Постанова 4815 № 565/1734/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 року м. Рівне Справа № 565/1734/19 Провадження № 22-ц/4815/221/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Гордійчук С.О., Боймиструка С.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2019 року в складі судді Малкова В.В., проголошене в 15 год. 04 хв. в м. Вараш, дата складання повного судового рішення 10 грудня 2019року, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання матері. Позов мотивовано тим, що на день його подачі її вік складає повних шістдесят вісім років. З жовтня 2001 року вона є пенсіонером за віком та пенсія є її єдиним доходом, однак її розміру недостатньо для проживання та лікування. Зазначає, що до подачі позову кошти на її утримання надавав ОСОБА_3 , який є її сином, однак припинив надавати матеріальну допомогу, оскільки з нього за судовим наказом стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини заробітку. ОСОБА_3 є працездатним, працює на ВП "Рівненська АС" ДП "НАЕК "Енергоатом" та має постійний дохід. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на її утримання в розмірі 1/5 частки від заробітку (доходу) щомісячно починаючи із дати подання позову і довічно. Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2019 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. 30.10.2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції із заявою, в якій просила залучити її до участі в даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, покликаючись на те, що з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання їх спільного сина ОСОБА_5 , а тому рішення у даній справі безпосередньо вплине на її права та обов`язки. Протокольною ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2019 року залучено до участі в даній справі ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2019 року відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері. Рішення мотивовано тим, що позивач не може вважатися особою, яка потребує матеріальної допомоги, для присудження на її користь аліментів з повнолітніх дітей. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Наголошує, що при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 березня 2019 року у справі №212/1055/18-ц, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Зазначає, що судом не взято до уваги надані нею медичні документи, які підтверджують не лише діагностовані в неї хвороби: гіпертонічна хвороба І ступеня, ішемічна хвороба серця (ІХС АСКС), хронічний гастрит та панкреатит, остеохондроз грудного відділу хребта, але й численні лікарські заключення та обстеження, рекомендації щодо потреби постійного регулярного лікування. Також, суд дійшов помилкового висновку, що нею не обґрунтовано причини не звернення з вимогами про стягнення аліментів до повнолітньої доньки ОСОБА_6 , оскільки до позовної заяви нею було долучено довідку про заробітну плату доньки, яка не є високою та в середньому у п`ять разів нижча, ніж у сина, що не дає їй можливість надавати допомогу на утримання матері. Вважає, що суд безпідставно зазначив у рішенні, що в її власності перебуває двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 , та, що вона не змогла пояснити чому її не відчужує, так як вказана квартира є її єдиним житлом, а питання розпорядження правом власності не входить до предмету розгляду цієї справи. Суд, в порушення ст. 53 ЦПК України, без постановлення відповідної ухвали та не обґрунтувавши на які права чи обов`язки ОСОБА_3 та яким чином може вплинути рішення суду, залучив її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Таке процесуальне порушення призвело до врахування судом позиції і доводів третьої особи при ухваленні оскаржуваного рішення про відмову у позові, а також унеможливило оскарження нею ухвали про залучення третьої особи в порядку ч.2 ст. 353 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції проігнорував заяву відповідача про часткове визнання позову, в якій він погодився сплачувати аліменти в розмірі 1/7 частини його доходів на підставі рішення суду. З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 заперечує щодо задоволення апеляційної скарги в частині визначеного позивачем розміру аліментів, які вона заявляє до стягнення, однак, розуміючи свій обов`язок утримувати матір, згодний сплачувати по мірі своєї можливості аліменти в розмірі не більше 1/7 заробітку. Водночас, погоджується із твердженням апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, так як в судовому засіданні без виходу в нарадчу кімнату та постановлення письмової ухвали, в порушення ст. 53 ЦПК України, суд залучив як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, його колишню дружину ОСОБА_3 . При цьому в рішенні судом не наведено аргументів, яким чином прийняте рішення вплине на права та обов`язки третьої особи. Просить апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду та прийняти нове, яким вирішити по суті спір між ним та ОСОБА_1 Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, без порушень норм процесуального права та з повним з`ясуванням обставин справи. Звертає увагу на те, що сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання, оскільки стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Однак, позивач не надала до суду жодних доказів того, що отримувана нею пенсія не забезпечує її потреб на харчування, лікування та того, що вона взагалі несе хоч якісь витрати на своє лікування, оскільки жодних платіжних документів про придбання медичних препаратів чи понесення інших фактичних витрат на лікування нею не надано. Крім того, позивач має ще дочку ОСОБА_6 , яка має рівний з братом обов`язок з утримання матері у разі потреби, а наявність у неї нижчого доходу ніж у відповідача не звільняє її від такого обов`язку. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження відповідача та ними не заперечується. Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 19.05.2001 року є пенсіонером за віком. Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. У п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст.204 СК) Згідно з ч. 2 ст. 205 СК при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків. Визначення поняття "непрацездатні громадяни" надається у статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Отже, непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Із виписки з рахунку в АТ КБ "Приватбанк" вбачається, що за період з 12.09.2018 року по 12.09.2019 року ОСОБА_1 отримано пенсію на загальну суму 50183 грн. 31 коп. Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено в розмірі: з 1 січня 2019 року - 1497 грн., з 1 липня - 1564 грн., а з 1 грудня - 1638 грн. Відповідач працює на ВП "Рівненська АС" ДП "НАЕК "Енергоатом" та отримує заробітну плату, розмір якої за період з березня по серпень 2019 року склав 239957,36 грн., що підтверджується довідкою про доходи №3570 від 13.09.2019 року. Судовим наказом, виданим 26.06.2019 Кузнецовським міським судом, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) батька, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. 4.09.2019 року державним виконавцем Вараського МВ ДВС Макаренко К.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного судового наказу. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є непрацездатною, отримує пенсію, розміру якої не вистачає для забезпечення її життєдіяльності та лікування, а тому вона потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має можливість надавати. Водночас, доказів, які б містили дані з приводу щомісячної вартості лікування, загального обсягу щомісячних витрат на забезпечення проживання, зокрема на утримання квартири та сплати комунальних послуг, а також, які б давали підстави для висновку про потребу позивача в матеріальній допомозі, нею надано не було, що вказує на недоведеність позовних вимог. Надані позивачем медичні документи, на які вона покликається у позовній заяві та апеляційній скарзі, підтверджують лише наявність в неї ряду хвороб, що потребують періодичного лікування, однак не свідчать про вартість такого лікування та розмір пов`язаних із ним витрат. За наведеного, встановивши, що на момент розгляду справи позивач отримує пенсією за віком у розмірі, що не лише забезпечує їй прожитковий мінімум, встановленим законом для осіб, які втратили працездатність, а й перевищує його розмір, а також враховуючи відсутність доказів, що ОСОБА_1 несе витрати на забезпечення своїх побутових потреб та лікування в розмірі більшому ніж отримувана нею пенсія, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи ОСОБА_1 щодо не звернення нею з вимогами про стягнення аліментів до повнолітньої доньки ОСОБА_6 в зв`язку з незначним розміром заробітної плати останньої, є суперечливими, оскільки самою позивачкою було долучено до матеріалів справи копію розписки про надання ОСОБА_6 в квітні 2019 року позики відповідачу в сумі 28000 доларів. Крім того, отримання ОСОБА_6 заробітної плати у меншому розмірі ніж відповідач, не свідчить про відсутність у неї можливості надавати матеріальну допомогу матері, у разі доведення нею потреби в такій допомозі. Постановлення судом першої інстанції протокольної, а не окремої письмової ухвали про залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не суперечить вимогам ЦПК України, оскільки його нормами імперативно не встановлено обов`язку суду вирішувати дане питання окремим процесуальним документом. Крім того, ухвала за наслідками розгляду питання про залучення третіх не входить до переліку ухвал, визначеного ст. 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Заперечення на таку ухвалу може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, так як відповідач заявленням до нього позову у даній справі обґрунтовує свої позовні вимоги в іншій справі за його позовом про зменшення розміру аліментів, які з нього стягуються на користь ОСОБА_3 на утримання їх спільного сина. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції заяви відповідача про часткове визнання позову, так як у відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення. Крім того, відповідач не позбавлений можливості добровільно сплачувати аліменти на утримання своєї непрацездатної матері в розмірі 1/7 частини його доходів, тобто в розмірі, в якому він визнавав позовні вимоги. Враховуючи викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач звільнена від сплати судового збору у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому судовий збір за подачу нею апеляційної скарги підлягає віднесенню за рахунок держави. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2019 року без змін. Судовий збір за подачу ОСОБА_1 апеляційної скарги віднести за рахунок держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення виготовлено 11 лютого 2020р. Судді: Бондаренко Н.В. Боймиструк С.В. Гордійчук С.О.