на момент звернення до суду не отримує, тому самостійно не може забезпечити собі необхідне та належне існування. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 є повнолітньою, працездатною особою, має можливість надавати їй матеріальну допомогу, якої вона потребує за станом здоров`я та віком, просила суд стягнути з відповідача, на її користь, аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду та довічно. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі, посилаючись на те, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, просила скасувати рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що на підставі стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь його матері ОСОБА_2 аліментів на її утримання, останній звернувся до суду з позовом про зменшення розміру стягнутих аліментів на утримання дітей, в якому остання є відповідачем. Вважає, що спірним рішенням порушено її право мати статус співвідповідача чи третьої особи. Сторони правом на надання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалися. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Згідно з п. 1ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів. Зважаючи на те, що предметом дійсного позову є стягнення аліментів, розгляд апеляційної скарги проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.5). Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №221488, виданої Міжрайонною МСЕК м.Покровська, ОСОБА_2 з 10 березня 2021 року по 01 квітня 2023 року встановлено третю групу інвалідності, загального захворювання (а.с.6). Згідно висновку про умови та характер праці, позивач може працювати без важкої фізичної праці, вимушеного положення тіла, довготривалої ходи, зокрема охоронцем, брошурувальником. Рекомендовані заходи відновлення працездатності: спостереження і лікування у невролога, стаціонарне лікування, санаторно-курортне лікування. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з встановленого законом обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, враховуючи, що позивач є матір`ю відповідача, згідно довідки МСЕК є інвалідом третьої групи, не отримує будь-якої державної допомоги чи пільг, дійшов висновку про задоволення позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. За положеннями частини 1 та 3 статті 172 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. При вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Тому, при розгляді справи по суті суд враховує положення про те, що за змістом ст.202 України обов`язок дочки, сина щодо утримання батьків не пов`язується лише з непрацездатністю останніх, а одним із критеріїв визнання підставності позову є також доведеність потреби батьків в матеріальній допомозі. Відповідно до ст.205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Водночас доведення потреби в матеріальній допомозі являлося процесуальним обов`язком саме позивача. Потреба у матеріальній допомозі означає недостатність коштів, необхідних для підтримання нормальної життєдіяльності особи, а тому потреба в матеріальній допомозі має визначатися відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму. Щодо потреби у матеріальній допомозі, то вона має визначатися відповідно до прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тому, з урахуванням закріпленого у ч.1 ст.10 СК України, положення про можливість застосування аналогії закону до сімейних відносин, не врегульованих цим Кодексом, при визначенні потреби у матеріальній допомозі треба виходити з критеріїв, закріплених в ч.4 ст.75 СК України. Критерії визначення потреби у наданні матеріальної допомоги передбачені у ч.4 ст.75 СК України, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу . Отже, батьки можуть бути визнані такими, що потребують матеріальної допомоги, у тому разі, якщо їх заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за прожитковий мінімум. Згідно діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №301/160/17 (провадження №61-28415св18) виходив з того, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов`язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги. Враховуючи вищевикладене, обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі наявності складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. У разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19. При цьому, відповідно до статті 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з дійсним позовом та мотивуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що наразі їй встановлено третю групу інвалідності, тобто вона отримала статус непрацездатної особи, за станом здоров`я не може працювати, потребує спостереження і лікування у невролога, будь-якої допомоги не отримує. В той же час, колегія суддів зауважує, що сам по собі факт непрацездатності не породжує безумовного обов`язку повнолітньої дитини утримувати своїх батьків, оскільки в даному випадку визначальним є саме потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Разом із тим, матеріали справи не містять доказів відсутності у позивача заробітку чи доходу. Також нею не зазначено про наявність або відсутність інших в неї дітей, які також повинні надавати допомогу. Посилання позивача на неможливість працювати за станом здоров`я спростовується довідкою МСЕК від 10 березня 2021 року, відповідно до якої хоча і встановлюються певні обмеження щодо виду та характеру праці, в той же час навпаки зазначає, що остання не позбавлена можливості працювати, зокрема охоронцем або брошурувальником. При цьому позивач у разі понесення витрат на лікування у невролога, про яке зазначала позивач у своїй позовній заяві, не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача одноразово або протягом певного строку коштів на покриття цих витрат відповідно до ст.ст.203, 206 СК України. Окремо, колегія суддів враховує і той факт, що відповідач є платником аліментів на двох малолітніх дітей, які стягуються з нього на підставі рішень судів. ОСОБА_1 , як особою, яка не брала участь у справі, проте, за твердженням якої, суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про її права, свободи, інтереси, в підтвердження вимог апеляційної скарги додано докази, які приймаються апеляційним судом так як скаржниця з причин, що об`єктивно від неї не залежали не могла їх подати до суду першої інстанції. Так, згідно копії виконавчого листа, виданого Межівським районним судом Дніпропетровської області 13 жовтня 2016 року у цивільній справі №181/751/16-ц, провадження №2/181/330/16, з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення ним повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 вересня 2016 року, в особі матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , допустивши рішення суду негайному виконанню в межах місячної суми стягнення аліментів. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на підставі спірного рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, яка аргументована наявністю аліментних зобов`язань на утримання непрацездатної матері. Вказані обставини, з урахуванням поведінки сторін, які усвідомлено приховали факт існування на утриманні відповідача малолітніх дітей, свідчать про подачу позивачем штучного позову з метою зменшення зобов`язань відповідача за аліментними платежами по утриманню своїх малолітніх дітей. Отже, місцевим судом, в порушення норм матеріального права, не досліджено критерії доведеності потреби в матеріальній допомозі позивача та критеріїв визнання підставності даного позову. Судом не перевірено як матеріальний стан обох сторін спору, так і наявності на утриманні відповідача інших непрацездатних осіб, зокрема двох малолітніх дітей, на утримання яких з нього присуджено стягнення аліментних платежів, в інтересах одного з яких звертається скаржник ОСОБА_1 , вказуючи на порушення оскаржуваним рішенням інтересів їх спільної з відповідачем дитини. Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а заочне рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання одного з непрацездатних батьків відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 07 грудня 2021 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.