Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/7689/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/7689/21 пров. № А/857/17388/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 460/7689/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції - Дорошенко Н.О., час ухвалення рішення - 18.08.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення - 18.08.2021 року, в с т а н о в и в: Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07 квітня 2021 року №36/03.15-24 про відмову йому, як особі з інвалідністю І групи, у переході на інший вид пенсії, що призначається відповідно до ст. 37 до Закону України "Про державну службу"; зобов`язати відповідача призначити та виплатити з 31 березня 2021 року йому, як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 до Закону України "Про державну службу", обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24 березня 2021 року №вих-256/02-20/21 та від 24 березня 2021 року №вих255/02-20/21. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07 квітня 2021 року №36/03.15-24 про відмову ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю І групи, у переході на інший вид пенсії, що призначається відповідно статті 37 до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 31 березня 2021 року, як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24 березня 2021 року №вих-256/02-20/21, від 24 березня 2021 №вих-255/02-20/21. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що оскільки позивач не досягнув пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому підстави для призначення пенсії на підставі Закону України «Про державну службу» не має. Зазначає, що підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності І групи відсутні. Також звертає увагу, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22 березня 2021 року по 01 квітня 2022 року встановлено І групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 29 березня 2021 року серії 12ААБ №810900 (а.с.8). ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.12). У період з квітня 2016 року по 21 березня 2021 року позивачу виплачувалась пенсія як особі з інвалідністю ІІ групи, а з 22 березня 2021 року - як особі з інвалідністю І групи. Крім того, із записів трудової книжки серія НОМЕР_1 , дата заповнення 18 липня 1981 року на ім`я ОСОБА_1 , стверджується, що 04 грудня 2020 року у позивача припинено повноваження на посаді Обарівського сільського голови, у зв`язку з чим його звільнено із посади, робота на якій дає право на призначення пенсії державного службовця (а.с.18-27). 31 березня 2021 року через портал Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) після отримання визначених законом довідок позивач подав заяву про призначення пенсії, як особі з інвалідністю І групи, що обчислюється виходячи із положень статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (а.с.35). При цьому, рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 07 квітня 2021 року №36/03.15-24 позивачу відмовлено в переході на інший вид пенсії з тих підстав, що ОСОБА_1 не досяг пенсійного віку, передбаченого пенсійним законодавством, а тому не набув права на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (а.с.37-38). Вищезазначене рішення надіслано на адресу позивача супровідним листом від 07 квітня 2021 року №1700-0306-8/14856 (а.с.36). Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся в суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до положень статті 37 Закону №3723-ХІІ є безпідставною, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, станом на 01 травня 2016 року працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону №3723-XII, та, відповідно, на переведення з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, а тому для належного захисту відновлених прав позивача необхідно зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплатити з 31 березня 2021 року ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 24 березня 2021 року №вих-256/02-20/21, від 24 березня 2021 року №вих-255/02-20/21. Крім того покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18 та визнає цю справою типовою. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Ч.1 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачає, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Так, ст.90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який набрав чинності з 01 травня 2016 року передбачає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Разом з тим, згідно з п.10,12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Крім того, ст.46 Закону України "Про державну службу" визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Відповідно до п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII. Згідно з п.8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Тобто, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01 січня 2016 року (до моменту вступу в дію Закону №889-VII) здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283). За змістом пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Ст.48 КЗпП України передбачає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначеному положенню ст.48 КЗпП України кореспондується пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), зі змісту якого вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків; за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до ч.2 ст.46 Закону №889-VІІІ до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Згідно з п.3 Порядку №283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях. Ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) передбачає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Крім того, за змістом ст.6 цього Закону №2232-ХІІ є такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу. Відповідно до абз.2 ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Зазначені положення узгоджуються із роз`ясненням Національного агентства України з питань державної служби від 23 липня 2020 року №105-р/з "Щодо зарахування до стажу державної служби періодів проходження військової служби", за змістом яких видами військової служби, яка зараховується до стажу державної служби є військова служба (навчання) у вищому навчальному закладі, який має у своєму складі кафедри військової підготовки як військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів (роз`яснення додається). Матеріалами справи підтверджується, а саме: записами військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , дата видачі 17 березня 1987 року та довідкою Національного університету Біоресурсів і природокористування України від 12 травня 2021 року №170, що ОСОБА_1 пройшов навчання на військовій кафедрі в Українській ордена Трудового Червоного прапора сільськогосподарській академії (а.с.15-18). Крім того, наказом від 27 травня 1983 року №328-"С" студент 2 курсу агрономічного факультету, ОСОБА_2 , був залучений до військової підготовки з лютого 1983 року у відповідності до наказу Міністра оборони та міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР №0200/140 с від 22 листопада 1973 року. Наказом Міністра оборони СРСР по кадрам (по особовому складу) №34 від 13 березня 1986 року - "відповідно до статті 10, підпункт "г" Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил СРСР по Червонопрапорному Київському військовому округу, студенту Української сільськогосподарської академії: "ОСОБА_1 НОМЕР_3", який пройшов під час навчання військову підготовку і склав встановлені іспити присвоєно військове звання "лейтенант" (а.с.14). Таким чином, враховуючи усе наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до стажу роботи на посадах державної служби ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період військової служби на військові кафедрі військової підготовки вищого навчального закладу, за результатами якої він отримав військове звання "лейтенант" із 27 травня 1983 року по 13 березня 1986 року, що складає 2 роки 9 місяців 17 днів. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, загальний стаж роботи ОСОБА_1 на посадах державної служби зарахований по 04 грудня 2020 року становить 13 років 6 місяців, що підтверджується довідкою Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 25 березня 2021 року №вих.-257/02-20/21, відомості щодо якої узгоджуються із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та цей факт не заперечується відповідачем (а.с.30-31). Станом на 01 травня 2016 року та на дату звільнення 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 обіймав посаду голови Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, стаж роботи на якій зараховується до стажу державної служби. Колегія суддів зазначає, що станом на 01 травня 2016 року (дату набрання чинності Законом №889-VІІІ) позивач обіймав посаду, робота на якій відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 давала право на зарахування її до державної служби. Таким чином, загальний стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 01 травня 2016 року складав 11 років 7 місяців 2 дні, а станом на день звільнення - 16 років 3 місяці 17 днів. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт не заперечує наявності у позивача передбаченого Законом №889-VІІІ стажу роботи на посадах державної служби, разом з тим, зазначає, що позивач не досяг віку для отримання пенсії на підставі Закону України «Про державну службу», тому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно з ч.9 ст.37 Закону №3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Як вбачається з матеріалів справи, станом на 01 травня 2016 року ОСОБА_1 був особою з інвалідністю ІІ групи, а стаж роботи позивача на посадах державної служби становив понад 10 років, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні позивача (а.с.12). Таким чином, оскільки ОСОБА_1 був особою з інвалідністю ІІ групи, а станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії - особою з інвалідністю І групи, мав стаж на посаді державної служби понад 10 років станом на 01 травня 2016 року та працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону №3723-XII, та, відповідно, на переведення з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, цей спір підпадає під ознаки типової справи, визначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18. При вирішенні вищезазначеної зразкової справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість доводів Пенсійного органу, згідно з якими законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, і норми, передбачені ч.1 ст.37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж. При цьому судом касаційної інстанції зроблено висновок, що Закон №3723-XІІ не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою як досягнення певного віку, а також наголошено на тому, що пенсійний орган, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми закону на свій розсуд і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до положень статті 37 Закону №3723-ХІІ є безпідставною, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, станом на 01 травня 2016 року працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону №3723-XII, та, відповідно, на переведення з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, а тому для належного захисту прав позивача правильно зобов`язав ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплачувати з 31 березня 2021 року ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю І групи, пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у довідках Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 25 березня 2021 року №вих-256/02-20/21, від 25 березня 2021 року №вих-255/02-20/21. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що допущена судом неточність дати довідок у резолютивній частині рішення суду (помилково вказано 24 березня 2021 року замість 25 березня 2021 року) не впливає на правильність висновків суду та вирішення розглядуваного спору та може бути усунута судом в порядку ст.253 КАС України як описка судового рішення. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 460/7689/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 06 грудня 2021 року.