Постанова КЦС ВС № 307/2633/15-ц

від 01.12.2021 · Цивільна

Постанова Іменем України 01 грудня 2021 року м. Київ справа № 307/2633/15 провадження № 61-11383св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Виконавчий комітет Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Тячівська державна нотаріальна контора, Тячівське бюро технічної інвентаризації, приватний нотаріус Тячівського нотаріального округу Закарпатської області Бондар Еріка Шандорівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року у складі судді Чопика В. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунича М. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Тячівська державна нотаріальна контора, Тячівське бюро технічної інвентаризації, приватний нотаріус Тячівського нотаріального округу Закарпатської області Бондар Е. Ш., про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради, свідоцтва про право власності на житло та договорів купівлі-продажу. Позовну заяву мотивовано тим, що її сестрі ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала земельна ділянка площею 0,1892 га, на підставі державного акта про право власності на землю 1-ЗК № 015826, який був виданий Вільховецькою сільською радою, для будівництва та обслуговування житлового будинку. Після смерті ОСОБА_6 вона як єдина спадкоємиця за законом 11 березня 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,1892 га, яке видано державним нотаріусом Тячівського державного нотаріального округу та зареєстроване в реєстрі за № 1-232. Надалі цю земельну ділянку вона подарувала своєму сину ОСОБА_7 . Вказувала, що її сестра ОСОБА_6 із п`яти років була особою з інвалідністю першої групи загального захворювання і проживала із матір`ю в житловому будинку АДРЕСА_1 , та після смерті матері залишилася в будинку проживати одна до 1992 року, а з 1992 року до 2014 року сестра проживала у неї. Зазначала, що відповідно до архівних документів її матері ОСОБА_8 02 травня 1971 року із присадибного фонду колгоспу «Зоря комунізму» виділено земельну ділянку площею 0,07 га, для будівництва житлового будинку, що затверджено рішенням Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 27 липня 1971 року №

94. Рішенням Виконавчого комітету Тячівської районної ради від 20 січня 1972 року № 19 її матері ОСОБА_8 надано дозвіл на будівництво будинку та встановлено строк закінчення будівництва житлового будинку - 1974 рік. За вказаний період її мати ОСОБА_8 збудувала житловий будинок і проживала в ньому до смерті. Після смерті матері у будинку залишилась проживати її сестра ОСОБА_6 , яка проживала там до 1992 року. Зазначала, що рішенням Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 30 серпня 2007 року № 94 оформлено право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 , який є її племінником та внуком її матері ОСОБА_8 24 вересня 2007 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно №

241. Вказувала, що згідно з договором купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року за реєстровим № 8188, ОСОБА_4 продав житловий будинок ОСОБА_3 який у свою чергу за договором купівлі-продажу від 17 січня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Бондар Е. Ш., за реєстровим № 545, продав його ОСОБА_2 . Вказувала, що спірний житловий будинок за договором купівлі-продажу від 17 січня 2008 року належить ОСОБА_2 . На час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 17 січня 2008 року, земельна ділянка на якій розташований спірний житловий будинок, згідно з державним актом на право приватної власності на землю 1-ЗК № 015826, виданим Вільховецькою сільською радою 23 червня 2003 року, належала ОСОБА_6 . Цей факт був відомий ОСОБА_2 . Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним та скасувати: - рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 30 серпня 2007 року № 94, яким передано ОСОБА_4 у приватну власність житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_3 ; - свідоцтво про право власності на житловий будинок від 24 вересня 2007 року № 241, розташований у АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_4 ; - договір купівлі-продажу житлового будинку від 27 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Боднар Е. Ш., зареєстрований у реєстрі за № 8188, відповідно до якого ОСОБА_9 , яка діяла від імені ОСОБА_4 за дорученням, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., продала житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 ; - договір купівлі-продажу житлового будинку від 17 січня 2008 року посвідчений приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Бондар Е. Ш., зареєстрований у реєстрі за № 545, відповідно до якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тячівського районного судуЗакарпатської областівід 11 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту набуття, виникнення і наявності її прав на спірний житловий будинок та порушення, оспорення чи невизнання таких прав діями відповідачів, оскільки вказаний будинок не належав на праві власності ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_6 , то право на нього не могло входити до складу спадщини, тому в позивача відсутні правові підстави на будинок у порядку спадкування. Враховуючи, що майнові, спадкові чи інші права позивача не порушуються, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 30 серпня 2007 року № 94, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 вересня 2007 року на вказаний житловий будинок та визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього житлового будинку. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року залишено без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що спірний житловий будинок не належав на праві власності ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_6 , дійшов правильного висновку про те, що право на цей будинок не могло входити до складу спадщини, а тому в позивача відсутні правові підстави для набуття права власності на спірний будинок у порядку спадкування. Разом з тим апеляційний суд зазначив, що не є належним захистом порушеного права позивача визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 30 серпня 2007 року № 94, яким передано у приватну власність житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 , свідоцтва про право власності на цей житловий будинок від 24 вересня 2007 року № 241, спірних договорів купівлі-продажу, оскільки такий спосіб є неефективним та його реалізація не приведе до відновлення порушених прав та інтересів позивача. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи та не врахували того, що її мати ОСОБА_8 відповідно до рішення Вільховецької сільської ради депутатів трудящих від 27 липня 1971 року № 94 отримала із присадибного фонду колгоспу «Зоря комунізму» земельну ділянку площею 0,07 га на АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку. На виділеній земельній ділянці її мати збудувала житловий будинок. Зареєструвати житловий будинок в бюро технічної інвентаризації та отримати свідоцтво про право власності її мати не могла, бо в селах на той час житлові будинки реєструвалися у погосподарських книгах сільської ради. Вказувала, що відповідно до довідки Вільховецької сільської ради від 25 лютого 2016 року № 489 нумерація та назва вулиці спірного житлового будинку, який розташований на АДРЕСА_1 , змінювалася. Так у 2006 році АДРЕСА_4 перейменована на АДРЕСА_5 , номер житлового будинку став 201, потім - 203, тепер -

211. Таким чином житловий будинок АДРЕСА_6 . Старий житловий будинок, розташований поруч із новим, не був знесений, а використовувався як господарська споруда, але Вільховецька сільська рада присвоїла йому номер № 209 (201) і цей номер є у погосподарських книгах. Зазначає, що у серпні 1968 року рішенням зборів колгоспників «Зоря комунізму» ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 0,03 га у с. Вільхівці, урочище «Долина», під будівництво житлового будинку. Згідно з довідкою Вільховецької сільської ради урочище «Долина» та вул. Головна - це зовсім інша місцевість у с. Вільхівці. Відповідно до акта відведення земельної ділянки від 03 вересня 1970 року ОСОБА_4 виділена земельна ділянка, для будівництва житлового будинку, розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Розмір земельної ділянки не співпадає із розміром земельної ділянки яка була виділена ОСОБА_4 , на виділеній йому земельній ділянці він житловий будинок не збудував, а проживав із сім`єю у будинку матері позивача. Вказує, що Виконавчим комітетом Вільховецької сільської ради всупереч Тимчасовому положенню про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 із змінами та доповненнями від 19 травня 2005 року № 48/5, за відсутності правовстановлюючих документів на землю, та відсутності акта комісії про прийняття спірного житлового будинку в експлуатацію, видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на ім`я ОСОБА_4 . Незаконні дії ОСОБА_4 призвели до того, що спірний житловий будинок був перепроданий два рази, а її позбавлено права на спадкування спірного житлового будинку, який належав її матері, перейшов у спадок сестрі ОСОБА_6 , а після смерті сестри 2012 року - їй. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 травня 2012 року у справі № 6-42цс12, від 13 червня 2012 року у справі 6-54цс12, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 350/1194/16-ц (провадження № 61-12003св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 307/3902/14-ц (провадження № 61-444св18). Фактичні обставини, встановлені судами Рішенням Виконавчого комітету Вільхівської сільської ради депутатів трудящих Тячівського району Закарпатської області від 27 липня 1971 року ОСОБА_8 (матері ОСОБА_6 ) відведено земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва, а забудова ділянки на АДРЕСА_7 була дозволена рішенням від 20 січня 1972 року. ОСОБА_8 будівництво нового житлового будинку чи перебудову будинку на старому місці, на АДРЕСА_5 , у період з 1971 року до 1982 року не проводила. За ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після її смерті - за ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований житловий будинок на АДРЕСА_5 , побудований у 1957 році, та закріплена земельна ділянка. Власниками житлового будинку та споруд на АДРЕСА_5 , були: ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а будинку на АДРЕСА_5 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Рішенням Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 10 січня 1997 року передано у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,26 га і на підставі цього рішення 23 червня 2003 року видано ОСОБА_6 державний акт серії І-ЗК № 015826 на право приватної власності на землю площею 0,1892 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку. Описом меж земельної ділянки, зазначеним у вищевказаному державному акті стверджується, що по лінії «А» - «Б» ділянка межує із землями загального користування сільської ради на АДРЕСА_5 , по решті ліній межує із землями інших громадян. Рішенням Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 30 серпня 2007 року вирішено оформити право власності на нерухоме майно на АДРЕСА_3 , в цілому за ОСОБА_4 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_3 , від 24 вересня 2007 року №

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваними правовстановлюючими документами та правочинами щодо житлового будинку на АДРЕСА_5 порушуються її спадкові права на вказаний житловий будинок, після смерті матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сестри ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Судом встановлено, що відповідно до листа Вільховецької сільської ради від 24 лютого 2016 року № 48 погосподарський облік у Вільховецькій сільській раді ведеться починаючи з 1953 року. Згідно з погосподарськими книгами щодо житлового будинку на АДРЕСА_8 з 1967 до 2014 рік в господарстві, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , головою сім`ї був ОСОБА_10 , членами сім`ї були: ОСОБА_8 (померла у 1982 році), ОСОБА_6 (померла у 2012 році). Житловий будинок побудований у 1957 році, матеріал стін - дерево, матеріал покрівлі - шифер. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у 1970 році збудував новий житловий будинок з цегли, вкритий шифером на АДРЕСА_5 . Зазначений будинок згідно із записами у погосподарських книгах з 1970 до 2007 року рахувався зареєстрованим за ОСОБА_4 - головою дворогосподарства. Житловий будинок побудований у 1970 році, матеріал стін - цегла, дах - шифер. За будинком закріплена земельна ділянка площею 0,15 га. У будинку у різний час значилися записаними як члени сім`ї голови дворогосподарства: ОСОБА_11 - дружина, ОСОБА_12 - дочка, ОСОБА_13 - син. Відповідно до плану взаємного розташування земельних ділянок та будівель у АДРЕСА_10 , НОМЕР_1 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_13 , НОМЕР_2 та викопіюванням з генплану с. Вільхівка з пожежним планом земельних ділянок, у житлового будинку АДРЕСА_14 є різні суміжні сусіди і це узгоджується із планами забудови земельних ділянок, які містяться у свідоцтвах на забудову ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . Отже, житловий будинок та споруди на АДРЕСА_5 , власниками якого були ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , та житловий будинок на АДРЕСА_5 , власниками якого був ОСОБА_4 , а надалі - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , є двома різними житловими будинками. При набутті права власності на земельну ділянку площею 0,1892 га ОСОБА_1 та ОСОБА_7 були обізнані з тим, що на цій земельній ділянці знаходиться належний ОСОБА_2 на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року і в них при визначенні року побудови зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України). Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що спірний житловий будинок не належав на праві власності ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_6 , то право на нього не могло входити до складу спадщини, а тому в позивача відсутні правові підстави для набуття права на цей будинок у порядку спадкування. Рішенням Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 30 серпня 2007 року вирішено оформити право власності на нерухоме майно на АДРЕСА_3 , в цілому за ОСОБА_4 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_3 , від 24 вересня 2007 року №

241. Згідно з договором купівлі-продажу від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Боднар Е. Ш., зареєстрованим у реєстрі за № 8188, ОСОБА_9 , яка діяла від імені ОСОБА_4 за дорученням, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., продала вказаний будинок ОСОБА_3 . Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами від 17 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Бондар Е. Ш., зареєстрованого в реєстрі за № 545, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними спорудами (прибудова - літ. «Б», господарська зблокована будівля - літ. «В», літня кухня - літ. «Г», вбиральня - літ. «Д», дроварня - літ. «Ж»), розташованого на АДРЕСА_3 . За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частинами першою та другою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно посилався на те, що позивач не довела належними і допустимими доказами факту набуття, виникнення і наявності її прав на житловий будинок на АДРЕСА_5 та порушення, оспорення чи невизнання таких прав діями відповідачів, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування рішення Виконавчого комітету Вільховецької сільської ради від 30 серпня 2007 року № 94, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 вересня 2007 року на вказаний житловий будинок та визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього житлового будинку. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, встановлені інші фактичні обставини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , залишити без задоволення. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова КЦС ВС № 307/2633/15-ц

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше