Постанова КЦС ВС № 569/7648/15-ц

Постанова Іменем України 01 грудня 2021 року м. Київ справа № 569/7648/15-ц провадження № 61-10675 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 - адвокат Красовський Віталій Борисович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Красовського Віталія Борисовича, на постанову Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В., Шимківа С. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Позовна заява мотивована тим, що 29 квітня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 113407557000, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 32 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних, з кінцевою датою повернення - 26 березня 2018 року. На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 29 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 201228, за яким останній зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Зазначало, що ОСОБА_1 не здійснювала своєчасно платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, розмір якої станом на 06 травня 2015 року становив: 20 224,44 доларів США та 16 123,46 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості, з яких: заборгованість по кредиту строкова - 14 704,83 доларів США, заборгованість по кредиту прострочена - 3 567,02 доларів США, заборгованість по процентах поточна - 0,13 доларів США, заборгованість по процентах прострочена - 1 952,46 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 10 898,54 грн, заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 5 224,92 грн. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2015 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено повністю. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000 у розмірі 20 224,44 доларів США - заборгованість по кредиту та процентам та 16 123,46 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, з яких: заборгованість по кредиту строкова - 14 704,83 доларів США, заборгованість по кредиту прострочена - 3 567,02 доларів США, заборгованість по процентах поточна - 0,13 доларів США, заборгованість по процентах прострочена - 1 952,46 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту у межах строку позовної давності 10 898,54 грн, заборгованість по пені несвоєчасну сплату процентів - 5 224,92 грн, а також судовий збір у розмірі по 1 827,00 грн з кожного. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 жовтня 2015 року заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування вищевказаного заочного рішення задоволено, заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2015 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 569/15082/15-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про захист прав споживача та про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту та додаткової угоди. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року зобов`язано АТ «УкрСиббанк» надати суду до 28 грудня 2017 року усі первинні фінансові документи (квитанції, платіжні доручення тощо), якими зафіксовано усі платіжні операції ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» (погашення тіла кредиту, сплата процентів та інших супутніх оплат) у рамках договору про надання споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000 та додаткової угоди № 1 від 23 березня 2009 року до указаного договору про надання споживчого кредиту з відповідним підтвердженням про дати зарахування банком коштів за усіма такими операціями. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2020 року у складі судді Бердія М. А. позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000 у розмірі 8 237,66 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували розмір кредитних коштів, наданих банком ОСОБА_1 , а у матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази, з яких би вбачалася обґрунтованість та підставність заявлених банком до стягнення з відповідачів сум боргу. Разом із тим, частково задовольняючи позов банку, суд виходив із того, що відповідачі під час розгляду справи по суті у судовому засіданні не заперечили наявність заборгованості у розмірі 8 237,66 доларів США у ОСОБА_1 перед позивачем, що підтверджується підписаними АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 додатковою угодою № 1 від 23 березня 2009 року до договору про надання споживчого кредиту та додатком 1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», які у розумінні статей 76-77 ЦПК України суд визнав належними та достатніми доказами. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 грудня 2020 року скасовано. Позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000, що станом на 13 березня 2015 року складається з 18 271,85 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 711,14 доларів США - заборгованість за процентами, а всього - 19 982,99 доларів США (за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 червня 2021 року - 548 880,77 грн), та заборгованості по пені у розмірі 8 201,10 грн, що складається з 4 780,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 3 421,01 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що банк надав докази на підтвердження виконання ним умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів, зокрема, виписку з особового рахунку клієнта банку, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) має статус первинного документа, однак позичальник не довів повернення цих коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, із розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку клієнта банку вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала погашення кредитної заборгованості, що свідчить про визнання нею боргу за кредитним договором і обов`язків, які виникли з цього договору, презумпція правомірності якого не спростована. Позичальник не надав власного контррозрахунку, як і доказів, які б спростовували те, що банком не було враховано або невірно враховано платежі, які останній сплачував на погашення кредитної заборгованості. Апеляційний суд вказав, що наявність зафіксованих та погоджених між сторонами умов кредитного договору та інших документах, які містять підпис ОСОБА_1 , у системному зв`язку з іншими письмовими доказами у справі, свідчать про наявність волевиявлення та існування між сторонами зобов`язальних відносин щодо повернення кредитних коштів у розмірі 32 000,00 доларів США. Крім того, 30 січня 2015 року банк направив відповідачам вимоги про сплату заборгованості від 28 січня 2015 року № 30-11/21719 та № 30-11/21720, а відсутність у матеріалах справи доказів вручення відповідної вимоги боржнику не має правового значення для оцінки поведінки позивача у спірних правовідносинах, оскільки відповідно до пункту 12.1 кредитного договору, у разі неотримання позичальником такого повідомлення (вимоги), починаючи з 41 календарного дня, у банка виникло право пред`явлення відповідної вимоги - як до позичальника, так і до поручителя - про дострокове повернення кредитних коштів шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду. При цьому банк, звернувшись з вимогою про дострокове повернення усієї суми кредиту, в односторонньому порядку змінив строк виконання кредитного договору з 26 березня 2018 року на 13 березня 2015 року. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення поруки, оскільки з 13 березня 2015 року у позивача виникло право протягом шести місяців звернутися з відповідним позовом до поручителя. Із позовом про стягнення заборгованості до боржника та поручителя банк звернувся 08 травня 2015 року, тобто у строк, а тому банк має право на стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості за кредитним договором станом на 13 березня 2015 року. Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Красовський В. Б., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставами касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявник вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Красовського В. Б., на постанову Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в указаній ухвалі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 569/7648/15-ц із Рівненського міського суду Рівненської області. Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Красовського В. Б.,про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 рокудо закінчення касаційного провадження. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення), й не врахував правові позиції Верховного Суду у подібних справах про те, що виписки за рахунком не можуть вважатися первинними бухгалтерськими документами, з яких можна встановити усі здійснені операції за кредитом. При цьому довідка-рахунок і виписка за кредитним договором, надані банком, не містять усіх реквізитів, необхідних для того, щоб вважати їх первинними документами, а відтак не є належними і допустимими доказами у справі. Вказує, що єдиним допустимим доказом отримання кредиту в іноземній валюті є касовий документ - заява про видачу готівки, проте такий документ відсутній у матеріалах справи. Крім того, банк не виконав ухвалу суду першої інстанції від 07 листопада 2017 року, якою позивача було зобов`язано надати суду усі первинні фінансові документи (квитанції, платіжні доручення тощо), якими зафіксовано усі платіжні операції ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» (погашення тіла кредиту, сплата процентів та інших супутніх оплат) у рамках договору про надання споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000 та додаткової угоди № 1 від 23 березня 2009 року до указаного договору про надання споживчого кредиту з відповідним підтвердженням про дати зарахування банком коштів за усіма такими операціями. Вважає, що за відсутності вказаних документів неможливо здійснити будь-які розрахунки у спірних правовідносинах. Також наголошує на тому, що матеріали справи не містять такого документу як «виписка з особового рахунку клієнта банку», а надана банком виписка за кредитним договором не вважається первинним документом та не містить необхідних для цього реквізитів. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «УкрСиббанк», в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а висновки, зроблені судом апеляційної інстанції, узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних справах, яка є сталою. Крім того, у відзиві заявляється клопотання про закриття касаційного провадження. Клопотання мотивовано тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України), а судова практика Верховного Суду з відповідних питань уже сформована (пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Красовського В. Б., задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Аналогічні правові висновки висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (частина четверта статті 559 ЦК України). Встановлено, що 29 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 113407557000, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 32 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних, з кінцевою датою повернення - 26 березня 2018 року. На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором у цей самий день між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 201228, за яким останній зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, відповідальність поручителя і боржника є солідарною. Судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку положенням указаних договорів. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). Преюдиційні факти ? це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» закріплено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. У справі, яка переглядається, апеляційний суд правильно врахував обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 569/15082/15-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про захист прав споживача та про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000 та додаткової угоди № 1 від 23 березня 2009 року до вказаного договору про надання споживчого кредиту, зокрема, що відповідно до платіжного доручення № 12659 від 29 квітня 2008 року відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 32 000,00 доларів США, а позивач використав їх за цільовим призначенням. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 листопада 2016 року у вищевказаній справі, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2017 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову банку, виходив із того, що банк надав докази на підтвердження виконання ним умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів, зокрема, виписку з особового рахунку клієнта банку, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і Положення має статус первинного документа. Указані висновки апеляційного суду є обґрунтованими та узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, які підлягають врахуванню у силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України. У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. При цьому відповідно до пункту 5.5. Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам, то такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону. До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 09 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18; від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16143/18. Доводи касаційної скарги у відповідній частині зводяться до незгоди її заявника з ухваленим апеляційним судом судовим рішенням по суті вирішення спору та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, якіза законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою та другої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У даній справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, із наданих банком документів установлено, що ОСОБА_1 здійснювала погашення кредитної заборгованості, що свідчить про визнання нею боргу за кредитним договором і обов`язків, які виникли з цього договору, презумпція правомірності якого не спростована. Заперечуючи проти доводів позивача, ОСОБА_1 не надала власного контррозрахунку, доказів проведення сплати боржниками сум за кредитним договором в іншому розмірі, ніж зазначав позивач. Не надано й доказів, які б спростовували те, що банком не було враховано або невірно враховано платежі, які було сплачено на погашення кредитної заборгованості. З урахуванням наведеного, виконуючи вимоги процесуального закону щодо належної оцінки доказів (стаття 89 ЦПК України), суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку поданим сторонами доказам, виходячи із системного взаємозв`язку таких доказів, преюдиційних обставни, встановлених судовими рішеннями в іншій справі й фактичних обставин цієї справи. Висновок про те, що виписка по особовому рахунку позичальника є належними та допустимими доказами і підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 2608/20210/12, провадження № 61-10895св21. Посилання заявника касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду відхиляються колегією суддів, оскільки у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини й правозастосування. При цьому правова оцінка доказам, у тому числі, відповідній виписці, надається у системному зв`язку з іншими доказами та встановленими обаставинами кожної конкретної справи. У справі, яка переглядається, апеляційним судом також встановлено, що 30 січня 2015 року банк направив відповідачам вимоги про сплату заборгованості від 28 січня 2015 року № 30-11/21719 та № 30-11/21720. У вказаних вимогах зазначалося, що станом на 22 січня 2015 року позичальник своїх зобов`язань щодо погашення заборгованості за наданим кредитом та сплати процентів за користування ним не виконує, враховуючи викладене, банк вимагав усунути порушення кредитного договору, а саме погасити прострочену заборгованість протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення у розмірі: 2 218,87 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 1 010,10 доларів США - прострочена заборгованість по процентам. У випадку неусунення порушень на 32 день з дати отримання цього повідомлення, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту, банк вимагав виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 29 квітня 2008 року № 11340757000, а саме: сплатити банку заборгованість з повернення суми кредиту у повному обсязі та нараховані проценти, що разом становить 19 281,95 доларів США, з яких 18 271,85 доларів США кредитна заборгованість, у тому числі, прострочена заборгованість 2 218,87 доларів США та 1 010,10 доларів США - прострочена заборгованість по процентам. Верховний Суд вважає правильними висновки апеляційного суду і про те, що відсутність у матеріалах справи доказів вручення вимоги боржнику не має правового значення для оцінки поведінки позивача у спорі. Так, відповідно до пункту 12.1 кредитного договору, починаючи з 41 календарного дня, у банка виникло право пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду як до позичальника, так і до поручителя. Отже, банк, звернувшись з вимогою про дострокове повернення усієї суми кредиту, в односторонньому порядку змінив строк виконання кредитного договору з 26 березня 2018 року на 13 березня 2015 року. Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором банк набув право на стягнення з відповідачів на свою користь користь заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 11340757000 станом на 13 березня 2015 року. Апеляційний суд вірно вказав, що сторони визначили наведені правила у договорі, встановили обов`язкові для себе правила поведінки, яких вони повинні дотримуватися, тобто врегулювали свої відносини за правилами частини третьої статті 6 ЦК України на власний розсуд. При цьому зміст вимоги банка, направленої до позичальника та поручителя, не може містити зміни інших умов кредитного договору, окрім зміни умов щодо строку його виконання: саме у цьому й полягає правовий сенс такої вимоги кредитора, направленої боржникам. Суд апеляційної інстанції зазначив і про те, що у банка виникло право протягом шести місяців із дати зміни строку виконання основного зобов`язання звернутися з відповідним позовом до поручителя, що було зроблено ним у строк. В указаній частині висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах: від 29 травня 2019 року у справі № 442/5783/15-ц, провадження № 61-25346св18; від 05 листопада 2020 року у справі № 466/7784/13-ц, провадження № 61-20360св19; від 26 лютого 2020 року у справі № 2033/9472/12, провадження № 61-27108св18. Отже, висновки, зроблені судом апеляційної інстанції, узгоджується з відповідною судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування. Оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційний суд всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 рокудо закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання судового рішення. Щодо клопотання про закриття касаційного провадження У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження, яке мотивовано тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник касаційної скарги, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України). Крім того, вважає, що Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо застосування норм права у правовідносинах, подібних до спірних, тобто судова практика Верховного Суду з відповідних питань уже сформована (пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України). Разом із цим, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Красовського В. Б., містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Колегія суддів вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник касаційної скарги та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовити. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Красовського Віталія Борисовича, залишити без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2021 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць