Постанова КЦС ВС № 509/5168/15-ц

Постанова Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ справа № 509/5168/15-ц провадження № 61-18284св20 головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач), суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова Олена Анатоліївна, на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11397847000, відповідно до умов якого банк надав позичальникові грошові кошти у розмірі 35 000,00 дол. США, що еквівалентно 170 103,50 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,50 %, а відповідач зобов`язався повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, в строки та на умовах, що передбачені цим договором. Кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості - 25 вересня 2029 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 25 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 230871, за умовами якого поручитель поручається за виконання позичальником обов`язків, які виникли на підставі основного договору. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 10 листопада 2015 року утворилася заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитними коштами у розмірі 36 712,41 дол. США та пені за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 22 774,75 грн. На підставі викладеного, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом в розмірі 32 372,89 дол. США, у тому числі прострочену заборгованість у розмірі 629,22 дол. США за період з 26 січня 2015 року до 10 листопада 2015 року, прострочену заборгованість за процентами за користування кредитом за цей же період в розмірі 4 339,52 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 2 825,73 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 19 949,02 грн. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що зобов`язання за кредитним договором є припиненими, у зв`язку з його належним виконанням. Вказуючи на припинення зобов`язання у зв`язку із його належним виконанням позивач за зустрічним позовом посилався на незаконність нарахування банком подвійної пені, зазначивши, що таке нарахування, було здійснено на підставі правил (договірних умов) споживчого кредитування. На думку позивача за зустрічним позовом, ці правила застосуванню не підлягають, оскільки він з ними не ознайомився та не підписував, вважає, що наведені умови договору не можна вважати складовою кредитного договору, а відтак наданий банком розрахунок заборгованості є неправильним та незаконним. Позивач за зустрічним позовом просив визнати зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту від 25 вересня 2008 року припиненим. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року у складі судді Кочко В. К. у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання відповідачами вимоги про дострокове повернення кредиту та інших платежів, що свідчить про ненастання умови дострокового повернення кредиту. Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з характеру спірних правовідносин - визнання недійсним договору та зазначив, що позивач перед укладенням кредитного договору був ознайомлений у письмовій формі з умовами договору та із сукупною вартістю кредиту, окрім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач за зустрічним позовом мав можливість скористатися правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, проте таким правом позивач не скористався. Постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 1139784700 в сумі 36 712,41 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 32 372,89 дол. США, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 4 339,52 дол. США, а також пеню в розмірі 22 774,75 грн. Стягнено в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати в сумі 12 872,42 грн (по 6 436,23 грн з кожного). В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що через неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, утворилась заборгованість, яка відповідачами не спростована, а відтак підлягає стягненню у повному обсязі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин, зокрема, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що зміст кредитного договору не суперечить Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу частини першої статті 215 ЦК України, не підлягає визнанню недійсним. Проте відповідно до змісту зустрічної позовної заяви предметом спору є визнання зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту припиненим. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з недоведеності ОСОБА_1 позовних вимог. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова О. А. просить скасувати постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та постанов Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 344/7628/15-ц (провадження № 61-28521св18), від 03 липня 2019 року у справі № 369/1690/15-ц (провадження № 61-13493св18). У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що жоден з наданих позивачем документів не підтверджує видачу позичальникові грошових коштів за кредитним договором саме в розмірі 35 000,00 дол. США. Вказує, що під час розгляду апеляційної скарги просив апеляційний суд вийти за межі доводів апеляційної скарги та дослідити вказані питання. Проте ці обставини залишились поза увагою суду. Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що розрахунок заборгованості наданий позивачем за первісним позовом не відповідає реальній заборгованості за кредитним договором, оскільки зобов`язання за цим договором є припиненим, підтвердивши це власним розрахунком заборгованості. Крім того, заявник у касаційній скарзі не погоджується з висновками апеляційного суду в частині стягнення з нього та поручителя прострочену заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 4 339,52 дол. США, а також пеню в сумі 22 774,75 грн, які нараховані за період з 25 вересня 2008 року до 10 листопада 2015 року. Не погоджується заявник і з нарахуванням процентів за користування кредитом за окремі періоди за процентною ставкою в подвійному розмірі. Заявник також вказує на те, що апеляційний суд належним чином не перевірив чинність поруки ОСОБА_2 через збільшення обсягу її відповідальності. Доводи інших учасників справи АТ «УкрСиббанк» подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 закрити на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, а у разі відмови у закритті касаційного провадження, просило за наслідками розгляду цієї скарги прийняти постанову, якою касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року - без змін. Клопотання банка про закриття касаційного провадження мотивоване тим, що Верховним Судом вже сформовано позиції щодо вжиття заходів щодо належного повідомлення учасників справи, зокрема у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 353/614/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 320/3677/18, від 26 грудня 2018 року у справі № 520/14393/13-ц. У відзиві АТ «УкрСиббанк» вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо відсутності належних та допустимих доказів розміру заборгованості за кредитним договором. Також вказує, що доводи касаційної скарги щодо неправомірності стягнення процентів за користування кредитними коштами з 17 серпня 2015 року, а саме з моменту направлення банком вимоги про дострокове погашення простроченої заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи не були предметом апеляційного оскарження боржника в апеляційному суді. Крім того, банк звертає увагу на те, що ОСОБА_2 жодного разу не брала участі у судових засіданнях, не надавала жодних відзивів та/або пояснень. Відповідач ОСОБА_2 протягом строку розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій ігнорувала судовий процес та не уповноважувала адвоката Попову О. А. діяти в її інтересах. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою. У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до розгляду. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи Суди встановили, що 25 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11397847000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику 35 000,00 дол. США, із кінцевим строком повернення до 25 вересня 2029 року шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався повертати наданий кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі 445,00 дол. США 25 числа кожного місяця. За користування кредитними коштами ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 14,5 % річних. Того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору споживчого кредиту № 11397847000, якою, зокрема, було урегульовано нарахування подвійної процентної ставки за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 25 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 230871, за умовами якого поручитель поручається за виконання позичальником обов`язків, які виникли на підставі основного договору. 19 серпня 2015 року банк направив боржнику та поручителю листи від 17 серпня 2015 року № 30-11/27954, № 30-11/27955 з вимогою сплатити поточну заборгованість або повернути повну суму кредиту впродовж 32 календарних днів з дня отримання ними вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику цієї вимоги. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до розрахунку банка, станом на 10 листопада 2015 року утворилася заборгованість за кредитом в розмірі 32 372,89 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 629,22 дол. США за період з 26 січня 2015 року до 10 листопада 2015 року, прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом за цей же період в розмірі 4 339,52 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 2 825,73 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 19 949,02 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що через неналежне виконання умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 допустив заборгованість за цим договором. Договором поруки, укладеним між банком і ОСОБА_2 , встановлена солідарна відповідальність поручителя разом із позичальником, а тому заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню в межах договору поруки. Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду враховуючи наступне. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходив з доведеності банком позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за його користування, в тому числі, підвищених, та пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», як невід`ємну частину спірного договору. Апеляційний суд, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 обґрунтовано виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів з яких можливо встановити факт ознайомлення ОСОБА_1 з Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» від 21 серпня 2008 року (протокол № 243) (далі - Правила), що опубліковані в газеті «Голос України» від 30 серпня 2008 року № 164 та які приєднані до матеріалів справи (а.с. 19, т. 1), що саме ці Правила розумів відповідач та погодився з ними, підписуючи договір кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати процентів у подвійному розмірі за час наявності прострочення виконання кредитного договору, а також неустойки (пені, штрафів), зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила (умови) банківських послуг, відсутність у кредитному договорі умов про сплату процентів у подвійному розмірі за час наявності прострочення виконання кредитного договору та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в кредитному договорі, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, (провадження № 14-131цс19) та постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 295/5482/16-ц (провадження № 61-20612св19). В той же час, апеляційний суд, погодившись з тим, що позичальник не був належним чином ознайомлений із Правилами, вважав, що нарахування банком процентів за користування кредитом у подвійному розмірі, передбачено умовами кредитного договору та додаткової угоди від 25 вересня 2008 року № 1 до нього, тобто сторонами було погоджено нарахування подвійної процентної ставки за користування кредитними коштами (а.с. 4 зворот, т. 2). З такими висновками апеляційного суду Верховний Суд не погоджується та звертає увагу на те, що банк не довів, що саме надані ним Правила (умови) є складовою кредитного договору і що саме ці Правила відповідач мав на увазі, підписуючи договір кредиту та додаткову угоду до нього, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом у подвійному розмірі та пені за неналежне виконання зобов`язання. Апеляційний суд залишив поза увагою, що оскільки порядок нарахування таких процентів передбачений саме Правилами, отже умови договору щодо нарахування подвійних процентів за користування кредитом та неустойки не мають правових наслідків. Пунктом 1.1 договору передбачено, що, підписуючи цю угоду, позичальник погоджується з викладеною у Правилах пропозицією банку надати позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених в цьому договорі та Правилах. Після підписання сторонами цього договору Правила стають його невід`ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди з усіх істотних умов договору, які викладені у цьому договорі та Правилах. Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому, після підписання сторонами цього договору Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору. У пункті 3.1 кредитного договору також зазначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», які є невід`ємною частиною договору. Згідно з пунктом 1.3 Правил процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі, визначеному в договорі. Сторони погоджуються, що згідно з умовами Правил може бути встановлений інший розмір процентної ставки, при цьому, додаткова угода до договору не укладається. У разі несплати коштів за кредитом у визначені договором строки встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Новий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування процентної ставки у подвійному розмірі на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Така ставка застосовується до моменту погашення заборгованості (підпункт 1.3.1 пункту 1.3 Правил). У розділі 4 Правил містяться умови щодо можливості нарахування банком пені на несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив серед іншого, стягнути пеню за порушення строків погашення кредиту у розмірі 22 774,75 грн, у тому числі за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 2 825,73 грн, а також за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 19 949,02 грн. У кредитному договорі від 25 вересня 2008 року та додатковій угоді також відсутні умови про застосування подвійної процентної ставки у разі прострочення сплати платежів за кредитом, а також встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, перевіряючи доводи апеляційних скарг щодо належного надсилання банком на адресу відповідачів вимог про дострокове повернення кредитних коштів, апеляційний суд зауважив, що не надсилання позикодавцем в досудовому порядку письмової вимоги позичальнику про дострокове повернення кредиту не є перешкодою для реалізації права позикодавця звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав безпосередньо до суду, а також право такої вимоги від позичальника про виконання основного зобов`язання виникає у банку не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Варто зауважити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок про те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Апеляційний суд, відхиливши факт зміни банком строку повернення кредиту шляхом направлення вимоги про повернення кредитних коштів у повному обсязі, не встановив належним чином, коли саме позичальник припинив сплату коштів на погашення кредиту, не з`ясував з якого часу позивачеві за первісним позовом стало відомо про його порушене право та момент прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду зазначила, що від 28 березня 2018 року в справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року в справі № 14-154цс18). Наданий позивачем розрахунок вказує на те, що протягом певних періодів банком застосовувалась процентна ставка у розмірі 29 %, що не передбачено основним договором. Отже, вказаний розрахунок відсотків не можна вважати належним доказом наявності такої заборгованості. Інших доказів на підтвердження розміру заборгованості зі сплати процентів суду не надано. Апеляційному суду, ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості з поручителя слід було перевірити належним чином дію поруки. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Тобто закон пов`язує припинення поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та обов`язково за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. З пункту 1.2 договору поруки вбачається, що поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема: сума основного договору - 35 000,00 дол. США; процентна ставка - 14,5 % річних, якщо згідно з умовами основного договору не буде встановлено іншу процентну ставку. Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що у випадку змін умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснються відповідно до умов цього пункту договору не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін. Установлено, що протягом певних періодів банком застосовувалась процентна ставка у розмірі 29%, що не передбачено основним договором. Доказів того, що поручитель погоджувалася на збільшення процентної ставки за кредитним договором матеріали справи не містять. Вказані обставини мають суттєве значення для вирішення питання щодо кола відповідачів за первісним позовом та впливають на обсяг відповідальності за кредитним договором як боржника, так і поручителя відповідно. Оскільки вимоги зустрічної позовної заяви є похідними від первісних позовних вимог, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню і в цій частині. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу. Доводи, наведені у позовних заявах та апеляційних скаргах, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими. Щодо клопотання про закриття провадження у справі ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки Верховним Судом вже сформовано позиції щодо вжиття заходів щодо належного повідомлення учасників справи, зокрема у постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 353/614/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 320/3677/18, від 26 грудня 2018 року у справі № 520/14393/13-ц. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Разом із цим, касаційна скарга ОСОБА_1 містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Колегія суддів вважає, що, з урахуванням поданої касаційної скарги, відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи, а тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова Олена Анатоліївна задовольнити. Постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук