Постанова 4856 № 120/3866/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3866/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Мультян Марина Бондівна Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 01 грудня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. за участю: секретаря судового засідання: Лунь Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 06.07.2021 ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із заявою про визнання протиправним рішення, дій суб`єкта владних повноважень в порядку ст.383 КАС України, в якій просив: - визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на невиконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/3866/20-а від 27.04.2021 року та зобов`язати у 30-денний термін надати Вінницькому окружному адміністративному суду рішення на підтвердження належного виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/3866/20-а від 27.04.2021; - винести окрему ухвалу стосовно наявності ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України та надіслати таку ухвалу Вінницькій обласній прокуратурі. Підставою для звернення з вказаною заявою слугувало те що, Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області на підтвердження виконання судового рішення у справі № 120/3866/20-а було прийнято рішення про повернення документів за заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вмотивоване тим, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, так як поданий паспортний документ не посвідчує особу заявника. Заявник зазначив, що такі дії відповідача прямо суперечать висновкам, викладеним у мотивувальній частині постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/3866/20-а від 27.04.2021. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року заяву позивача про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №120/3866/20-а залишено без задоволення. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ У серпні 2020 року ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення №0501.4.1/7755-20 від 07 травня 2020 року Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про відмову у задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України; зобов`язати відповідача прийняти рішення про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" та видати йому паспорт громадянина України. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.12.2020 у справі №120/3866/20-а скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення №0501.4.1/7755-20 від 07 травня 2020 року Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про відмову у задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України. Зобов`язано Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) від 03 січня 2020 року про встановлення належності до громадянства України, з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови. При цьому, мотивувальна частина зазначеного рішення містить наступні висновки: "З матеріалів справи встановлено, що 03 січня 2020 року позивач звернувся до територіального органу УДМС України у Вінницькій області з заявою про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" надавши усі необхідні документи, зокрема судове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2019 року у справі №127/22706/19, яким встановлено факт постійного проживання позивача на території України станом на 24 серпня 1991 року включно. При цьому, позивач просив встановити його належність до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" як громадянин колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживав на території України. Проте, Управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області відмовлено позивачу у встановленні належності до громадянства України у зв`язку із тим, що заявник не подав документи, які не підтверджують його належність до громадянства України. Мотивуючи дану відмову тим, що під час подачі заяви громадянин ОСОБА_1 не повідомив про факт зміни імені та оформлення паспорта, а також у зв`язку з тим, що про зміну імені та прізвища не було вказано у рішенні Вінницького міського суду. Однак, з аналізу зазначеної відмови вбачається, що відповідачем не було вказано, які із наданих позивачем документів є невідповідними, або ж яких документів не вистачає для підтвердження належності до громадянства України. Крім того, не вказано на підставі яких саме норм Порядку ці обставини мають юридичне значення та яке саме. Адже, позивачем подані всі необхідні документи, які передбачені Порядком №215, а лише сам факт неповідомлення позивачем про зміну імені не може свідчити про зворотнє. При цьому в матеріалах справи є письмові пояснення позивача, надані на ім`я начальника 1-го МВ у м. Вінниці УДМС України у Вінницькій області, у яких він детально описує обставини зміни ним прізвища та отримання паспорту іншої державами. Більше того, надані позивачем документи вказують на те, що 30 листопада 1993 року він, як особа, яка досягла віку 16 років, звернувся до відділу внутрішніх справ Ленінського райвиконкому м. Вінниці із заявою про отримання паспорта. На підставі наданого ним свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 він 02 грудня 1993 року був документований паспортом громадянина України із використанням бланка паспорта колишнього Союзу РСР. В той же день у паспорті позивача було проставлено відмітку про місце його прописки за адресою АДРЕСА_1 . Наведене свідчить, що позивач НАБУВ громадянства України та ОТРИМАВ ДОКУМЕНТ ЩО ПІДТВЕРДЖУЄ ГРОМАДЯНСТВО України. В той же час у подальшому позивачем не вклеювалися фотокартки до отриманого ним паспорта, як і не вживалось жодних дій до його заміни на паспорт нового зразка." "Сукупність інших наданих позивачем документів також вказує на те, що станом на 24 серпня 1991 року позивач постійно проживав на території України, хоча мав і інше прізвище. Надані позивачем документи вказують на їх належність позивачу до зміни прізвища та імені." "...колегія суддів вважає ще раз наголосити, що надані позивачем документи вказують на те, що станом на 24 серпня 1991 року він проживав на території України, а тому ним поставлено питання про ухвалення щодо нього рішення про встановлення його належності до громадянства України відповідно до статті 3 Закону України "Про громадянство України."" За наслідком повторного розгляду заяви позивача від 03.01.2021, відповідач прийняв рішення від 24.05.2021, яким повернув документи за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України, у зв`язку з тим, що подані документи не оформленні відповідно до вимог законодавства України, так як поданий паспортний документ не посвідчує особу заявника. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст.383 КАС України. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Відмовляючи в задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем рішення суду від 27.04.2021 у справі №120/3866/20-а виконано у спосіб, встановлений таким рішенням, шляхом винесення рішення, що свідчить про відсутність протиправності дій відповідача, вчинених на виконання постанови суду. Суд звернув увагу позивача, що резолютивна частина постанови не містить вказівок щодо необхідності вчинення відповідачем будь-яких інших дій. За наслідком повторного розгляду заяви позивача від 03.01.2021, відповідач прийняв рішення від 24.05.2021, яким повернув документи за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України, у зв`язку з тим, що подані документи не оформленні належним чином. Також суд звернув увагу, що між сторонами фактично виникли нові правовідносини, а тому у разі незгоди з обґрунтуванням прийнятого відповідачем рішення та з його підставами, позивач має право звернутись до суду із позовною заявою про його оскарження в загальному порядку, а не в межах статті 383 КАС України. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти рішення про задоволення заяви, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив, що дії відповідача прямо суперечать висновкам, викладеним у мотивувальній частині постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/3866/20-а від 27.04.2021. У відзиві на апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність правових обставин для задоволення апеляційної скарги. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012). Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті

6. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). У справі "Сорінг проти Об`єднаного Королівства" від 07.07.1989 року Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Суд зазначає, що виконуючи рішення суду, відповідач зобов`язаний враховувати обставини, встановлені судовим рішенням. Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Зазначені у ст.383 КАС України правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Так, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 визнано протиправним та скасовано рішення №0501.4.1/7755-20 від 07 травня 2020 року Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про відмову у задоволенні клопотання про встановлення належності до громадянства України. Зобов`язано Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) від 03 січня 2020 року про встановлення належності до громадянства України, з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Резолютивна частина постанови не містить вказівок щодо необхідності вчинення відповідачем будь-яких дій. В той же час, відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) від 03 січня 2020 року про встановлення належності до громадянства України, з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Таким чином, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 було не просто зобов`язано Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача, а зобов`язано зробити це З УРАХУВАННЯМ ВИСНОВКІВ СУДУ, тобто розгляд заяви позивача мав бути здійснений з урахуванням мотивувальної частини постанови та сформованих під час судового розгляду висновків. При цьому, постанова суду містить висновки про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є однією особою, набув громадянство України, станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України та надані ним документи вказують на їх належність ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 ) до зміни прізвища та імені. Однак, Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, розглянувши повторно заяву позивача, прийняло рішення від 24.05.2021, яким повернуло документи за заявою ОСОБА_1 про встановлення належності до громадянства України, у зв`язку з тим, що подані документи не оформленні відповідно до вимог законодавства України, так як поданий паспортний документ не посвідчує особу заявника. Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про те, що відповідачем рішення суду від 27.04.2021 у справі №120/3866/20-а виконано у спосіб, встановлений таким рішенням, шляхом винесення рішення, що свідчить про відсутність протиправності дій відповідача, вчинених на виконання постанови суду. Колегія суддів апеляційної інстанції із таким висновком суду не погоджується, оскільки розгляд заяви позивача здійснений відповідачем без урахуванням мотивувальної частини рішення та сформованих під час судового розгляду висновків. Суд апеляційної інстанції зазначає, що правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі. На підставі викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про визнання протиправним рішень, дій суб`єкта владних повноважень на виконання судового рішення при виконанні судового рішення, що порушує права та законні інтереси позивача в межах цієї справи. Отже, встановлені та перевірені обставини справи свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити. Відповідно до частини 1 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Відповідно до частини 5 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення виконання вказівок, що містять в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для його виконання. Згідно до ч.1 ст. 321 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. З урахуванням викладеного, колегія суддів, вважає за необхідне ухвалити постанову, якою ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) з урахуванням встановлених у справі обставин щодо виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі № 120/3866/20-а від 27.04.2021. VII. ВИСНОВКИ СУДУ Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ). Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) задовольнити. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасувати. Ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) задовольнити. Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 20221 року у справі №120/3866/20-а. Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у 30-денний термін з дня набрання цим судовим рішенням законної сили надати Вінницькому окружному адміністративному суду звіт на підтвердження належного виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 20221 року у справі №120/3866/20-а. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 06 грудня 2021 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.