Постанова КЦС ВС № 295/5482/16-ц

Постанова Іменем України 23 грудня 2020 року м. Київ справа № 295/5482/16-ц провадження № 61-20612св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., Шевчук А.М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк), перейменоване в Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 11 997,21 доларів США та 10 051,61 грн заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 03 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому наданий кредит в сумі 14 000,00 доларів США строком до 05 вересня 2033 року із сплатою відсотків у розмірі 14 % річних. Для забезпечення належного виконання боржником умов кредитного договору 03 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки. ОСОБА_1 не виконує передбачені договором умови щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків, у зв`язку з чим станом на 05 квітня 2016 року утворилась заборгованість в сумі 11 997,21 доларів США, яка складається із заборгованості за: кредитом у розмірі 10 359,74 доларів США, відсотками у розмірі 1 637,47 доларів США. Окрім того, банком нараховано 10 051,61 грн пені за порушення умов договору, в тому числі пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 2 736,72 грн, а також пеня за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 7 314,89 грн. Короткий зміст судових рішень Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 11 997,21 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 03 вересня 2008 року складає 311 863,06 грн, і пеню в розмірі 10 051,61 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 05 квітня 2016 року заборгованість за кредитним договором складає 11 997,21 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 квітня 2016 року становить 311 863,06 грн, з яких: 10 359,74 доларів США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість - 560,04 доларів США з 25 травня 2015 року по 05 квітня 2016 року; 1 637,47 доларів США - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 1 506,71 доларів США 01 квітня 2015 року по 30 березня 2016 року, заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом з 29 травня 2015 року по 05 квітня 2016 року в розмірі 2 736,72 грн і заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами з 29 травня 2015 року по 05 квітня 2016 року - 7 314,89 грн. 01 грудня 2015 року відповідачам направлено вимоги про погашення заборгованості, які відповідач Болеста Й.Д. отримав 10 грудня 2015 року, а відповідач ОСОБА_2 - 03 грудня 2015 року, однак станом на 28 листопада 2018 року вимоги банку залишені без задоволення. Судом не встановлено наявності обставин припинення поруки, передбачених статтею 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на які посилалася ОСОБА_2 у запереченнях на позов від 22 грудня 2016 року. Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 листопада 2018 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 359,74 доларів США, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Долучені до матеріалів справи Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») не містять підпису ОСОБА_1 . Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику правила надання банківських послуг і за відсутності у основному договорі умов щодо можливості нарахування банком пені та відсотків у подвійному розмірі від ставки, погодженої сторонами, надані банком Правила не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору. Зазначені Правила не є складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнаються позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником цих Правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді можливість нарахування банком відсотків у подвійному розмірі та пені у випадку порушення строків сплати чергових платежів. Наданий позивачем розрахунок вказує на те, що впродовж певних періодів банком застосовувалась відсоткова ставка у розмірі 28 %, що не передбачено основним договором. Звернувшись до відповідачів з письмовою вимогою достроково сплатити заборгованість, банк змінив строк кредитування з 05 вересня 2033 року на 05 січня 2016 року, й після зазначеної дати втратив право нараховувати відсотки. Відтак, наданий банком розрахунок відсотків не є належним доказом наявності такої заборгованості. Інших доказів на підтвердження розміру заборгованості зі сплати відсотків суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту, яка становить 10 359,74 доларів США. Зазначені кошти підлягають стягненню лише з ОСОБА_1 , оскільки, збільшивши розмір відсоткової ставки з 14 % до 28 % річних, банк без згоди ОСОБА_2 збільшив обсяг її відповідальності, що свідчить про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14 листопада 2019 року АТ «УкрСиббанк» через представника Гладиш Я. М. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в якій просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 листопада 2018 року. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк». Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду. Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник, підписуючи кредитний договір, погодився із тим, що його умови врегульовуються також Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» (далі - Правила), які після підписання договору ставали його невід`ємною частиною. Зазначені правила передбачали право банку нараховувати подвійну процентну ставку у тому разі, коли позичальник порушував строки виконання кредитних зобов`язань. Зазначена подвійна процентна ставка нараховується автоматично на прострочену суму боргу. Також Правила передбачали право на пеню за порушення строку внесення платежів за кредитним договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми гривневого еквіваленту суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу. Підписуючи договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений з Правилами, які є невід`ємною частиною договору. Тому, підписуючи кредитний договір, позичальник підписав і Правила. Правила були опубліковані у газеті «Голос України» від 30 серпня 2008 року №

164. Норми цивільного права передбачають врахування під час тлумачення умов договору типові умови (типові договори), отже, Правила підлягали застосуванню. Правила мали бути застосовані відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 461/1720/16. Поручитель, підписуючи договір поруки, взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник. Поручитель був обізнаний з усіма умовами основного договору, у тому числі із процентною ставкою 14 % річних, якщо згідно з умовами основного договору не буде встановлено іншу процентну ставку. У разі зміни кредитного договору, договір поруки не потребує змін. Зазначених обставин суд апеляційної інстанції не врахував. Проценти за кредитом мали бути застосовані до моменту припинення кредитних зобов`язань внаслідок належного виконання. Отже, апеляційний суд порушив норми процесуального права, неповно встановивши обставини, що мали значення для справи.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. Фактичні обставини, встановлені судом 03 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 14 000,00 доларів США, строком до 05 вересня 2033 року, із сплатою відсотків у розмірі 14 % річних. Пунктом 1.1 договору передбачено, що, підписуючи цю угоду, позичальник погоджується з викладеною у Правилах пропозицією банку надати позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених в цьому договорі та Правилах. Після підписання сторонами цього договору Правила стають його невід`ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди з усіх істотних умов договору, які викладені у цьому договорі та Правилах. Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під Правилами, при цьому, після підписання сторонами цього договору Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору. У пункті 3.1 кредитного договору також зазначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», які є невід`ємною частиною договору. Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» від 21 серпня 2008 року (протокол № 243) опубліковані в газеті «Голос України» від 30 серпня 2008 року №

164. Долучені до матеріалів справи Правила не містять підпису ОСОБА_1 . Пунктом 1.3 зазначених Правил передбачено, що процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі, визначеному в договорі. Сторони погоджуються, що згідно з умовами Правил може бути встановлений інший розмір процентної ставки, при цьому, додаткова угода до договору не укладається. У разі несплати коштів за кредитом у визначені договором строки встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Новий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування процентної ставки у подвійному розмірі на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Така ставка застосовується до моменту погашення заборгованості (підпункт 1.3.1 пункту 1.3 Правил). У розділі 4 Правил містяться умови щодо можливості нарахування банком пені на несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. Між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель відповідає перед кредитором за виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату відсотків, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів. У пункті 1.2 договору поруки зазначено, що поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема: сума основного договору - 14 000,00 доларів США; процентна ставка - 14 % річних, якщо згідно з умовами основного договору не буде встановлено іншу процентну ставку. 01 грудня 2015 року банк направив боржнику та поручителю листи з вимогою сплатити поточну заборгованість або повернути повну суму кредиту впродовж 32 календарних днів з дня отримання ними вимоги або впродовж 41 календарного дня з дати відправлення цієї вимоги. Зазначені письмові вимоги відповідач Болеста Й.Д. отримав 10 грудня 2015 року, а відповідач ОСОБА_2 - 03 грудня 2015 року, проте такі вимоги не були ними виконані. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Доводи касаційної скарги щодо незаконності відмови у стягненні подвійної процентної ставки річних за кредитом і неустойки на підставі Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» від 21 серпня 2008 року (протокол № 243) є безпідставними. Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статями 626, 628 ЦК України договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК Україниістотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У статті 634 ЦК України договір приєднання визначений як договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У кредитному договорі від 03 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_1 відсутні умови договору про застосування подвійної процентної ставки у разі прострочення сплати платежів за кредитом, а також встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути пеню за порушення строків погашення кредиту у розмірі 10 051,61 грн, у тому числі за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 2 736,72 грн, а також за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 7 314,89 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», як невід`ємну частину спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати процентів у подвійному розмірі за час наявності прострочення виконання кредитного договору, а також неустойки (пені, штрафів), зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила (умови) банківських послуг, відсутність у кредитному договорі умов про сплату процентів у подвійному розмірі за час наявності прострочення виконання кредитного договору та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в кредитному договорі, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що оскільки Правила, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, то їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 вересня 2008 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовій формі можливість підвищення процентної ставки за кредитним договором, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З наведених підстав, Верховний Суд звертає увагу на те, що банк не довів, що саме надані ним Правила (умови) є складовою кредитного договору і що саме ці Правила відповідач мав на увазі, підписуючи договір кредиту, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов`язання. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Також, апеляційний суд, встановивши факт зміни банком строку повернення кредиту шляхом направлення вимоги про повернення кредитних коштів у повному обсязі, дійшов правильного висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення процентів, нарахованих після зміни банком строку повернення кредиту. Так, банк направив боржнику та поручителю листи з вимогою сплатити повністю суму заборгованості протягом 32 календарних днів з дня отримання ними вимоги або протягом 41 календарного дня з дати відправлення цієї вимоги. Зазначені письмові вимоги отримані відповідачами 03 грудня 2015 року. Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду зазначила, що від 28 березня 2018 року в справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року в справі № 14-154цс18). Наданий позивачем розрахунок вказує на те, що протягом певних періодів банком застосовувалась відсоткова ставка у розмірі 28 %, що не передбачено основним договором. Отже, вказаний розрахунок відсотків не можна вважати належним доказом наявності такої заборгованості. Інших доказів на підтвердження розміру заборгованості зі сплати відсотків суду не надано. Апеляційний суд обгрунтовано зазначив, що вказана обставина не позбавляє позичальника обов`язку повернути банку фактично отримані ним кредитні кошти. Вирішуючи спір апеляційний суд дійшов обгрунтованих висновків про припинення поруки з огляду на наступне. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Тобто закон пов`язує припинення поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та обов`язково за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. З пункту 1.2 договору поруки вбачається, що поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема: сума основного договору - 14 000,00 доларів США; процентна ставка - 14 % річних, якщо згідно з умовами основного договору не буде встановлено іншу процентну ставку. Однак установлено, що протягом певних періодів банком застосовувалась відсоткова ставка у розмірі 28 %, що не передбачено основним договором. Доказів того, що поручитель погоджувався на збільшення відсоткової ставки за кредитним договором матеріали справи не містять. Отже, обгрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що збільшивши розмір відсоткової ставки із 14 % до 28% річних, банк без згоди ОСОБА_2 збільшив обсяг її відповідальності, що, в свою чергу, свідчить про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук