Постанова 4807 № 310/3946/19

Дата документу 23.11.2021 Справа № 310/3946/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 310/3946/19 Головуючий у 1 інстанції: Дубровська Н.М. № 22-ц/807/3902/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Онищенко Е.А. Бєлки В.Ю. секретар: Бабенко Т.І. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я» Державної кримінально-виконавчої служби України в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Начальник Філії ДУ «ЦОЗ ДКВСУ в Запорізькій області» Шульга Олег Петрович про визнання незаконним та скасування наказу за №35-19/к-тм від 02.05.2019 та наказу №24-19/к-тр від 03.05.2019, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення майнової та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2021 року уточнену позовну заяву залишено без руху. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Заслухавши у засіданні Запорізького апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з травня 2019 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я» Державної кримінально-виконавчої служби України в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача начальник Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області» Шульга О.П., про визнання незаконним та скасування наказу за №35-19/к-тм від 02.05.2019 та наказу №24-19/к-тр від 03.05.2019, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення майнової та моральної шкоди. Ухвалою від 28.10.2020 справу прийнято до провадження суддею Бердянського міськрайонного суду Запорізької області Дубровською Н.М. та призначено підготовче судове засідання. 27.05.2021 від позивача ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява про збільшення позовних вимог до Державної установи «Центр охорони здоров`я» Державної кримінально-виконавчої служби України в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Начальник Філії ДУ «ЦОЗ ДКВСУ в Запорізькій області» Шульга О.П. про визнання незаконним та скасування наказу за №35-19/к-тм від 02.05.2019 та наказу №24-19/к-тр від 03.05.2019, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення майнової та моральної шкоди. Дослідивши уточнену позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення уточненого позову без руху для усунення недоліків з наступних підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Як зазначив суд першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 310/4518/16 (провадження № 12-301гс18) від 30.01.2019р. дійшла до висновку про те, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Разом з тим, всупереч цим роз`ясненням, суд першої інстанції ототожнив вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та на другому році розгляду безпідставно справи зажадав від позивача сплати судового забору. Також в уточненому позові заявлено також вимогу про відшкодування моральної шкоди, та суд першої інстанції, незважаючи на те, що провадження в справі тривалий час є відкритим, залишив позов без руху з посланням на необхідність сплати судового збору окремо за немайнові вимоги. Судова колегія враховує, що в провадженні суду першої інстанції з порушенням строків розгляду тривалий час перебуває справа про захист позивачем порушених трудових прав. Суд першої інстанції безпідставно вимагав в оскаржуваній ухвалі від позивача сплати судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які були заявлені ним одночасно з вимогами про поновлення на роботі. Вимоги про доплату судового збору за уточнені вимоги про додаткове стягнення моральної шкоди свідчать про допущений судом надмірний формалізм , який суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду. За ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Відтак вимога суду першої інстанції до позивача доплати судового збору та залишення позову без руху протягом розгляду справи про захист трудових прав, порушує право позивача на доступ до правосуддя та не ґрунтується на законі. Тож оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 вересня 2021 року у цій справі скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено 6 грудня 2021 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: Е.А. Онищенко В.Ю. Бєлка