Постанова 4857 № 380/7488/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7488/21 пров. № А/857/18017/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 380/7488/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- суддя в 1-й інстанції - Кухар Н. А., час ухвалення рішення - 30.07.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 30.07.2021 року, в с т а н о в и в: Позивач- ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Офісу Генерального прокурора, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йрму середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку такої, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку такої, що складає 919 676,80 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 43 828,35 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум. У цій справі вини відповідача у несвоєчасній виплаті вихідної допомоги нема, оскільки вихідна допомога за обставин звільнення позивача не виплачувалася, що підтверджувалося на той час судовою практикою щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру». Крім того, звертає увагу на те, що в Окружному адміністративному суді м.Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. І при позитивному вирішенні цього спору відбудеться подвійне стягнення коштів, а це буде неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, яке набрало законної сили, прямо констатовано, що саме з вини відповідача йому не здійснено своєчасну, передбачену ст.116 КЗпП України виплату вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, тобто визнано протиправну бездіяльність щодо виплати йому вихідної допомоги. Тому безпідставними є доводи відповідача щодо відсутності вини роботодавця у несвоєчасному розрахунку при його звільненні. Крім того, подав до суду заяву про справедливе визначення розміру заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу, а також покликався на формулу зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі 480/3105/20. Просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по час фактичного розрахунку. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Представник відповідача- Мельничук Ю. І. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві на апеляційну скаргу зазначав про розгляд справи у його відсутності, а тому з врахуванням наведеного вище колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності позивача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом встановлено, що позивач- ОСОБА_1 працював в органах прокуратури в період з 12 грудня 2006 року по 24 грудня 2019 року. Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2057ц позивача з 24 грудня 2019 року звільнено з посади начальника п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Згідно з згаданим вище наказом Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. 30 березня 2020 року позивачем скеровано запит до Офісу Генерального прокурора про надання публічної інформації, просив надати інформацію, яка стосується його, зокрема, чи виплачувалась йому вихідна допомога у зв`язку із звільненням, якщо ні, то чому. Листом від 08 квітня 2020 року №27/3-1555вих-20 відповідачем надано відповідь на запит позивача та повідомлено, серед іншого, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення ним трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". З огляду на викладене виплату вихідної допомоги не здійснено, оскільки правові підстави для її нарахування відсутні. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати вихідної допомоги протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №380/3247/20, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року залишено без змін, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України/Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 44136,28 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с. 34) 17 березня 2021 року в примусовому порядку з відповідача стягнуто на користь позивача вихідну допомогу в сумі 44136,28 грн. Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 25 грудня 2019 року по 17 березня 2021 року, тому відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, звернувся із скаргою до відповідача. Листом від 21 квітня 2021 року №21-11401вих-21 відповідач повідомив позивача про те, що 15 березня 2021 року Державною казначейською службою України списано з рахунку Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 44136,28 грн. Частиною 2 статті 117 Кодексу Законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Водночас на теперішній час визначеної позиції Верховного Суду з питання виникнення права на виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" не сформовано. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з цим позовом в суд. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення його остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вихідну допомогу при звільненні, протиправність чого встановлена судом у рішенні від 28 вересня 2020 року у справі №380/3247/20, ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку. Разом з тим, виходячи з принципу пропорційності та співмірності, беручи до уваги позицію Верховного Суду, суд вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача шляхом стягнення на його користь 43828,35 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Як вбачається з матеріалів справи і цей факт визнається сторонами, ОСОБА_1 звільнено з звільнено з посади начальника п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24 грудня 2019 року. Згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України/Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 44136,28 грн. Матеріалами справи стверджується, що 17 березня 2021 року в примусовому порядку з відповідача стягнуто на користь позивача вихідну допомогу в сумі 44136,28 грн. Таким чином, виходячи з того, що позивача звільнено 24 грудня 2019 року, остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено 17 березня 2021 року, а тому, враховуючи наведені вище правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період такої затримки - з 25 грудня 2019 року по 17 березня 2021 року. Доводи апелянта про те, що компенсація за затримку розрахунку при звільненні виплачується лише у випадку, коли є вина роботодавця, а в даному випадку такої вини не було з боку відповідача, оскільки вихідна допомога згідно з правовою позицією, яка склалася у той час, не виплачувалася, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі доводи апелянта спростовуються наведеними вище мотивами щодо застосування правових норм у спірних правовідносинах, а також встановленими рішенням суду, яке набрало законної сили щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, обставинами. Крім того, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на те, що у іншому суді слухається справа за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, а тому при позитивному вирішенні справи відбудеться подвійне стягнення коштів, оскільки матеріали справи таких доказів не містять, а також колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду не може базуватися на припущеннях чи обставинах, які можуть бути встановлені в майбутньому. Щодо визначення розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то колегія суддів виходить з наступного. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при цьому враховуючи наведені вище умови. Також, колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100). Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 15 квітня 2020 року № 21-645зп (а.с.38) розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення, становив: за жовтень 2019 року - 44161, 21 грн. за листопад - 42058,34 грн, всього - 86219,58 грн, тому враховуючи положення Порядку №100 середньоденне грошове забезпечення становить 2052,85 грн ((44161,24+42058,34) : 42 р.д.). Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з 24 грудня 2019 року, а виплата вихідної допомоги у розмірі 44136,28 грн проведена відповідачем 17 березня 2021 року, тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача з 25 грудня 2019 року по 17 березня 2021 року складає 305 робочих дні, що обрахований згідно з листами Мінсоцполітики України про Норми тривалості робочого часу на 2019 - 2021 рр. Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні проведений з врахуванням положень Порядку №100 становить 626119,25 грн (2052,85 грн. х 305 р.д.). Як вбачається з долученого до матеріалів справи розрахункового листа ОСОБА_1 , при звільненні позивачу у грудні 2019 року було нараховано 188584, 62 грн. Спірна вихідна допомога становила 44136, 28 грн. Ці обставини справи сторони не заперечують. Таким чином, враховуючи наведене усе вище, колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 232720,92 грн, з яких: виплата при звільненні - 188584,62 грн (81,03 %) та вихідна допомога - 44136,28 грн (18,97 %). Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 118774,82 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,97 % від 626119,25 грн). Саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Також відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №2340/3023/18, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Щодо покликань позивача у своїй заяві про справедливе визначення розміру заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу, то колегія суддів такі до уваги не приймає та зазначає, що застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішно атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом, однак позивач процедуру атестації не пройшов, крім того, матеріали справи не містять доказів визначення посадового окладу саме у розмірі, на який покликається позивач. Відповідно до положень ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині визначення розміру стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін. Керуючись ст.242, 243, 250, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 380/7488/21 змінити, виклавши абзаци третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 грудня 2019 року по 17 березня 2021 року в розмірі 118774 (сто вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 82 коп. без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі № 380/7488/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 06 грудня 2021 року.